Святий Преподобний Гавриїл Афонський

Святий преподобний Гавриїл Афонський
Святий преподобний Гавриїл Афонський

Святий преподобний Гавриїл Афонський

У самому серці Одеси – на вулиці Пушкінській – розташований Свято-Іллінський чоловічий монастир з однойменним храмом. На початку 90-х років парафіяни говорили про те, що звідкись із-під землі, а точніше, з підвалу час від часу чути дивні звуки – ніби хтось стукає. На той час було відомо, що під храмом, у склепі, похований будівничий цього та деяких інших храмів Одеси архімандрит Гавриїл, колишній настоятель Свято-Іллінського скиту Святої Гори Афон.

Але де саме знаходиться поховання – ніхто не знав, бо з часу кончини цього угодника Божого і країна, і місто, і храм зазнали і революції, і воєн, і руйнування, і відновлення. За благословенням Високопреосвященнішого Агафангела, митрополита Одеського та Ізмаїльського, 1994 року розпочалися пошуки поховання отця Гавриїла, і вже 22 липня його мощі були віднайдені, а 23 жовтня відбулося прославлення в лику святих. Божественну Літургію та чин прославлення преподобного Гавриїла Афонського очолив Блаженніший Володимир, митрополит Київський і всієї України, у співслужінні архіпастирів і пастирів, а також практично всього чернецтва Одеської єпархії. Так Свято-Іллінський храм став особливим місцем, де монашествуючі, які подвизаються в різних обителях, збираються на спільну молитву у дні особливих урочистостей.

Але ким же був той угодник Божий, святі мощі якого віднайдені так незвичайно і які практично відразу почали дарувати дива всім, хто з вірою до Господа вдається? Майбутній святий народився в небагатій родині Київської губернії 1849 року в день пам’яті преподобного Георгія Хозевіта і був наречений у святому хрещенні Георгієм. Рано осиротівши, він, проте, здобув, як ми б сьогодні сказали, середню освіту, виявляючи особливу ревність у вивченні Закону Божого і проводячи вільний час за читанням душекорисних книг. У юності Георгій тяжко захворів і дав обіт Богові про те, що в разі одужання здійснить паломництво до святих місць Києва. Свій обіт юний Георгій виконав, і під час відвідин Свято-Успенської Києво-Печерської лаври він був настільки вражений можливістю доторкнутися до мощей тих великих святих, про яких він читав і чув, що в душі зародилося бажання наслідувати їхній приклад, так само зректися світу та його суєти й цілком присвятити себе служінню Богові. Побувавши вдома, Георгій знову повертається до Києва і вступає на послух до Феофанової пустині. А згодом юному послушникові надається можливість відвідати Святу Землю і Святу Гору Афон. Поклонившись святиням Єрусалима, Георгій прибуває на Афон. І тут його знову очікує глибоке духовне переживання: безмовність ченців, їхні обличчя, обернені до землі, печери пустельників-молитовників за весь рід людський, благоліпні обителі, суворий лад монастирського життя, сама природа святої Гори, як писав святитель Іоанн Золотоустий: «Гаряча любов до Тебе і гаряче бажання Тебе, Господи, охопили цих ангелів. І ще більші розгорілися в них бажання і любов. Бо не може запалити так слово, як споглядання діл». Осяяний іскрою тієї Божественної любові, послушник Георгій приймає рішення залишитися на Афоні в руській Свято-Іллінській обителі, куди його й було прийнято після певного випробування. Тут через кілька років майбутній преподобний отець приймає чернечий постриг з ім’ям Гавриїл. Саме ім’я Гавриїл означає «сила Божа». Тезоіменитий Архангелові преподобний Гавриїл здобув у своєму житії ту Божественну силу, яка звершується в немочі, несучи хвороби й труди, виконуючи послухи, покладені на нього священноначалієм Афонського Іллінського скиту. А згодом був обраний намісником цієї святої обителі.

Напевно, можна сказати так, що цей святий отець з волі Божої прибув на Святу Гору для того, щоб вона стала ближчою для руських людей, які жили тоді в одній, єдиній Батьківщині. Преподобний Гавриїл мав особливий послух – до свого призначення намісником Свято-Іллінського скиту він був економом на вітрильному судні, що належало скиту і щороку відходило до Росії для доставки всього необхідного для життя в Іллінському скиті. Чернечий бриг «Святий Пророк Ілля» здійснював рейси між Афоном, Константинополем, Одесою та Маріуполем, де завантажувався зерном, борошном, волзькою рибою та іншими продуктами. Капітаном корабля був ієромонах, команда складалася з ченців і послушників – уродженців Херсонської, Курської та інших губерній, а щогли були увінчані золотистими хрестами. Вахта на судні чергувалася зі статутним богослужінням у палубному храмі.

На цьому ж судні до Одеси преподобний привозить і наріжні камені зі Святої Гори, на яких у рекордні терміни – всього за три роки – було зведено славетні одеські афонські подвір’я: Свято-Андріївське, Свято-Пантелеймонівське і, звісно ж, Свято-Іллінське. І Одесу стали називати брамою на Святу Гору і Святу Землю. Тут прочани, які прибували з усієї Росії, отримували дах і їжу, їм допомагали оформлювати необхідні документи і, нарешті, відправляли морем на Святу Землю або на Афон. Однак коштів для утримання Афонської Свято-Іллінської обителі, як і раніше, не вистачало. І тепер уже намісник, архімандрит Гавриїл отримує Найвищий дозвіл на збір пожертв на всій території Російської імперії. Для цього він привозить зі Святої Гори величезні святині: частку Животворчого Хреста Господнього, чудотворну ікону Пресвятої Богородиці «Млекопитательниця» з частками ризи Христової та хітона Пресвятої Богородиці, а також ліву стопу від мощей святого апостола Андрія Первозваного. І кошти були зібрані, але їх усе ще було недостатньо для спорудження нового собору. І 1901 року, попри хворобу, преподобний Гавриїл знову вирушає в плавання до руських берегів. Відвідавши подвір’я в Константинополі, Одесі та Таганрозі, архімандрит Гавриїл у жовтні прибув до Новониколаєвська. 14 жовтня після Божественної Літургії він відчув недугу. Наступного дня здоров’я погіршилося. 18 жовтня причастився святих Христових Тайн, а 19 жовтня преподобний відійшов до Господа в Його вічні обителі, куди все земне життя так прагнула його душа.