Ікони Суздаля і Володимира – 2
... Серед цікавих ікон Суздальської землі, що зберігаються нині в Москві, є ікона з трьома персонажами. Посередині знаходиться Спас Еммануїл – це особливе зображення Христа у віці підлітка. Взагалі про життя Христа в дитинстві відомо дуже мало, хоча існують неканонічні Євангелія, що описують дитинство Христа. Але з канонічних Євангелій ми знаємо лише один епізод з Його дитинства: коли родина приїхала до Єрусалима, і отрок Ісус загубився, Його шукали та знайшли в храмі Давида, де Він сидів в оточенні старців і знавців Старого Заповіту та вчителював. І на запитання батьків: «Ми тебе шукали, де ж ти був?» – Ісус-підліток відповів: «Не треба було Мене шукати. Ясно, де я був – у Домі Отця Свого, тобто в храмі». Слово «Еммануїл» перекладається як «З нами Бог». А по обидва боки від Ісуса знаходяться два ангели, які дивляться на Нього. Образ Спас Еммануїл справляє, звичайно, дуже сильне враження.
Ще дуже відома ікона, про яку варто обов’язково розповісти – Ярославська Оранта. Це гігантська за розміром дошка, на якій написана ікона, виконана, мабуть, руським майстром-іконописцем, ім’я якого відоме. Тому що ми знаємо, що свого часу в Києво-Печерському монастирі, у не дійшовому до нас Успенському соборі була школа, в якій візантійські майстри навчали руських іконописців, і знаменитими її іконописцями були Аліпій і Григорій. Ряд дослідників пов’язує Ярославську Оранту саме з рукою цього Аліпія. Річ у тім, що тут ніби поєднано два типи, притаманні візантійським іконам: Оранта, тобто Богоматір, що молиться з піднесеними руками, і водночас Богоматір Знамення, тому що в круглому медальйоні на грудях Богоматері знаходиться зображення Ісуса Христа.
Багато мистецтвознавців, у тому числі знаменитий мистецтвознавець Олександр Іванович Анісімов, давши їй назву Оранти, під якою вона й увійшла до багатьох підручників і книг, помилився: треба класифікувати її як ікону Знамення. Але вся справа в тому, що тут справді не властиве візантійським зразкам поєднання двох типів ікон. І оскільки в самій ярославській школі живопису загалом немає аналогів тому, як написана ця ікона, припускають, що до Ярославля вона потрапила вже у XVIII столітті, коли сюди з Ростова було перенесено митрополичу кафедру. А до цього вона знаходилася в ростовському храмі Успіння Богоматері, для якого й була написана Аліпієм.
І останнє, про що треба сказати – це ще одна знаменита ікона «Димитрій Солунський», пов’язана зі спорудженням другого володимирського собору – Дмитрівського. Збудований він був за князя Всеволода Велике Гніздо, який носив у хрещенні ім’я Димитрій. Цю ікону у Візантії, місті Дмитрові – болгарській частині християнського світу Всеволод Велике Гніздо, у хрещенні Димитрій, замовив спеціально для цього собору. Деякі історики навіть припускають, що окремі особисті риси Всеволода Велике Гніздо відображені в цій іконі його Небесного Покровителя. І дуже незвичайна поза, в якій зображений Димитрій Солунський із Дмитрівського володимирського собору. По-перше, він сидить на престолі, а зазвичай стоїть. По-друге, він прибирає меч у піхви. Оскільки меч був символом князівської гідності, то він ніби благословляє ним князя великого володимирського князя Всеволода Велике Гніздо. І цей образ теж дуже значущий для володимиро-суздальського живопису.
