Святий Філарет Чернігівський
Святитель Філарет Чернігівський
Святитель Філарет Чернігівський (у миру Дмитро Григорович Гумілевський, при народженні Конобеєвський), народився 23 жовтня 1805 р. в с. Конобеєвка Шацького повіту Тамбовської губернії в родині священника.
Коли ніхто в селі не знав про народження сина в поважного пастиря, юродивий Олексій, видершись на дзвіницю, сповістив про народження передзвоном. Стривожений невчасним дзвоном народ кинувся до церкви. Стали питати юродивого, хто наказав дзвонити і навіщо? – «Радий Альошка, що народився великий Тимошка! А він дзвонитиме, дзвонитиме на всю Русь!» – відповідав юродивий. Роздратований народ не вважав на пророчий голос блаженного, і знайшлися люди, які зігнали свою досаду на його спині. Юродивого висікли, а він примовляв під час покарання: «Бийте більше, народився великий Тимошка».
Хлопчика назвали Димитрієм на честь св. Димитрія Солунського.
Початкове виховання й освіту він отримав у родині батьків. Батько його вирізнявся справжнім благочестям і був відомий як визначний проповідник та взірцевий священник. Мати його була зразком давньоруської благочестивої жінки. Благочестя батьків і аскетичне життя тітки-наставниці, що померла 90-річною дівою, рано розвинули в майбутньому Філареті схильність до чернецтва.
Димитрій був невисокого зросту, завжди худенький, жвавий і моторний, в очах його світилися розум та енергія. Розумові здібності Мити виявилися дуже рано. У п’ять років він уже читав у церкві Псалтир, яку знав майже всю напам’ять. У сім років батько віддав Димитрія до Вишенської пустині до вченого ієродиякона Никона, пробувши в якого два роки, він вступив до Шацького духовного училища. Під час навчання тамбовський преосвященний Іона (Васильєвський), зважаючи на його малий зріст і смирення, змінив його попереднє прізвище Конобеєвський на Гумілевський.
Здібності у Димитрія були визначні, пам’ять надзвичайна, гострота слова й винахідливість дивовижні. Виріс у селі, він змалку любив природу, квіти, спів, що накладало свій відбиток на характер майбутнього святителя. Любов до співу збереглася в нього на все життя, і вже будучи архієреєм, попри свою постійну зайнятість, він часто бував присутній на співанках, у нього був чудовий хор.
Якось Димитрій зі своєю тіткою відвідав Саровську пустинь і були в старця Серафима. Благословивши їх і поглянувши на Димитрія, старець сказав: «Цей отрок буде великим світильником Церкви і прославиться по всій Русі як учений муж». Двоюрідному братові Димитрія Никиті преподобний Серафим сказав про Димитрія ще раніше, що «він буде солити, солити на всю Росію!». Коли пізніше старший брат Димитрія Василь прийшов до преп. Серафима по благословення прийняти чернецтво, то старець сказав йому: «Це тільки твоєму братові Бог дав талант щомісяця по книжці з кишені виймати, а ти йди додому і живи, як укаже Бог».
Ці пророцтва та деякі інші випадки, що мали місце в його житті, були сприйняті ним і його батьками як доказ особливого збереження його Промислом. Батько мріяв, що Димитрій посяде його місце, і наполягав на одруженні. Після закінчення першого року в богословському відділенні Димитрій став сватати наречену, виконуючи бажання і волю батька. Але під час останніх канікул, гуляючи зі своїм братом і товаришем Никитою по просторому батьковому саду, Димитрій підійшов до однієї яблуні, замислився, а потім розповів про дивне видіння, що було йому під час сну під цією яблунею. Зі сльозами радості казав він: «Бачу я уві сні святителя, що прийшов до мене, подібного до Василія Великого, і він урочисто каже мені: план твій і батька твого зруйнується, а здійсниться над тобою те, що сказано тобі наперед архієреєм Іоною. Візьми мої твори в Тамбовській семінарській бібліотеці, в них побачиш мій образ і читай їх латинською та грецькою мовами. Крім того, ходи щодня до утрені в архідияконську церкву і ставай перед образом святителя і чудотворця Димитрія Ростовського». Крім свого друга Димитрій нікому цього не розповідав, але сам з цього часу цілком змінив спосіб життя. Попри невдоволення і навіть погрози батька, він цілком облишив думку про одруження.
У 1826 р. він вступив до Московської духовної академії, де 19 серпня 1829 р. (по закінченні академії) був пострижений у чернецтво.
Митрополит Московський Філарет (Дроздов), уважно стежачи за його навчанням, при постригу дав йому своє ім’я – безприкладний випадок в історії академії. У своїх стосунках до юного інока Московський святитель виявляв батьківську турботливість і водночас виняткову строгість. Відчувалося, що пильний і мудрий правитель Церкви бажав підготувати собі гідного наступника. Безсумнівно, школа мудрого ієрарха мала великий вплив на Філарета. В академії юного вченого інока називали «Філаретик».
