Воскресіння Лазаря чотириденного

Воскресіння Лазаря чотириденного
Улюблені! Як чадолюбна мати, що годує немовля грудьми, переживає солодкі хвилини, коли немовля насичується її молоком, – цією найніжнішою їжею, – а коли якийсь випадковий згусток молока порушує правильність його виділення, то й дитина плаче, і мати мучиться, маючи повну готовність годувати, але відчуваючи зупинку годування, достеменно так і ми, запропонувавши вам минулого разу своє духовне молоко, відчували насолоду, годуючи вас словесною їжею, але коли хмара забуття, що набігла на думку, перервала слово, тоді і ви обурилися, позбавляючись слухання євангельських повчань, і ми були засмучені, маючи ревність до продовження слова, але зустрічаючи перешкоду з боку розуму – внаслідок забуття. Але, можливо, це сталося з нами для того, щоб ми пам’ятали, що (і проповідь є справа) не того, хто хоче, не того, хто біжить, не того, хто домагається, але Бога, Який милує (Рим. 9:16). Але тепер, принаймні, оскільки Бог дає проповідникам благодать не за гідністю тих, хто говорить, а за потребою тих, хто слухає, прикликавши Його, вилучимо за міри сил поживну вологу вчення зі щойно почутого нами сьогодні євангельського читання.
«Був хворий один чоловік, Лазар», – розповідається (в Євангелії), – «з Віфанії, із селища, [де жили] Марія та Марта, сестра її. Марія ж, брат якої Лазар був хворий, була [та], що помазала Господа миром і втерла ноги Його своїм волоссям. Ісус, почувши [те], сказав: ця хвороба не на смерть, але на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий» (Ін. 11:1, 2; 4). Отже, ця хвороба не на смерть, але на славу Божу, – значить, це вже не хвороба, а благовістя, не знесилення, а утвердження. О, хворобо, лікарю знемагаючих, наставнику віри, противнику смерті, поразко диявола, влаштування спасіння! О, хворобо, непохитна підвалино чесноти, учителько віри, опоро благочестя! О, хворобо, що зцілюєш недуги душевні, точиш струмені хрещення і готуєш світлі шати душі! О, хворобо, подателько небесного хліба, прекрасний світильнику віри, уловлювання диявола і запечатання людини! «Коли ж почув», – сказано, – «що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де перебував» (ст. 6). Яка потреба була Господеві баритися після отримання звістки, а не негайно йти до хворого? Очевидно, Він чекав смерті Лазаря, щоб ця смерть послужила більшому утвердженню у вірі свідків дива. І ось, коли Лазар помер, Ісус каже своїм учням: «Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його» (ст. 11). Адже й справді, смерть людей у Господа вважається за сон. «Йду розбудити його». Що ж? Чи, перебуваючи тут, Ти безсилий оживити мертвого? Звісно, ні, але Моя відсутність – позбавила б це диво значення в очах іудеїв; якби воскрес Лазар, вони, напевно, подумали б, що через якийсь випадок він ожив. Отже, Я піду туди сам, щоб у Моїй присутності, ставши очевидцями звершеного Мною дива, отримавши від мене благодіяння, вони утвердилися у вірі. «Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його». Учні ж, почувши це, сказали: «Господи! якщо заснув, то одужає» (ст. 12). Вони судили не з благочестя, а з лікарської точки зору, справді, сон, хоч і шкідливий для тих, хто занурюється в летаргію, але при деяких хворобах полегшує більше, ніж піт. І ось, оскільки учні подумали, що Господь говорить про успіння в сенсі сну, Він висловився з більшою ясністю: «Лазар помер; і радію за вас, що Мене там не було, щоб ви увірували; але ходімо до нього» (ст. 14, 15). Чи Той, Хто не бажає смерті грішника, тепер радіє про смерть друга? Так, радію, не заради Себе, не за померлого, але заради вас, – тому що цією смертю Я скористаюся для утвердження вашої віри. О, смерть, що послужила Христові на радість! О, смерть, сповнення життя! О, смерть, розрішення смерті, винуватице спасіння, підняття занепалих, заспокоєння втомлених, зміцнення немічних, потіхо праведних! О, смерть, повалення диявола, поразко демонів, відродження первозданного Адама! О, смерть, співпрацівнице веселощів, віснице нетління, проводирко радості! Але продовжу мову, не вдаючись у подробиці. Приходить Ісус до Віфанії, Його зустрічають сестри Лазаря, припадають до ніг Господа і зі сльозами