Візантійські ікони. Палеологівський період XIV століття – 2
У всіх цих іконах – особливі типи облич, улюблені в мистецтві Палеологівського Ренесансу. Деякі з них – спокійні, по-класичному гарні та по-класичному байдужі, без духовної чи навіть психологічної заглибленості. Інші виглядають як портрети філософів, з високими опуклими чолами, глибоко посадженими очима, гострими поглядами, з обличчями дуже індивідуальними й характерними.
Здається, що в таких образах святих відобразилося щось від типології та фізіогноміки реальних людей того часу. Мозаїчні ікони, що створювалися в спеціальних майстернях, залишалися швидше рідкістю: виконання їх було надто складним, таким, що вимагає ювелірної майстерності. Більшість ікон цього часу писалася, як і раніше, в техніці темпери. Їх збереглося багато. Ми наводимо в цій книзі сім із них: "Дванадцять апостолів" і "Богоматір з Немовлям" з Музею образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, дві двосторонні ікони з Галереї ікон в Охриді – "Христос Психосостер (Душеспаситель)" із "Розп’яттям" на зворотному боці та "Богоматір Психосострія (Душеспасителька)" з "Благовіщенням" на зворотному боці, а також "Богоматір Одигітрія" з Візантійського музею в Салоніках.
Образи на всіх цих іконах не повторюють один одного, завжди виглядають індивідуально. У них можуть бути наголошені різні риси: твердість і міцність ("Богоматір Психосострія (Душеспасителька)" з Охриду; "Богоматір з Немовлям" Музею образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна в Москві), ліричність і ніжність ("Богоматір Одигітрія" з Візантійського музею в Салоніках), скорбота, страждання і сила духу, що його перемагає ("Розп’яття" з Охриду). Однак при всіх можливих варіаціях ці ікони – створіння однієї, дуже певної й вузької епохи Палеологівського Ренесансу і навіть одного художнього середовища, а тому написані багато в чому схоже. Пропорції всіх постатей правильні, навіть бездоганні, рухи гнучкі, постановка постатей імпозантна, часто вони представлені в тричетвертних поворотах, пози стійкі, статуарні, композиції ритмічно розмірені й легко читаються, навіть якщо в них багато деталей. У сценах є момент видовищності, цікавості. Простір не мислиться нескінченним, він визначений, навіть звужений, здається надзвичайно конкретним. Усе це підкреслює ситуаційний момент сцени, сприяє природності перебування персонажів у просторі та їхнього спілкування один з одним. В іконах цього кола – характерний грецький тип облич, класично шляхетних, з великими скульптурними рисами, часто з філософською серйозністю. Так, наприклад, в іконі "Дванадцять апостолів" (Музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Москва) індивідуальність і позірна портретність образів такі, що можна подумати, ніби перед нами – груповий портрет так званих гуманістів, класиків-гуманітаріїв, філософів, істориків, філологів, поетів, учених, які жили в Константинополі в ці роки та збиралися разом у палаці Андроніка II.
Ікони цього часу (його називають також періодом "Палеологівського класицизму") притягують і незвичайною навіть для Візантії красою виконання, і рідкісною людською доступністю внутрішнього змісту образів. Релігійне почуття освячує світ конкретних форм і предметів, пронизує всі його деталі. У візантійському мистецтві все відчутне, чуттєве, людині близьке було рівнозначне класичному, природа якого завжди антропоморфна. Безліч форм, узятих у цей час з античності, символізували реальний світ людського буття, і саме він представлений одухотвореним, на ньому лежить Божественна благодать. Звідси така любов художників цього часу до деталей, що зачаровують своєю античною красою: до колон з коринфськими капітелями, декоративних масок, просторих портиків, театрально задрапірованих завіс (веламів), ефектних поз постатей, схожих на античні статуї риторів і філософів тощо.
Богоматір Психосострія
Дві двосторонні ікони – "Христос Психосостер" із "Розп’яттям" на зворотному боці та "Богоматір Психосострія" з "Благовіщенням" на зворотному боці – були створені на початку XIV ст. у Константинополі, отримані архієпископом Охриду Григорієм як дар від імператора Андроніка II і вкладені ним у кафедральний собор Охриду, храм Св. Софії. Обидві вони являють собою чудові твори столичної школи часу Палеологівського Ренесансу; обидві – в багатих срібних окладах, з карбованими зображеннями напівпостатей святих і орнаментами. На обох іконах грецькі написи: "Христос Психосостер (Душеспаситель)" і "Богоматір Психосострія (Душеспасителька)". Ікони були задумані як парні, такі, що мають спільний смисловий задум, – тему Божественного милосердя і Спасіння, що відповідає їхнім написам. Карбовані зображення на окладах беруть участь у змістовній програмі як найважливіший коментар. На окладі ікони "Богоматері" вгорі – благословляючий Христос, на полях – пророки, що провіщали Його Втілення – Аарон і Гедеон (ліворуч), Єзекіїль, Даниїл і Авакум (праворуч), а також Яків, брат Господній, свідок звершення Спасіння (ліворуч) та Іоанн Золотоустий (праворуч), автор літургії, актом звершення якої постійно відновлюється таїнство спасительного єднання з Господом. Центральна тема християнства – Втілення і Спасіння – знаходить ідеальне відображення в образі Богоматері з Немовлям. Ця тема ще більше наголошена й посилена тим, що на зворотному боці ікони написано Благовіщення.
Парна ікона із зображенням Христа Пантократора з аналогічним написом має схожий срібний оклад, поля якого прикрашені шістьма напівпостатями апостолів і євангелистів (Петро, Андрій, Павло, Іоанн Богослов, Матфей і Марк; усі написи біля них – грецькі). Якщо на полях ікони "Богоматері" звучить тема провіщення великої події Втілення, то на полях ікони "Христа", перегукуючись із нею, розкрито тему поширення Благої Вісті по всьому світу. Така сама спільна смислова основа – в сюжетах зворотів обох ікон: Втілення Спасителя виражено сюжетом Благовіщення, Його хресну самопожертву і звершення загального Викуплення представлено Розп’яттям. Обидві ідеї – Втілення і Викуплення – складаються в єдину, потужно озвучену тему Спасіння, так ясно позначену в написах на обох іконах.




