Після прийняття чернечого чину Філарет 3 лютого 1830 р. був висвячений на ієродиякона, а 29 червня того ж року – на ієромонаха.
Ще будучи студентом академії, Філарет був призначений бібліотекарем академії, а по закінченні академії залишений при ній і 6 червня 1831 р. посів кафедру церковної історії та був зарахований до собору ієромонахів Московського Донського монастиря, а також призначений цензором. З 1832 р. переведений на кафедру Св. Письма.
До всякої праці Філарет ставився з живим інтересом, із захопленням. Його палкий і жвавий темперамент, звичка до праці, бажання служити Церкві та ближньому розпалювали всяку справу в його руках. Але з найбільшим натхненням він ставився до викладання предмета історії Руської Церкви.
Працьовитий Філарет серед своїх недоліків уважав лінощі. І це нарікання на лінощі він вимовляв тоді, коли очевидці його невтомної діяльності запитували себе: «чи спав він коли-небудь?».
Тільки два роки довелося ієромонаху Філарету читати церковну історію. На початку 1832/33 навчального року з волі Московського святителя Філарет був призначений на кафедру морального й пастирського богослов’я. 1 травня 1833 р. він був призначений інспектором академії, тобто крім викладацьких занять був залучений до адміністраторської праці, тим більш складної, що з цим обов’язком поєднувалося настоятельство в якомусь монастирі. Філарету було доручено настоятельство в Московському Богоявленському монастирі. Лагідному й смиренному іноку ця посада була нелегкою. Нагляд за молодими людьми його віку ставив його між двох вогнів – суворими заходами він міг роздратовувати студентів, а поблажливість могла накликати невдоволення начальства. А невсипуще око Московського митрополита пильно стежило за всім, що відбувалося в академії.
27 січня 1835 р. Філарет був возведений у сан архімандрита, а 14 грудня того ж року призначений ректором Московської духовної академії. Академічне правління доручило йому провести ревізії у Віфанській, Вологодській, Ярославській, Костромській, Тамбовській та інших семінаріях.
9 березня 1837 р. на нього покладено обов’язок настоятеля Богоявленського монастиря.
У жовтні 1841 р. великий Московський святитель Філарет призначив свого улюбленця на Ризьку кафедру. Митрополитові була відома його полум’яна любов до Церкви, його покірність волі Божій, його смирення, глибоке розуміння істин віри й усіх блукань протестантства і, нарешті, близьке знайомство його з німецькою богословською словесністю та німецькою мовою. Звістка про нове призначення вразила архім. Філарета, як грім, бо він був сильно прив’язаний до академії, до своєї справи, до бібліотеки. Читання богослов’я принесло Філарету гучну славу. Ледве він приїхав до Петербурга для хіротонії, як йому наші вищі духовні ієрархи запропонували зайнятися складанням «Догматики» і виписати для цього з академії свої лекції. Коли ж Філарет через свою скромність і обережність став відмовлятися, вдалися до посередництва найсильнішої людини, обер-прокурора Св. Синоду гр. Протасова.
21 грудня 1841 р. у Казанському соборі Петербурга було звершено хіротонію Філарета на єпископа Ризького. У липні 1842 р. він вирушив до Риги.
З першої хвилини, коли постав він перед престолом Божим як служитель вівтаря, і до самої смерті, кожну службу, починаючи від Херувимської пісні й до причастя, сльози текли з очей його. Прийнявши ж Агнця і читаючи молитву перед причастям, він ридав. І причастившись, довго не міг вгамувати течії своїх сліз.
Умови його служіння в Ризі були дуже важкими. У корінного населення – латишів та естонців – спостерігалася тяга до православ’я і самобутньої культури – богослужіння та викладання в школах рідною мовою. Святитель усіляко підтримував їхнє прагнення. За своє перебування в Ризі він відкрив 63 парафії, влаштував 20 церков постійних і 43 тимчасових, порушив клопотання про відкриття духовного училища та парафіяльних шкіл. Ця діяльність, що йшла урозріз з інтересами баронів і німецької партії, яка бажала онімечити край, викликала з їхнього боку різкий опір. Намагалися паралізувати діяльність архіпастиря, не гидували найбруднішими доносами. Нерівна боротьба, що тривала 7 років, закінчилася 1848 р. переведенням Філарета на Харківську кафедру.
Святитель приділяв велику увагу духовній освіті юнацтва, влаштовував семінарії, єпархіальні училища, стежив за навчально-виховним процесом, виробляв для навчальних закладів програми викладання, віддаючи для їхнього матеріального забезпечення свої друковані праці.
У монастирях запроваджував общежиття, не залишав без уваги храмобудування та церковне благолепність.
Преосвященний Філарет відзначався надзвичайною тонкістю смаку в одязі, як в особистому, так і священному. Причому ця риса була в ньому дуже природною.
