Різдво Пресвятої Богородиці
Різдво Пресвятої Богородиці
Господь, що живе на небесах, побажавши з’явитися на землі й пожити з людьми, раніше приготував на ній місце оселі слави Своєї – Пречисту Свою Матір: адже за звичаєм у царів, коли вони хочуть прибути до якогось міста, наперед приготовляти собі в ньому для перебування палату. І як палати земних царів споруджуються найвправнішими майстрами з найдорогоцінніших матеріалів, на найвищому місці, прекрасніші й просторіші за всі інші людські житла, так мала бути споруджена й палата слави Царя Небесного. У Старому Заповіті, коли Бог побажав жити в Єрусалимі, Соломон спорудив Йому храм (3Цар.5-7 розд.; 2Пар.2-4 розд.) через найвправнішого будівничого Хирама2, який був сповнений майстерності, розуму й знання на всяку справу. Соломон же спорудив храм з найдорогоцінніших речовин, із чудового каменю (3Цар.5:17-18), з пахучих дерев: кедра й кипариса (2Цар.6:9-10), що їх привозили з Лівану3, і з щирого золота, на найвищому місці, на горі Моріа. Храм був тим прекраснішим, що на стінах його були ще й вирізьблені зображення херувимів, різних дерев і плодів (3Цар.6:18-35, 7:18-22, 29-42).
Простором храм був настільки великий, що в ньому могло вміститися без тісноти все безліч людей ізраїльських, і зійшла на нього слава Господня в огні та хмарі (3Цар.8:10-11). Проте цей храм був недостатній для вмісту в собі Невмістимого Бога. Соломон спорудив Йому храм, але Всевишній не живе в рукотворних храмах. «Який дім спорудите Мені, – каже Господь, або яке місце для спочинку Мого?» (Дії 7:49). І ось Бог благоволив, щоб на початку новозавітної благодаті був створений нерукотворний храм – Пречиста, Пребогословенна Діва Марія. Яким же будівничим був створений той храм? Воістину – наймудрішим, самою Премудрістю Божою, як каже Писання: «Премудрість збудувала собі дім» (Прип.9:1), а все створене Премудрістю Божою прекрасне й досконале. А що Премудрість Божа створила одушевлену палату Слова, – тому створився досконалий храм для досконалого Бога, пресвітла палата для пресвітлого Царя, пречистий і неосквернений чертог для пречистого й непорочного Жениха, непорочна оселя для непорочного Агнця. Цьому – вірний свідок на небі, який говорить до Неї: «Уся ти прекрасна, кохана моя, і плями нема на тобі!» (Пісн.4:7). І святий Дамаскін пише: «Уся – чертог Духа, уся – град Божий, море благодатей, уся – добра, уся – близька до Бога» (Слово 1 на Різдво Пресвятої Богородиці).
З яких же речовин створилася ця палата? Воістину – з найдорогоцінніших: адже походила, як від дорогоцінного каменю, з царського роду, від Давида, який вкладеним у пращу каменем, що прообразував камінь – Христа, вразив Голіафа (1Цар.17:39-51); і, як з пахучих дерев кедра й кипариса, Діва Богородиця народилася з роду архієрейського, що приносить пахучі жертви Богові. Батько її святий праведний Йоаким був сином Варлафіра, що вів своє походження від сина Давидового Натана, а мати її, свята праведна Анна, була дочкою священника Матфана з племені Ааронового; таким чином, Пречиста Діва по батькові була роду царського, а по матері – архієрейського. О, з яких найдорогоцінніших речовин, – розумію найпочесніше походження, – створилася Цареві слави одушевлена палата! І як у Соломоновому храмі кам’яні та дерев’яні будівлі набували особливої цінності від щирого золота, яким були позолочені; так у різдві Пресвятої Богородиці шляхетність царського й архієрейського походження ще більше заслужила пошани від цнотливості святих Її батьків, яка дорожча, «ніж від золота: вона дорожча за дорогоцінне каміння; і ніщо з бажаного тобою не зрівняється з нею» (Прип.3:15). Адже Пресвята Діва народилася від цнотливих батьків, що вище за всяку шляхетність. Про це святий Дамаскін, звертаючись до святих праведних Богоотців, говорить так: «О блаженне подружжя, Йоакиме й Анно! Воістину за плодом лона вашого ви виявилися непорочними, за словом Господнім: «По плодах їхніх пізнаєте їх» (Мт.7:16, 20). Ви влаштували своє життя, як угодно Богові й як достойно Тієї, Що від вас Народилася. Адже, живши цнотливо й праведно, ви виростили скарб дівства, – розумію Діву: до різдва Діву, в різдві Діву, по різдві Діву, і завжди Діву, єдину приснодіву і розумом, і душею, і тілом. Належало ж, щоб дівство, від цнотливості народжене, було принесене плоттю Самому Єдинородному Світлу. О, двійце чистих словесних горлиць, Йоакиме й Анно! ви, цнотливо зберігши закон природи, божественно удостоїлися надприродних дарів, і породили світові Діву Богоматір. Ви, благочестиво й праведно прожививши в людському єстві, виростили Дочку, вищу за ангелів і нині владарюючу над ангелами. О, прекраснейша й наймиліша Дочко! О, крине, що виріс посеред тернів від благороднішого царського кореня! Тобою збагатилося царство священства». Цими словами святий Дамаскін ясно показує, від яких батьків народжена Божа Матір, з яких найдорогоцінніших речовин улаштована палата Царя Небесного.
