Іконописна майстерня Ізографъ

За часів Київської Русі вже існували місцеві школи іконопису, стиль яких був результатом самовизначення української та білоруської народностей, що формувалися.
Більша частина земель нинішньої України з XIV століття входила до складу Речі Посполитої, де панувала римсько-католицька церква, а православне населення зазнавало жорстоких переслідувань. Цими територіях, відторгнутих від Русі, розвиток живопису визначалося соціально-економічними, політичними причинами, впливом мистецтва країн Західної Європи.
У боротьбі за національну самостійність, що набула форми відстоювання віри предків, брали активну участь православні громади, так звані братства, в яких головну роль грали миряни. Найбільше та найвпливовіше – Успенське братство міста Львова мало права ставропігії, тобто безпосередньо підпорядковувалося константинопольському патріарху.

Але і Папа, і патріарх константинопольський були досить далеко, щоб встановлювати правила для іконописців.
Талановиті українські цехові живописці прикрашали як православні, так і католицькі храми, вносячи своєрідність та самобутність у стиль та оформлення. Започаткована наприкінці XVI століття спроба львівського католицького єпископа заборонити православним іконописцям роботу в костелах ні до чого не призвела.
Водночас українські живописці, постійно перебуваючи в контакті з майстрами, які приїжджали із Західної Європи, зазнавали їхнього впливу і не могли через віки недоторканно пронести заповіданий Візантійський канон. Але все ж таки вони цього прагнули і процес обмирчення ікони, спільний для європейського релігійного живопису, в українському відбувався значно повільніше, ніж у польському, хоча й набагато швидше, ніж у мистецтві росії. ...