Ікони Вологди
Вологодський іконопис
– стиль і школа іконопису, що склалися у XIV–XVI століттях у Вологді та на сусідніх територіях.
Вологодський іконопис формувався як сплав новгородської, ростовської та тверської шкіл, пізніше зазнав найсильнішого впливу московської школи. Розквіт і найсамостійніший період існування вологодської школи іконопису припав на XV століття
Час виникнення іконописної культури на Вологодчині достовірно не встановлено й визначається в проміжку XIII–XV століть. Перші храми тут з’явилися у XII столітті, проте про їхнє художнє оформлення відомо мало. Величезна територія, що включає сучасну Вологодську область, а також землі, які нині належать до Архангельської області, Пермського краю, Республіки Комі, у XII–XIV століттях зазнавала інтенсивної колонізації та християнізації як із заходу (Новгородська республіка), так і з півдня (Ростовське князівство), зазнаючи різних культурних впливів.
До першої третини XIII століття належить написання найдавніших ікон Руської Півночі – Богоматері Умиління Білозерської та Петра і Павла (Великий Новгород). Пам’ятки XIII–XV століть, що походять із давніх новгородських «волостей» – Обонежжя, Вазі, Вологди, виявляють зв’язок із новгородською іконописною школою, наприклад, Богоматір Одигітрія з Входоєрусалимської церкви в Каргополі, деісусний чин собору Покровського Глушицького монастиря. Вплив новгородської школи зберігався й пізніше. Ікона Миколая Чудотворця з церкви Костянтина і Єлени першої половини XV століття, імовірно, написана місцевим майстром, що перебував під впливом новгородської школи, а також засвоїв деякі прийоми ростовських іконописців.
Найдавніша вологодська ікона «Богоматір Умиління Підкубенська»,
мабуть, була написана в першій третині XIV століття.
Іншим найважливішим джерелом вологодської іконописної культури були ростовські землі. У XIV столітті до Ростовської єпископії належали храми Озерського краю, в поселеннях на берегах Шексни та нижньої Сухони. Вологодські ікони кінця XIV – початку XV століть найбільше нагадують середньоруські пам’ятки візантійської орієнтації, прикладами можуть слугувати Трійця Зирянська, Житійна ікона мучеників Косьми і Дам’яна.
У XV–XVI століттях формується місцева вологодська школа, при цьому всередині неї виділяється «столичний» напрям, що орієнтується на московські зразки, і простіший «народний».
На рубежі XV–XVI століть вологодська іконописна школа зазнає найсильнішого впливу московської, що було пов’язано з входженням 1482 року Вологди та земель Вологодського князівства до складу Великого князівства Московського. Серед прикладів творів цього періоду – іконостас Успенського собору Кирило-Білозерського монастиря, ікони Діонісія та іконописців його майстерні для Павло-Обнорського та Ферапонтового монастирів, ікони «Успіння Богоматері» та «Вознесіння – Зішестя до аду» з Успенського собору Горне-Успенського монастиря у Вологді, обидві XVI століття, і обидві, імовірно, мають вологодське походження. Ікона Успіння безперечно несе риси народності.
До середини XVI століття Вологда стає одним із найбільших руських міст, процвітаючим торговим центром і фактично – головним містом Великопермської єпархії з активним храмовим будівництвом. Вологодський іконопис досягає свого розквіту. Остаточно оформляється своєрідний вологодський стиль письма.
Активне будівництво церков у Вологді, яких до кінця XVII століття налічується понад 50, сприяє розвитку іконописання та вдосконаленню майстерності іконописців, формуються династії зографів, у місті виникає Іконна вулиця.