Іконописні школи. Критські ікони
Характерною рисою Критської школи є поєднання візантійської іконописної традиції та європейського
, насамперед італійського живопису. Попри венеційське завоювання, зв’язок Криту з Константинополем не переривався. На острів приїжджали столичні художники, які виконували замовлення з розпису храмів і написання ікон. Із кінця XIV століття і особливо із середини XV століття, після падіння Константинополя, на острів почали переселятися столичні художники, які утворили свою колонію, що пізніше стала гільдією. Відтоді Крит стає одним із найважливіших центрів іконописання. Ікони критської школи користувалися популярністю як у грецьких громадах, так і в Західній Європі, особливо в Італії та Франції. Критські художники, поряд із класичним візантійським стилем, освоїли стиль венеційської готики й могли писати як у «грецькій», так і в «латинській манері», залежно від вимог замовника.
Усе це сприяло формуванню особливої критської школи іконопису, яка поступово увібрала в себе елементи західного мистецтва – готики, ренесансу, маньєризму, бароко.