Слово про любов. Проповідь митрополита Миколая, 1947 рік

Митрополит Миколай Крутицький і Коломенський
Митрополит Миколай Крутицький і Коломенський

Митрополит Миколай 1947 рік

Слово, сказане в церкві св. Іллі Пророка в Обіденському пров. Москви, в день свята чудотворної ікони Божої Матері «Нечаянна Радість» Сьогодні мені згадуються слова святителя Димитрія Ростовського, сказані ним в одній з проповідей на честь Божої Матері: «О, Ти, моя Небесна Мати! Ти – втілення любові, Ти – посудина любові, що переливається через край».

Усі ви знаєте, що наш православний храм – це велике училище, свята школа, в якій ми вчимося жити так, як вимагається від християнина, вчимося готувати себе до вічного життя, спасати свою душу. Тут навчають нас не тільки слова молитов і піснеспівів, не тільки обряди нашого богослужіння, не тільки слово Боже, яке тут читається і проповідується, – тут дають нам уроки, наочні й образні, ті священні зображення, які нас оточують. Вони нагадують нам про події із земного життя Господа Ісуса Христа і Божої Матері, про істини нашої віри, про заповіді, які ми повинні здійснювати у своєму житті.

Слово про любов

Погляньте на священне зображення Божої Матері на тій іконі, яку ми сьогодні прославляємо, перед якою ми сьогодні схиляємо свої коліна, або на інші ікони Божої Матері, де Вона зображена з Немовлям на руках. У цих Її обіймах, якими Вона пригортає до Себе Свого немовляти, у цій ласці, що світиться в Її очах, ми бачимо не тільки вияв любові матері до своєї дитини, а й живе свідчення Її любові до Бога, бо Вона знала, що пригортає до Себе не просту дитину, а Божу. Ось і проповідує Вона нам без слів, самою Своєю іконою, про ту першу й основну заповідь християнського закону, якої ми навчені Її Сином: «Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією кріпостю твоєю, і всім розумінням твоїм» (Лк. 10, 27).

О, яка в Неї була любов до Бога! Вогник цієї любові запалав ще в Її дитячому серці: ще маленькою Вона бачила взірець цієї любові в особі Своїх батьків, які носили в собі благоговійну й вдячну любов до Бога за дарування їм дитини. Ця любов розширилася й поглибилася в серці Божої Матері в дні Її життя під покровом Єрусалимського храму. Тут Її надихали до цієї любові ті картини молитви й покаяння віруючого іудейського народу, які Вона бачила в стінах Єрусалимського храму: здіймання рук, падіння ниць, покаянні зітхання, молитовні сльози. Усі ці вияви любові до Бога і благоговіння перед Ним не могли минати безслідно для дитячої душі, і вогонь любові до Бога в цій душі розгорався в полум’я.

Ось Свята Діва Марія в день Благовіщення стоїть перед архангелом Гавриїлом. Серце Її, всеціло віддане Богові, сповідує цю відданість і любов словами: «Се, Раба Господня; да будет Мне по слову твоему» (Лк. 1, 38).

Ось Діва Марія поспішає до Своєї родички Єлисавети, щоб поділитися Своєю радістю. Якою любов’ю до Бога напоєні захоплені слова того гімну, який проспівала Вона, зустрівшись з Єлисаветою: «Величит душа Моя Господа и возрадовася дух Мой о Бозе, Спасе Моем» <Лк. I, 45–47).

Діва Марія стає Матір’ю Господа. Вона Його тримає у Своїх обіймах. Вона Його годує, Вона Його виховує. Притискаючи Його до Своїх грудей, Вона біжить разом з Йосифом до Єгипту, рятуючись від руки Ірода.

Дитя стає отроком. Дванадцятилітній отрок Ісус, як каже євангеліст, під час відвідин храму Єрусалимського вражає іудейських учителів Своєю мудрістю, і ті – старі й досвідчені керівники іудейського народу – з жадібністю слухають дванадцятилітнього отрока.

І Божа Матір живиться божественною мудрістю Свого Сина, спершу отрока, потім юнака, і дедалі більше розгорається полум’я Її любові до Бога. Вона ходить за Своїм Сином у дні земного Його служіння людям. На Голгофі біля підніжжя хреста звершується найтяжче випробування цієї Її любові. Любов до Сина і Бога зміцнює Її сили в хвилини цих страждань. Сина Її на землі вже немає. Рештки днів Свого земного життя Вона всеціло присвячує Йому, Вона живе лише молитвою, постійною пам’яттю про Нього, відвідуванням тих місць, які пов’язані з Ним. І душа Її прагне лише одного – якнайшвидшої смерті й поєднання назавжди з Її Сином.

У день Її Успіння відбувається ця таємнича зустріч Її душі з Богом, щоб бути разом назавжди.

Усе це згадується і переживається при погляді на Її ікону, де Вона пригортає до Себе Свого Немовля. Без слів Вона говорить нам: «Возлюби й ти Господа Бога твого всім серцем твоїм. Ніколи не забувай, що це – перша й найбільша заповідь і при тому – заповідь, що приводить нас до вічного щастя».

