Христос Еммануїл. VI–VII століття. Монастир святої Катерини, Синай

відкрити картинку у великому розмірі
Христос Еммануїл, VI–VII ст.
Енкаустика, дошка. 76×53 см.
Монастир Св. Катерини, Єгипет
Христос Еммануїл, VI–VII ст
Іконографія образу вельми незвична. Христос зображений сидячим на райдузі в усипаній зорями мандорлі. [Як ми зазвичай бачимо на образах] Вседержителя, Він благословляє правою рукою, в лівій тримаючи Євангеліє, відкрите на словах «Я – світло для світу» (Ін 8, 12). Але лик Христа відповідає типології не Вседержителя, а «Ветхого денми», старця, з бородою і сивим волоссям, про якого говорить пророк Даниїл (Дан 7, 22). Крім того, на синьому тлі серед зірок читається напис «ЕММАНУЇЛ» – епітет молодого Христа, який зображувався з короткім волоссям і без бороди.
Отже, в цій іконі поєднано відразу три образи Христа: Вседержителя (Владики Всесвіту), Ветхого денми (Предвічного Царя) і Еммануїла (Воплоченого Слова).
Як і в інших візантійських іконах, змішання типології Христа виникає внаслідок ревних дискусій, які велися у Візантії щодо божественної та людської природи Спасителя. На таблетці зі слонової кістки VI ст. (Берлінський музей) Вседержитель також має риси «Ветхого денми»; пізніше, на монетах імператора Іоанна Цимісхія (X ст.), образ Вседержителя супроводжується написом «Еммануїл».
Загалом така композиція відсилає до видіння пророка Єзекіїля: голова ангела з крилами у лівій верхній частині ікони та фрагмент орла в правій указують на те, що мандорлу підтримували символічні образи Євангелистів (Єз 10, 14). Іконографія ж Христа, що сидить на райдузі й спирається на сферу, нагадує про одне місце з Ісаї: «Так говорить Господь: небо – престол Мій, а земля – підніжжя ніг Моїх» (66, 1). Одна з найраніших ілюстрацій цієї теми, розвиненої згодом у коптському Єгипті,– це мозаїки V ст. в апсиді храму Осіос Давид у Фессалоніках. У розписах апсид така іконографія часто збагачувалася за рахунок додавання інших деталей, наприклад, вогненної колісниці (каплиця XVII в Бауїті).
Упевнена побудова постаті й тонка колірна гама, з перевагою охристих і коричневих тонів з асистом в одязі Христа, загальна орієнтація швидше на візантійські, ніж на коптські зразки,– усе це дозволило К. Вайцману приписати цю ікону столичній майстерні. Рама ікони, за винятком нижнього поля, є авторською. На ній прочитуються фрагменти розшифрованого К. Вайцманом довгого напису, згідно з яким образ створено «во спасение и оставление грехов... верного раба Христа». У багатьох місцях живописної поверхні спостерігається осип фарбового шару, що відкриває дерев’яну основу.
джерело: www.icon-art.info