кажуть: «Господи! якби Ти був тут, не помер би брат мій» (ст. 21, 32). Невже Його там не було? Тілом Його там справді не було, але за божеством Він був не лише там, а й на небесах. Адже як Він дізнався про смерть Лазаря, якщо не був присутній там невидимою силою Божества? Отже, говорили сестри Лазаря: «Господи! якби Ти був тут, не помер би брат мій». А Він відповідав їм: віруйте, і побачите славу Божу, – навчаючи таким чином, що віра є винуватицею добрих справ. І побачивши, що вони, та й іудеї, які прийшли до них, плачуть, «Сам засмутився духом і зворушився та сказав: де ви поклали його?» (ст. 33) Що означає: «засмутився духом»? Зачекай, улюблений, і трохи згодом ти отримаєш відповідь на це питання. «Зворушився» – не так, як ми бентежимося від смутку чи страху, а Сам по Собі збентежився, – і каже: «де ви поклали його?» Невже не знав, де похований Лазар, Той, Хто знав час його смерті? Звісно, знав, але поруч із Божественними дивами в Нього йдуть слова, властиві людині, щоб показати, що Він – і Людина, як і пророк говорить: і Людина є, і хто пізнає Його? Це ж Він передніше сказав, щоб дати зрозуміти, що є в Ньому ще щось інше, а саме Божество. «Де ви поклали його?» Марія відповіла: «Господи! іди і подивися» (ст. 34). «Ісус заплакав». Яка потреба була плакати про того, кого Він тут же хотів воскресити? Заплакав Ісус, щоб показати нам Своє співчуття і чоловіколюбну прихильність до роду нашого; заплакав Ісус, щоб ділом переконливіше, ніж словом, навчити нас плакати з тими, хто плаче; заплакав, але не віддався смутку, з одного боку, цілком відкидаючи відсутність сліз, як щось жорстоке й нелюдяне, а з іншого – уникаючи розпачу, як неблагородного й невластивого мужеві; заплакав, узаконюючи співчуття. Приходить до печери і бачить камінь, привалений до гробу. Наказує іудеям, що оточують Його, відвалити камінь від дверей гробу. «Якщо ви матимете віру з гірчичне зерно і скажете горі цій: “перейди звідси туди”, станеться» (Мф. 17:20; 21:21), – сказав Ти. Як же тепер не можеш сам відвалити каменя? Не як безсилий Я роблю це, відповів би Він, але щоб усе, що відбувається, не вважали за оманливе видіння. Я наказую самим іудеям власними руками відвалити камінь, готуючи цим саме найбільший доказ на Мою користь, – а саме, щоб вони самі стали свідками істинності звершених Мною див. Потім, коли камінь було відвалено, Ісус, звівши очі до неба, сказав: «Отче! дякую Тобі, що Ти почув Мене» (Ін. 11:41). Коли ж Він помолився? Отримай тепер, улюблений, відповідь на запитання, що недавно виникло в тебе: а саме, коли Він заборонив духові, тоді й помолився. «Сказавши це, Він гучним голосом викликнув: Лазарю! іди геть. І вийшов померлий, обмотаний по руках і ногах похоронними пеленами» (ст. 43, 44). О, сило слова, ти пекло розтрощила, ворота мідні зруйнувала, засуви залізні розбила, диявола повалила, смерть скасувала, мертвого збудила! О, сило слова, розпалі члени ти воєдино з’єднала й відновила, і небуття до буття повернула! О, сило слова, чотириденного мертвого ти ніби від сну збудила і, закутаного пеленами, вивела з гробу ніби вільного і моторного в бігу скороходу! Вдумайся, улюблений, у сказане тут, і ти переконаєшся, що Той, Хто при створенні світу сказав: «Нехай буде світло. І постало світло: нехай будуть світила на тверді небесній» і були (Бут. 1:3, 14), Той самий і нині сказав: «Лазарю! іди геть!» І відновився припинений у тілі кровообіг, волосся, що випало, повернулося на своє місце і, як і раніше, почало рости на певних частинах тіла. «Лазарю! іди геть!» І мертвий постав, і чотириденний ніби й не помирав зовсім. «Лазарю! іди геть!» І з преісподньої вириається душа померлого, – диявол не заперечує, смерть не противиться, – і вона з радістю оселяється у своїй оселі. На цих дивах пізнавши, улюблений, діло Боже, не сумнівайся у воскресінні: Лазар хай послужить тобі дзеркалом і, побачивши в ньому своє власне відображення, віруй у своє воскресіння. Той самий голос, що підняв Лазаря, воскресить і всіх нас, як і апостол говорить в одному місці: «бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними» (1 Кор. 15:52) – благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава навіки віків. Амінь.