Мати молебниця ікона Богородиці

Ікона Божої Матері Мати Молебниця
Ікона Божої Матері Мати Молебниця

Ікона Божої Матері Мати Молебниця

Ікона Божої Матері «Мати Молебниця» виражає любов Богородиці до Сина, тому перед нею особливо моляться про здоров’я дітей і збереження вагітності.

Святкування ікони Божої Матері «Мати Молебниця» було встановлено за благословенням Митрополита Київського і всієї України Володимира у 2012 році та звершується в Неділю 7-му по Пасхи (перша неділя після Вознесіння Господнього (свято завжди рухоме).

Ікона Божої Матері «Мати Молебниця», що надійшла до Третьяківської Галереї з Іпатіївського монастиря Костроми, викликає у фахівців, мабуть, найбільшу кількість суперечок – і щодо часу її написання, і щодо авторства, і навіть щодо іконографічного типу («Одигітрія/Розчулення»). Мистецтвознавці відносять її і до московської іконописної школи, і до костромської, і до візантійської (грецької). Так само широко варіюється й приблизний час написання образу (XIV – XV століття).

Образ «Мати Молебниця» написаний на липовій дошці зі шпонками, розміром 39×33 см, яєчною темперою по левкасу, на звороті – Голгофський Хрест (XVII століття).

За іконографією фахівці відносять образ як до типу «Одигітрія», так і до типу «Розчулення», характерні ознаки обох, такі як молитовне звернення Матері й Дитяти та безпосереднє тілесне їхнє спілкування, на іконі присутні. На іконі Богородиця, в поясному зображенні, і Дитя, що сидить на її лівій руці, зображені оберненими одне до одного, їхні погляди зустрічаються. Права ручка Дитяти затиснута в правій руці Божої Матері, в лівій Він тримає сувій.

Мафорій Богородиці насиченого коричневого кольору, Її царська гідність підкреслена золотими зірками на голові та плечах. Сорочка на Дитяті оливкового кольору, з пробілами та темно-червоними границями складок, прикрашена тонким орнаментом із позолотою. Гіматій червоного охристого кольору, з графічним золотим асистом. Вохрення світлою охрою, по оливковому санкірю. Пробіли зроблені короткими торканнями пензля. Німби вкриті золоченням широко й нерівно. Тло ікони кольору охри з жовтим відтінком. Біля німба Матері цинобровий напис: «Мати Божия Молебница».

На зворотному боці образу, вкритому суриком, зображено Голгофський хрест і Знаряддя Страстей. Оклад срібний, карбований і прорізний, з підкладеною позолоченою срібною пластинкою. Оклад ікони так само відносять до XIV століття та до шедеврів ювелірного мистецтва.

До Третьяківської Галереї ікона надійшла з ЦДРМ у 1930 році.

Історія образу.

Іпатіївському монастирю образ був подарований государем Олексієм Михайловичем у середині XVII століття, в період розквіту обителі. З цього монастиря у 1613 році й почалася 300-річна історія династії Романових. Як і звідки ікона потрапила до Олексія Михайловича (Тишайшого) достеменно невідомо.

Сам монастир, за літописними джерелами, був заснований у місці злиття двох річок, Волги і Костроми, в 1275 році, під час монголо-татарського нашестя, князем Василем Квашнею. Монастирська ж легенда романтичніша. Згідно з нею, у 1330-ті роки татарський князь-мурза Чет під час поїздки до Москви тяжко захворів. Уві сні йому було видіння Богородиці, після якого Чет одужав і прийняв православну віру під ім’ям Захарія, а на місці свого зцілення заклав обитель. Бояри Годунови вважали Чета прародителем, і з другої половини XVI століття монастир перебував під їхнім особливим піклуванням, вони ж робили й найбагатші внески. За підтримки Годунових тут діяла майстерня, що випускала рукописні книги з розкішним оздобленням.

На початку XVII століття монастир захопили прихильники Лжедмитрія II, «тушинського злодія». Після кількох місяців облоги костромичі вигнали загарбників. Під час польсько-литовського нашестя в монастирі жив, разом зі своєю матір’ю, черницею Марфою, Михайло Федорович Романов. Романови були давнім боярським родом, і Земський Собор 1613 року, вирішуючи питання про кандидатуру нового царя, зробив вибір на користь 16-річного Михайла. Невдовзі до обителі до нього прибули посланці з пропозицією стати царем.

Другий правитель із династії Романових, цар Олексій Михайлович, вирізнявся особливою богобоязливістю та прагненням до впорядкування Божих обителей. Він жертвував храмам багато цінностей, не лише матеріальних, а й духовних. Серед них опинилася, як припускається, й старовинна ікона Божої Матері «Мати Молебниця». Ікона перебувала в Іпатіївському монастирі до 1928 року, коли, серед інших цінностей, була вивезена представниками нової влади до музейних сховищ столиці.

Особливості іконописної школи.

Розглядаючи варіант візантійського походження образу, як найімовірніший, можна відзначити такі характерні іконографічні особливості. У візантійському мистецтві зображення Божої Матері, де вона виступає молитовницею перед Спасителем за рід людський, відомі з VII століття. Один із прикладів – мозаїка на стовпі базиліки святого Димитрія Солунського у Фессалоніках (Салоніки, Греція). Поряд з деякими з таких зображень Богородиці, наприклад, на фресці церкви святого Георгія в Старо-Нагорічино, трапляється епітет «Параклесіс (Прохальниця)», що співвідноситься з російською назвою «Молебниця». У Візантії не існувало певних правил найменування образів Богородиці, подібний напис міг бути також у ікон іншого іконографічного зводу. Наприклад, на іконі Богородиці з Дитятком «Мати Молебниця» кінця XIV – початку XV століття зі збірки ДТГ, пізній напис: «Мати Молебниця» на тлі за В.І.

Антоновою, являє собою переклад первісного грецького епітета «Параклесіс».

Зображення Богородиці «Молебної» або «Моління про народ», як вони іменувалися в монастирських і соборних описах XVI – XVII століть, набувають широкого поширення в російському мистецтві лише з початку XVI століття. На російських іконах цього типу Божа Матір звернена з молитвою до Спасителя, розташованого в небесному сегменті. В Її лівій руці сувій із благанням про спасіння людства, Господь також тримає сувій із відповіддю на благання Матері. Іноді під ногами Богородиці поміщається хмара, а на тлі ікони – пейзаж. Перед Божою Матір’ю часто зображується святий місцевошанований, що припадає, або група святих, які моляться, з народом. У цьому іконографічному зводі молитовною просителькою за людей є не лише Богородиця, а й інші святі. Найдавнішою пам’яткою такого роду є запона Соломонії Сабурової, другої чверті XVI століття, із Сергієва Посаду.

Автор тексту: Марина Румянцева.