Українські ікони

...Якщо в містах ікони створювали професіонали, то в селах та селах їх зазвичай писали майстри-самородки, тому стиль творів визначався особистим талантом, простодушною вірою в реальність чудового, а аж ніяк не правилами, нав'язаними школою.
Майстри самородки втілювали самобутні риси українського суспільства, а їхні роботи були потрібні громадою. Проникні ззовні елементи високого стилю були доступні небагатьом.

Активізації взаємодії народного та професійного мистецтва в Україні вельми сприяло козацтво – особливий військовий стан, що виник у XV столітті та постійно поповнювався селянами, що втекли від поміщицького гніту до низовини Дніпра (козача вольниця). Звідси, постійно ризикуючи життям, козаки робили зухвалі набіги на ворожі поселення, а часом воювали разом із військом короля польського. На утлих човнах вони допливали і до турецької столиці, знаменитої своєю історією.

У козацькому середовищі виникали патріотичні, демократичні, гуманістичні ідеї, що позначилися на українському живописі. Тріумфи козацької зброї, радість порятунку від гніту чужинців, надії на краще майбутнє викликали до життя своєрідний стиль, так зване українське чи Козацьке бароко.
Пам'ятники Українського живопису XIV-XV століть різноманітні за манерою листа та змушують згадати то балканські, то російські школи іконопису. Проте з XVI століття в українських іконах з'являються елементи національної специфіки: орнаментовані різьбленням чи тисненням золоті фони, зображення народних вишивок на костюмах, деталі, що спостерігаються у навколишній дійсності, – типи облич, елементи пейзажу. Деякі твори близькі народному примітиву, в інших помітне прагнення пластичної світлотіньової ліплення форми. У першій половині XVII століття традиційні прийоми іконопису поступово зникають – художники починають писати «по-мальовничому», передбачаючи досягнення російських майстрів Симона Ушакова та Івана Безміна. ...>>>

"Живопис України" Вид-во "Аврора" 1975