Іконописні школи. Сербія
У Сербії рання іконопис була переважно в техніці фрески.
Такі зображення охоче розміщувалися по боках вівтарної перегородки. Тематика цих зображень досить різноманітна. Провідні монастирі мали в Сербії свої іконописні школи. Одна з найзначніших шкіл містилася в Дечанах, де збереглося багато старих сербських ікон.
Один із напрямів сербського середньовічного іконопису можна назвати грекофільським. Тонкий малюнок і мініатюрна техніка письма ікон цього напряму зближують їх із творами грецьких майстрів. Але водночас існувала й інша течія. Майстри, які належали до неї, продовжували писати «по-старому» і культивували примітивний лад форм. Ця архаїзуюча течія особливо посилилася до середини XIV століття, коли розрив царя Душана з Візантією сприяв пожвавленню місцевих центрів і активізував діяльність македонських та приморських майстрів.
Дуже близькі за стилем до фресок дечанського храму, ікони датуються серединою XIV століття. У сербському іконописі другої половини XIV століття, як і в сучасному їй візантійському, намічається посилення сухості трактування і кристалізація стандартних іконописних прийомів. Але майстри моравської школи продовжували писати у вільнішій манері.
Сербська школа живопису справила найсильніший вплив на сусідні області в силу багатства її іконографії та доступності її простонародних форм, які мали успіх у монастирському середовищі, для якого витончена художня мова Візантії часто виявлялася надто складною. Впливи сербського живопису помітні навіть у розписах окремих церков у Касторії та метеорських монастирів у Фессалії, в живописі румунської церкви св. Миколая в Куртя де Арджеш (середина XIV століття) та Ковальовської церкви в Новгороді (1380). Ці самі впливи, безперечно, багато в чому визначили стиль афонських фресок початку XIV століття, особливо Хіландара. Саме із Сербії Афон черпав той найбагатший репертуар іконографічних типів, які лягли в основу монастирського мистецтва, що процвітало на його ґрунті.
