Святі покровителі іконопису

У службі Торжества Православ’я, яка розкриває сенс іконошанування, про зображення святих на іконах сказано: "Законы Церкве отеческия сохраняюще, образы пишем и лобзаим усты, и сердцем, и хотением Христовы и Его святых" (тропар 8-ї пісні). У другому сідальні перелічуються лики святих, яких завдяки втіленню стало можливим зображати: "Слава: Зраками пророков, апостоловвидами, мучеников священных, и святых всех иконами, и изображеньми священнокрасуется...".
Святі покровителі в іконописі
За традицією святих поділяють на лики (розряди): пророки, апостоли (посланці, вісники – перші дванадцять учнів Христа або з числа сімдесяти), рівноапостольні й просвітителі (цілих народів і країн), великомученики, мученики, страстотерпці, сповідники, благовірні (царі, князі), безсрібники (безкорисливо служили хворим), юродиві Христа заради (блаженні), праведні (святі, що не залишали світу), святителі (отці, вчителі Церкви, ієрархи), священномученики, преподобномученики ( у чернецтві) і преподобні ( у чернецтві). Визначити, до якого лику (розряду) на іконі належить той чи інший святий, можна насамперед за його облаченням. Традиційний іконопис базується переважно на каноні, типажі, але в кожного святого є свої житійні та іконографічні риси – нюанси, відтінки, особливості. Для роботи над іконою цілком необхідне знання агіографії та іконографії християнського світу – насамперед православного грецького та слов’янського Сходу, настанови грецьких єрмінійських посібників і російських оригіналів. За період свого існування іконопис пройшов через різні стилі. Але вже найдавніші пам’ятки портретного живопису святих, написані в техніці енкаустики (найкращі приклади збереглися на Синаї), поєднують реалізм античного мистецтва з виразною особистою характеристикою образів. Іконописець, працюючи "за образом і подобою" за лицьовим оригіналом, утримується від внесення змін, продиктованих власним творчим баченням.
Біля витоків шанування кожного святого обов’язково стоять і складання житія, і написання його образу. Ікони, приурочені до святкування та вшанування окремих святих, досі продовжують давні традиції не лише релігійного храмового, а й домашнього, родинного образу. При цьому для домашнього "червоного кутка" або для православного храму – як храмовий або аналойний образ – призначалася та чи інша ікона із зображенням святого. Наприклад, відомі фаюмські портрети перших століть були від самого початку самостійними портретними образами. Написані за життя людини, вони зберігалися й виставлялися в домівках і лише після її смерті вживалися як заупокійні образи.
За свідченнями кінця ХІІ ст., у візантійських храмах ікони із зображеннями свят і святих, які знімалися з темплона і виставлялися в день відповідного їм свята на аналої, називали поклінними. Так, ікони-святці згадуються в описі майна руського монастиря святого Пантелеймона на Афоні, здійсненому 14 грудня 1142 р. Новгородські таблетки (близько 1500 р.) також сягають традицій візантійських поклінних ікон. Архидиякон Павло Алеппський, який подорожував Росією в середині XVII ст., зауважує з приводу московського Успенського собору: "Знай, що в цій великій церкві, а також у соборах Архангельському та Благовіщенському і в багатьох великих церквах та монастирях знаходяться ковчеги на кшталт книги, криті оксамитом або парчею, посріблені та позолочені. Вони містять у собі дванадцять вишуканих ікон на тоненьких дощечках, на кожній іконі з обох боків зображені святі одного місяця; або ковчег містить у собі шість образів, і тоді на кожному боці образу буває зображення святих одного місяця. Ці ковчеги називаються річними, бо в них містяться ікони всіх святих, чия пам’ять звершується протягом днів року, з усіма Господніми святами, сімома (вселенськими) Соборами та іншими святами й святими, грецькими та руськими.
У кожній церкві є не один такий ковчег, а три і чотири, різних видів і розмірів. Вони зберігаються на полицях аналоїв, покритих пеленою і поставлених перед дверима вівтарів. Екклесіарх виймає ікону кожного місяця і кладе лицьовим боком на аналой, залишаючи до кінця місяця. Після чого виймає іншу. Перед нею завжди горить свічка."
Більшість святих, чиї зображення є на Новгородських таблетках, створених близько 1500 р. для Софійського собору, зустрічаються в грецьких місяцесловах.
Крім того, є й руські святі – Володимир, Борис, Гліб, Авраамій Ростовський, Леонтій Ростовський, Феодосій Печерський, Петро митрополит Московський, Варлаам Хутинський, Сергій Радонезький, Павло Комельський, Петро і Февронія Муромські. Сьогодні відомо, що таблетки також слугували зразками для російських іконописців.
Улюбленими як у візантійців, так і в новгородців були ікони із зображенням обраних святих. Домашня ікона була виявом особистої релігійної шаноби і викликала особливий пієтет. Іконою батьки і рідні благословляли на прийняття чернецтва. На привід, з якого замовляли й писали іменні та вінчальні ікони, вказують написи на пізніх руських іконах.
Найширшого поширення набули домашні молитовні ікони, тобто ікони, що зображали насамперед тезоіменних святих, небесних покровителів самого замовника, іноді всіх членів його родини.
Вирішальний вплив на композицію ікони зазвичай справляє здавна встановлений порядок розташування святих на ієрархічних сходах місяцеслова. Чітка структура, послідовність найбільшою мірою помітні в таких сюжетах, як Деісус, Страшний Суд, і особливо в іконографічній програмі іконостаса. Крім внутрішнього, духовного змісту, подібні композиції являють собою певну систему, що включає цілком визначені ознаки та взаємовідносини між чинами, присутні на кожному рівні. Поряд з іконами, що зображають окремого святого або кількох святих, які мають схожі ознаки (Три святителі), у пізньому російському іконописі створювалися ікони, що представляють обраних подвижників за їхньою схожою функцією (святі цілителі), або за топографічною ознакою (преподобні Києво-Печерські, Ростовські чудотворці та ін.)
З середини 16 століття відома багатофігурна російська ікона під назвою "Шестиднев", на якій, згідно з "Шестодневом" св. Кирила Філософа, зображуються уявлення про походження та устрій світу. При цьому дні тижня ототожнюються з певними християнськими святами: неділя-Зішестя у пекло (Воскресіння), понеділок-Собор Архангелів та Інших сил Небесних, вівторок- Усікновення глави Іоанна Предтечі, середа- Благовіщення, четвер- Омовіння ніг, п’ятниця- Розп’яття. Особливо розвинена композиція суботи- Субота всіх Святих.
На полях або на розкішних рамах давніх Візантійських ікон часто можна бачити дрібніші зображення обраних святих. Такий прийом спостерігається й в Новгородському іконописі. Образи персональних небесних покровителів в окремих клеймах на полях дуже характерні для російських домашніх ікон пізнього часу. З 17 століття, коли виникли іконописні майстерні кустарного, а пізніше й заводського типу, домашня ікона з тезоіменними святими увійшла практично в кожен дім.
На давніх житійних іконах у центрі зображують канонічний портрет святого, оточений по периметру клеймами зі сценами різних подій його життя. Зазвичай клейма починаються у верхньому ряду (із зображення народження) і закінчуються в нижньому куті (сценою кончини, або як у Свт.
Миколая, перенесенням мощей). Бічні клейма присвячені виявам святості: чудесам, мученицьким подвигам тощо.
У пізньому іконописі образ святого виступає на тлі живописної розповіді необрамлених сцен.