На якому ж місці була влаштована ця одушевлена палата? Воістину – на найвищому, бо Церква дає про неї таке свідчення: «истинно вышши всех еси Дево чистая»; але вище – не місцем, а чеснотами і висотою Божих дарів. Місцем же, де народилася пребогословенна Діва, було невелике місто в землі Галілейській, що зветься Назарет, залежне від великого міста Капернаума, і мешканці його були зневажувані, тому й про Христа було сказано: «чи з Назарета може бути що добре?» (Ін.1:46). Але Господь, «Який, мешкаючи на висоті, нахиляється, щоб дивитися на небо і на землю» (Пс.112:5-6), благоволив, щоб Його Пречиста Матір була народжена не в Капернаумі, що у своїй гордині до неба піднісся, а в смиренному Назареті, «бо що високе в людей, те гидота перед Богом» (Лк.16:15), а зневажуване й упосліджуване ними високе й дорогоцінне в Нього. Саме ім’я Назарета при цьому зображує висоту чеснот Пречистої Діви. Адже як у Своєму різдві Господь через Віфлеєм, що означає: «дім хліба», таємно прообразив те, що Він є хліб, що зійшов з неба для оживотворення й зміцнення людей: так і в різдві Пречистої Своєї Матері Він через Назарет зображує піднесені предмети; бо найменування «Назарет» означає квітуче, огороджене, увінчане й заховане місце: і все це ясно передзображує Пресвяту Діву. Вона є квітка, що проросла з неплідного й застарілого лона сухого дерева, квітка нев’януча, завжди квітуча дівством, квітка пахуча, що родить пахощі Єдиного Царя, – квітка, що приносить плід – Христа Бога Господа, єдине яблуко пахуче. Вона освячена благодаттю Святого Духа, Який зійшов на Неї і осінив Її, і є найсвятіша з усіх святих, як та, що народила «всех святых святейшее слово». Вона виключена з числа грішних земнородних, як чиста і непорочна, і не тільки Сама чужа гріха, але й грішників відводить від беззаконь, як і взиває до неї Церква: «радуйся, скверных изымающая дел». Вона увінчана славою і честю: увінчана славою, бо проросла з царського кореня; увінчана честю, бо походила з архієрейського племені. Увінчана славою, бо походила від цнотливих батьків; увінчана честю, бо вшанована благовіщенням і служінням архангела. Увінчана славою, як Матір Божа; адже що може бути славніше, ніж народити Бога? Увінчана честю, як Приснодіва; адже що може бути почесніше, ніж лишитися й по різдві дівою? Увінчана славою, «славнейшая серафим», як по-серафимськи полюбила Бога. Увінчана честю, «честнейшая херувим», як та, що перевершила херувимів мудрістю і пізнанням Божества: «слава і честь і мир кожному, хто чинить добро» (Рим.2:10), говорить Апостол. Але чи знайдеться хтось із земнородних більш доброчесний, ніж Пречиста Діва? Вона зберегла всі заповіді Господні, виконувала всю волю Господа, всі настанови Його дотримала, всі слова Його сховала в серці Своєму, виявила ближнім усі діла милосердя. Тому гідно Вона увінчана, як та, що чинить усе благе. Вона ж є й певна схованка; адже зберігала скарб свого дівочої цнотливості так ретельно, що навіть ангелові не хотіла довірити його, бо, побачивши ангела, Вона збентежилась від слів його і роздумувала, що б означало це привітання (Лк.1:29). Усе це Назарет прообразив у Пречистій Діві своєю назвою. І хто не скаже, як високо піднеслася та палата Христова чеснотами і дарами Божими? Вона висока, бо дарована з неба, хоча народилася на землі від земнородних; – з неба, бо, як кажуть деякі з богопросвітлених мужів, архангел Гавриїл, що благовістив Захарії про народження Іоанна, благовістив Йоакимові й Анні про зачаття Пресвятої Богородиці і приніс з неба Їй пребогословенне ім’я, кажучи неплідній матері: «Анно, Анно! народиш ти Дочку пребогословенну, і наречеться ім’я Їй: Марія». Отже Вона, без сумніву, може бути названа градом святим, Єрусалимом новим, що сходить з неба від Бога (Одкр.21:2), скинією Божою. Висока ця Божа скинія, бо, народивши Царя Христа, вона піднеслася вище за серафимів. О, висото, недосяжна для людських помислів!
