Ікона «Страшний суд»

Ікона Страшний суд
Ікона Страшний суд

Ікона Страшний суд

Ікона Страшного суду – іконографія православної ікони, що зображує прийдешній кінець світу – вселенський Страшний суд, який буде звершено Ісусом Христом під час Його Другого пришестя. На ній зображуються картини кінця світу, останнього суду над усім людством, воскресіння мертвих, сцени пекельних мук нерозкаяних грішників і райського блаженства праведників.

Під час Страшного суду всі, хто будь-коли існував, живі й мертві, будуть воскрешені у плоті. Над ними Ісусом буде звершено суд, і кожен заслужить вирок відповідно до своїх земних діл – або вічне блаженство в раю, або вічні муки в пеклі (Мт. 25:1–13, 25:31–33) У розробленій формі іконографія Страшного суду заснована на текстах Євангелія, Апокаліпсиса, а також на святоотецьких творіннях: «Словах» Єфрема Сирина, Слові Палладія Ченця, Житії Василія Нового та інших творах візантійської й давньоруської літератури; у наступний період в іконографічних деталях можна помітити і тексти народних духовних віршів.

Одним із найважливіших джерел, що вплинули на склад і характер композицій Страшного суду, було Житіє Василія Нового (X століття).

Видіння пророка Даниїла (Дан. 10–12) – у сцені «Видіння пророка Даниїла» ангел показує пророку Даниїлу чотирьох звірів.

Ці звірі символізують «погибельні царства» (царства, яким судилося загинути) – Вавилонське, Македонське, Перське й Римське, або антихристове. Перше уявляється в образі ведмедя, друге – в образі грифона, третє – в образі лева, четверте – в образі рогатого звіра. Іноді писалися ще й інші звірі, що мають алегоричне значення. Серед останніх особливо цікаві зайці, які, за поширеним на Русі уявленням, втіленим у віршах про «Голубину книгу», були алегоричними образами правди (білий заєць) і «кривди» (сірий заєць).

Вогняний потік (ріка) відомий за так званим «Ходінням Богородиці по муках», одним із найпопулярніших у давньоруській писемності апокрифів. У списках «Ходіння», починаючи з XII століття, зазначається, що «в ріці сій безліч мужів і жон; одні занурені до пояса, інші – по груди, і лише треті – по шию», залежно від ступеня їхньої провини.

Зображення Страшного суду мали важливу особливість: вони створювалися не для того, щоб залякати людину, а щоб змусити її замислитися над своїми гріхами; «не впадати у відчай, не втрачати надії, але покласти початок покаяння». Покаяння як неодмінна умова досягнення Царства Божого – є одним з основоположних положень християнського віровчення, і ця проблема була особливо актуальною для рубежу XI–XII століть, часу проникнення сюжету на Русь.

Витоки зображення цього сюжету сягають IV століття – живопису християнських катакомб. Спочатку Суд зображувався у двох формах: історія відокремлення овець від козлів і притча про десять дів. Потім у V–VI століттях формуються окремі частини оповідного зображення, які згодом до VIII століття у Візантії складуться в завершену композицію.

Зображення цього сюжету включає не лише іконопис, а й систему розпису православного храму (і у Візантії, і на Русі), де він розташовується зазвичай на західній стіні. Західна Європа також використовувала цей сюжет (наприклад, Мікеланджело в Сикстинській капелі). У «Повісті временних літ» згадується епізод про використання християнським «філософом» (православним проповідником) запони із зображенням Страшного суду для проповіді християнства князю Володимиру, що вплинуло на майбутнє хрещення самого Володимира та Русі. Зображення Страшного суду були дієвим засобом, що допомагав навертанню язичників. На Русі композиції Страшного суду з’являються дуже рано, невдовзі після Хрещення. М. В. Покровський, дослідник XIX століття, вказує, що до XV століття руські «Страшні суди» повторюють візантійські форми, на XVI–XVII століття припадає пік розвитку цього сюжету в живописі, а до кінця XVII століття, на думку Покровського, есхатологічні зображення стали писати з меншою майстерністю – особливо в південно-західній Росії (під впливом західноєвропейських впливів).