Був лагідний у поводженні з людьми. Розмовляючи, він із терпінням і добродушністю вислуховував співрозмовника, а потім у дуже м’якій формі пояснював суть справи і виводив того, хто помилявся, на істинний шлях. Ним завжди керувало почуття вродженої скромності, смирення, суворості до себе, любові й поваги до людини. Філарет був дуже чуйний до чужої біди, гроші для нього не мали ціни. Він ніби боявся їх. Справедливо зауважено, що попри значні кошти, якими він міг розпоряджатися під час перебування свого на Харківській єпархії, він постійно мусив скорочувати свої витрати, тому що кошти, які він отримував, ішли здебільшого на справи благодійності.
1857 р. він був возведений у сан архієпископа.
2 травня 1859 р. призначений архієпископом Чернігівським і Ніжинським.
Преосвященний Філарет був членом Товариства історії та старожитностей російських
(з 1847 р.); дійсним членом Імпер. Рус. Географ. товариства і почесним членом Харківського університету (з 1852 р.); почесним членом Імпер. Рус. Археолог. товариства (з 1856 р.).
Особливої відомості й популярності набув Філарет своєю літературною діяльністю. У працях Філарета вражає безліч критичних статей і заміток. Це була особливість його таланту – допитливо ставитися до всякого предмета, усе перевіряти поглядом критика. Він дуже багато читав. Усе життя його було присвячене читанню і праці. Суспільству, публіці він віддавав себе тільки з крайньої необхідності. Люди, які близько його знали, казали, що він працював і відпочивав, їв і пив завжди з книгою в руках і тут же відразу робив потрібні йому замітки та витяги. «Треба дивуватися, – каже один, хто близько знав преосвященного, – треба дивуватися його невтомній діяльності. Він не лягав спати інакше, як за двох свічок, що горіли. Уночі він часто прокидався, брав свічку, йшов до бібліотеки, діставав книгу чи рукопис і сідав працювати. Таких занять він не відкладав на ранок, навіть уві сні його займало якесь розумове завдання». У нього завжди було бажання за все взятися, в усьому з’явитися якщо не першопочинателем, то встигнути більше за інших, в усьому залишити по собі добру пам’ять. З плином часу в нього вже не було спеціального завдання, певного питання, розв’язання якого зайняло б його виключно. Йому хотілося діяти на більш широкому поприщі. Його не бентежили ні величезні розміри поприща, ні різноманітність предметів, ні брак багатьох необхідних даних і джерел. Не зупиняючись перед труднощами, він відважно брався за будь-яку справу. Різноманітність предметів, за які брався архіпастир, особливо помітна в останні 10 років його життя. З 1860 р. у ньому з’явилася посилена увага до великих явищ життя і руху сучасної думки. І тут він поспішав сказати своє уривчасте, сміливе слово. В останні роки його життя фізичні сили його ослабли настільки, що він не міг писати сидячи, але й це не зупинило його діяльності. Він почав писати лежачи, тремтячою рукою... Внаслідок цього ослаблення тіла, внаслідок сміливих сподівань на свої відомості та внаслідок поспішної роботи в працях його з’явилося кілька недоглядів і неточностей. Будь-який скрупульозний дослідник міг вловити ці промахи. У своїх висновках він не любив витрачати слова, а завжди висловлювався уривчасто, сміливо і впевнено. Важко було спочатку змиритися з цією властивістю його вироків, тим більше що вони часто не підкріплювалися доказами. Іноді він судив за першим враженням, самовпевнено, ухиляючись від уважніших досліджень. У цих випадках погляди й висновки його потребують перегляду та перевірки.
Архієпископ Філарет відомий і як визначний проповідник слова Божого. Особливо повчальні його «Бесіди про страждання Господа нашого Ісуса Христа», які виголошував преосвященний до харківської пастви в дні Великого посту.
Попри інтенсивну наукову роботу, він жваво відгукувався на всі події суспільного життя: відвідував в’язниці, під час Севастопольської кампанії роздавав білизну дружинам, що проходили, благословляв їх, правив молебні; коли шпиталі були переповнені пораненими, не вагаючись віддавав для них приміщення семінарії, переводячи учнів на приватні квартири.
Він не залишав своєї пастви і в найважчі моменти життя. Під час холери 1866 р. він розпочав об’їзд єпархії, кажучи: «Народ занепав духом, слід підбадьорити». У дорозі він сам захворів і 9 серпня 1866 року помер у Конотопі. Від Конотопа до Чернігова на протязі 180 верст народ, змінюючи один одного, супроводжував труну улюбленого архіпастиря в кількості 10–12 тисяч осіб. При цьому не було жодного випадку захворювання на холеру. Забули всі про цей страшний бич. Холера не дійшла до Чернігова і припинилася. Чесні останки святителя були поховані в Троїцькому соборі Троїце-Іллінського монастиря під вівтарем.
Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 25 жовтня 2009 року архієпископ Філарет Чернігівський був зарахований до лику місцевошанованих святих Чернігівської єпархії з встановленням пам’яті йому 9 серпня. 26 січня 2012 року Український Синод встановив додатковий день пам’яті святителю 12 жовтня.