А яка краса тієї мисленої Христової палати, – про це послухай того ж солодкомовного Іоанна Дамаскіна, що говорить про Неї таке: «Вона принесена Богові, Цареві всіх, зодягнена в красу чеснот, наче в золоту ризу, прикрашена благодаттю Духа Святого, і слава Її всередині Неї: адже як для кожної жінки слава її – чоловік, що приходить ззовні, так слава Богородиці всередині Неї, тобто плід лона Її». І ще Дамаскін говорить, звертаючись до Неї: «О, Діво Богоблагодатна, свята Церкво Божа, яку духовно створив оцей, що сотворив світ, Соломон (Премудрий Творець світу) і вселився в Неї! Не золотом, не бездушним камінням прикрашена Вона, але замість золота сяє Духом, замість дорогого каміння має коштовний перл – Христа. Таке оздоблення тієї палати, значно прекрасніше за те, що було в храмі Соломоновому, в якому були зображені подоби херувимів, дерев і квітів. Але й у цій одушевленій Церкві, в Пречистій Діві, ясно видно образ херувимський; адже своїм херувимським життям Вона не лише зрівнялася з херувимами, але й перевершила їх. Якщо Церква звикла інших святих називати херувимами, співаючи: «что вас наречем святии; херувимы, яко на вас почил есть Христос», то тим паче Діва Богородиця є херувим, бо в Ній Христос спочив тілом Своїм, і на пречистих руках Її Бог сів, як на престолі: Діва стала престолом херувимським. Вона має в Собі й подоби дерев плодовитих, духовно зробившись маслиною плодовитою в домі Божому і квітучим фініком (Пс.55:10), тому нині й називається садом животворним, коли Церква співає: «от неплоднаго корене сад живоносен израсти нам, Матерь Свою, иже чудес Бог». Усе це говориться про красу Її духовну. Але Вона не була позбавлена й краси тілесної, як про те свідчать багато учителів церковних, що в усьому підсонні не було і не буде такої прекрасної діви, якою була Діва Богородиця, побачивши Яку, святий Діонісій Ареопагіт19 хотів би назвати Богом, якби не знав Бога, від Неї народженого. Адже Божественна благодать, якою Вона була сповнена всередині, просвічувала й на Її пресвітлому обличчі. Таку палату приготував собі на землі Цар Небесний, – палату прекрасну душею і тілом, «приготовану, як наречена, прикрашена для чоловіка свого» (Одкр.21:2), – до того ж палату просторну: «чрево Ее пространнее небес содела»20, і вмістився в Ній «невместимый Христос Бог».
Палати царські зазвичай будуються просторими, щоб вони могли вмістити не лише царя, а й безліч слуг, що стоять перед ним, і людей, що приходять до нього звідусіль. Просторе житло Слова, Пречиста Діва, просторе не лише для Бога Слова, як Царя, а й для нас, рабів Божих, що притікаємо до Того, Хто вселяється в Неї: Бога вміщає в лоні, нас же – у Своєму благоутробії. Вибрана посудина Божа, святий Апостол Павло, рухомий любов’ю, говорив до своїх улюблених чад: «серце наше розширене. Вам не тісно в нас» (2Кор.6:11-12). Але в кого зі святих може знайтися таке просторе благоутробіє, як Маріїне благоутробіє в Бозі? Тут вміщається і цнотливий, і грішному тут не тісно. Той, хто кається, має в Ній своє місце, а для тих, хто зневірився і не кається, Вона є безперешкодна пристань, подібно до того, як Ноїв ковчег служив пристанищем не лише чистим, а й нечистим тваринам. У благоутробії Її без тісноти вміщаються всі засмучені, скривджені, голодні, мандрівні, бурею гнані, хворі: адже не може не бути милосердним те лоно, яке народило нам благого Бога. Палати земних царів охороняє багато озброєної варти, яка не кожного, хто бажає увійти до них, впускає, а затримує, уважно розпитуючи, звідки і навіщо він іде. А одушевлена палата Христова, хоча й оточена херувимами і серафимами та незліченними лицями ангелів і всіх святих, але, тим не менш, у двері Її благоутробного милосердя ніхто не перешкоджає увійти, якби хто цього забажав: ні варта не відштовхує, ні воїни не проганяють і не розпитують, навіщо хто йде, але всякий входить у них безперешкодно з благанням і приймає дар за потрібним проханням.
Отже, прибігатимемо до милосердя Тієї, Що Народилася від неплідного лона, з таким привітанням:
Радуйся, всенепорочна палато Царя всіх! Радуйся, оселе Бога і Слова, Якому з Отцем і Святим Духом, і Тобі, Дочці Отця, Матері Сина, Нареченій Святого Духа, нехай буде від нас смертних честь і слава навіки. Амінь.