Любов – це почуття, яке не замикається десь усередині нас, у глибині людського духу, а завжди шукає вияву назовні. Любов до Бога кличе нас любити те місце, в якому Він відкриває Себе людям, де ми відчуваємо особливу близькість до нас Бога нашого, – любити свій храм.

Любов до Бога виявляється в любові до Його слова, вічного, невичерпного, через яке Він говорить з нашими душами, подібно до того, як у нашій земній любові між собою ми шукаємо зустрічей і бесід з коханою людиною, тужачи при довгій розлуці. З любові до Бога ми повинні любити Його заповіді, повинні бажати всім серцем виконати Його волю, в ім’я Його робити якнайбільше людям добра, як і Сам Він заповів нам: «Хто любить Мене, той береже слово Моє» (Ін. 14, 23).

Люби ж Господа Бога твого, вчися цієї любові в Божої Матері! У Неї ця любов до Бога була постійною, відданою, глибокою, жертовною.

Погляньте ще на зображення Божої Матері на тій іконі Нечаянної Радості, якій сьогодні ми віддаємо святкове вшанування. На кого дивиться Божа Матір на цій іконі? Куди звернений погляд Її очей? Вона дивиться на того грішника, який, стоячи на колінах, молиться перед Нею. Її очі випромінюють жалість і любов до цього грішника, що кається.

З історії цієї ікони ми знаємо, що Пресвята Діва просила в Господа простити цього грішника, і він за Її молитвами це прощення отримав.

Вона з любов’ю дивиться на людей доброчесних, вірних дітей Свого Сина, але не відвертається й від людей порочних і грішних, які звертаються до Неї з благанням про те, щоб Вона була їхньою поручителькою і заступницею перед Богом.

Минулого року ми відвідали Святу Землю: в Гефсиманії, у печері, де була похована Божа Матір, ми вклонилися чудотворному образу Її Успіння. Нам казали про те, що до цієї ікони цілими низками й юрмами ходять магометанські жінки. Вони не знають про істинного Бога та Ісуса Христа, але вони шанують Божу Матір, і, як нам сказали, немало знамень Її милостей до цих жінок знають жителі Єрусалима.

Ось це істинна любов! Вона всеосяжна. Це любов і до друзів, і до ворогів, згідно із заповітом Спасителя. Це любов без розрахунку, без очікування подяки. Такою любов’ю Спаситель велить нам любити один одного. Про цю любов нам нагадує, нам проповідує без слів ікона Божої Матері Нечаянної Радості: «Возлюби ближнього твого, як самого себе!» {Лк. 10, 27). Це – друга заповідь, подібна до першої заповіді про любов до Бога.

Любов Божої Матері до нас, до людей, має надихати й нас любити один одного тією любов’ю, яка, за словами Спасителя, є відмітною ознакою християнина: «По тому пізнають усі, що ви Мої учні, коли будете мати любов між собою» (Ін. 13, 35).

Яка це велика сила – любов!

Як говорить слово Боже, «любов покриває безліч гріхів» (1 Пет. 4, 8). «Любов, за словами св. Іоанна Золотоустого, це – цариця чеснот, яка веде людину за собою шляхом до царства небесного, і перед нею широко розкриваються ці двері». Хто робить добру справу, хто подає допомогу тому, хто потребує, той, як говорить слово Боже, позичає Богові (Прип. 19, 17). А як свій борг віддає нам Господь? Він віддає його мірою рясною, батьківською, «утрясеною».

Любов одне до одного наближає нас до Бога, бо робить нас подібними до Нього і до Його Матері. Добрими справами в ім’я любові до Бога кожен із нас або виправдається, або браком їх посоромиться на останньому й страшному Божому Суді. Адже кожного з нас запитає Вічний Суддя, чи нагодував він голодного, чи напоїв спраглого, чи відвідав хворого, чи приютив мандрівника.

Не зовнішніми виявами справи любові оцінюються у Господа. Помолитися за кривдника, за померлих батьків, приголубити сироту – це вже добра справа. Згадайте бідну євангельську вдовицю, яка опустила в церковну скарбничку дрібну монету – все, що мала в себе, – і заслужила похвалу у Господа.

Божа Матір навчає нас любові і Своїм прикладом надихає нас любити.

Торік у день свята на честь ікони Божої Матері Нечаянної Радості ми говорили тут про те, що до підніжжя ікони Божої Матері ми повинні приносити найкращі й найсвітліші почуття своєї віруючої душі: надію, вдячну любов, смирення, віру.

Тепер хочеться сказати, що ми повинні приносити Тій, від Якої ми бачимо стільки знаків любові, і серце, сповнене любові до Її божественного Сина і нашого Господа, серце, яке хоче зробити людям якнайбільше добра, посіяти в серцях людей якнайбільше любові. Хоч би цим ми відповіли Божій Матері на Її любов до нас і подякуємо Їй за ті радощі, якими Вона відвідує наші душі.

↑ На початок сторінки