Вчення Православної церкви про шанування Божої Матері
Життя кожної людини минає під впливом Божественного Промислу, а християнина – і під постійним покровом Божої Матері.
Шанування Божої Матері
є характерною рисою християнської побожності. Її найсвятіше Ім’я так само близьке християнській свідомості, як і Ім’я Її Божественного Сина, і згадується разом з Ним. «Це шанування Пресвятої Богородиці,– каже святитель Філарет Московський,– не є просте людське передання, не звичай лише, запроваджений православною ревністю, не наслідування прикладів приватної віри, а думка Святого Духа, передана людям, виконання мовлення перста Божого, виконання обов’язку так само священного, як справедливого й благодійного для християнина»
В. Сарычев, доцент Моск. духовної академії Промова на річному акті Московської духовної академії 1/14 жовтня 1955 р.
Вчення Православної Церкви про шанування Божої Матері
Цими словами виражається, зокрема, та істина, що шанування Божої Матері має догматичне обґрунтування. Воно не в усьому визначене соборно. Церква містить його у своєму дусі й житті, відображаючи своє вчення переважно в літургійних настановах та святоотецькому письменстві.
Велич Божої Матері полягає в тому, що Вона стала єдиною людською істотою, гідною послужити таїні нашого спасіння. Благодатність Пресвятої Діви та Її відповідь на архангельську благовість: «Буди Мне по глаголу твоему» (Лк. 1, 38) здійснили можливість спасительного пришестя на землю Сина Божого. «У дні створення світу,– каже святитель Філарет,– коли Бог вимовляв Своє живе й могутнє: Да буде, слово Творця вводило в світ створіння; але в безприкладний у бутті світу день, коли Божественна Марія вимовила Своє коротке й слухняне: буди,– ледве смію вимовити, що тоді сталося: слово створіння вводить у світ Творця» Викуплення занепалого людства через воплочення Сина* Божого було визначене Богом предвічно (1 Петр. 1, 20). Тому й Матір Божа була від вічності передбачена і наперед визначена. Святий Іоанн Дамаскін називає Її «за передбаченням Божим прообразованою і передвозвіщеною Духом Святим у різних образах і пророчих словах» У Священному Писанні розсіяно багато вказівок на Пресвяту Діву, які свідчать про Її славу. Поряд із вказівкою на Христа весь Старий Заповіт прообразує і Його Божественну Матір. «Преславно прообразоваше, чистая, закон Тя скиния, и божественную стамну, странен кивот и катапетасму, и жезл, храм неразрушимый, и дверь Божию. Темже научают Тебе звати: истинно вышши всех еси, Дево чистая» (тропар 9-ї пісні I канону Введення в храм Пресвятої Богородиці). Так вказує Церква на славу Богоматері, прообразовану в Старому Заповіті. Прообрази Богоматері відображені в паримійних читаннях на Богородичні свята і в численних молитвословіях до
Матері Божої. Вона – Ноїв ковчег спасіння, Вона – драбина, бачена Яковом, і неопалима купина, бачена Мойсеєм. Вона прообразована морем, у якому спасся Ізраїль, і стовпом вогняним та хмарним, що вів його пустелею. Обітницю про Неї дано в першій благовісті про спасіння, тобто Вона очікувалася впродовж усього старозавітного часу, і це очікування ясно підтверджується пророцтвом Ісаї про безмужнє народження Спасителя.
Так, подібно до проблисків світла перед настанням дня, наперед указувалося в прообразах і пророцтвах настання «зари таинственнаго дне» (Акафіст Пресв. Богородиці, ікос 5) – Матері Світла. Уся старозавітна історія розкривається як приготування людства до Боговтілення і з’явлення Матері Діви. Уся історія людської святості та побожності була спрямована до зростання Найсвятішої Істоти, в Якій зосередиться вся повнота благодаті. «У цей довгий час,– зауважує наш вітчизняний вчитель Церкви,– благословення, яким Бог Отець благословив нас у небесних у Христі перед закладенням світу (Еф. 1, 3, 4), як блискавконосна хмара носилося над землею, тоді як таємна дія Провидіння відшукувала в людському роді й готувала благословенну між жонами, яка могла б своєю чистотою божественну блискавку привабити, прийняти, вмістити, втримати, не будучи спаленою вогнем Божества, і таким чином через себе суттєво засвоїти всьому людству благословення Христове» Не порушуючи законів людського буття, невидима рука Божественного Промислу відокремлювала найкращі сили людства для з’явлення з його середовища Пречистої Богоотроковиці. І ось, за молитвами праведних Іоакима і Анни, їм було дано благословенну Дочку, майбутню Матір Божу, у з’явленні Якої ніби поєдналася вся повнота спасительних дій, що зробили можливим благодатне оновлення людства. У каноні на Введення в храм Пресвятої Богородиці Вона називається «домом благодати», «в Немже сокровища лежат неизреченнаго Божия строения» (канон I, тропар за 6 піснею).
Приготований Богом посуд чистоти – Пресвята Діва стала єдиною істотою, гідною стати Матір’ю воплоченого Сина Божого. На збереження цієї святості й було спрямоване все життя Божої Матері, починаючи з народження.
Саме Її народження, будучи природним, було незвичайним. Пресвята Діва народилася від святих і праведних батьків Іоакима і Анни після тривалого їхнього безпліддя і була випрошена багатьма молитвами смиренних батьків, які вбачали в своєму безплідді ознаку недостойності. Її народження було передвіщене Ангелом, коли батьки вже були в літах похилих.
Життя Пресвятої Діви в домі батьків у перші роки дитинства було початком особистого приготування Її на посуд Божий. Передання зберегло відомості про те, що Її немовлячі роки минули в умовах виняткової побожності батьківського дому. В обстановці глибокої, чистої релігійності та благоговіння перед Богом готувалася Пресвята Діва до виконання батьківської обітниці – до посвяти Богові й життя в храмі Божому. Коли Їй було близько трьох років, природне почуття батьківської прив’язаності праведні батьки благодатної Отроковиці разом з Нею приносять у дар Богові.
Введення в храм – одна з найважливіших подій у житті Пресвятої Богородиці. Якщо попереднє життя Пресвятої Діви в домі батьків було приготуванням Її до цієї події, то вступ до храму став початком приготування до того, щоб гідно стати Матір’ю Божою, чистішою за самих ангелів. Незвичайні обставини, що супроводжували Введення в храм, указували, що воно є справою особливого Промислу Божого і має важливе значення не тільки для Богоотроковиці, а й для всього людства. За переданням, первосвященик Захарія, пророчо передбачаючи славу й велич Отроковиці, яку вводили до храму, звершив справу виняткову: він ввів Її в Святе Святих, найсвятішу частину храму, куди сам первосвященик міг входити лише раз на рік. Православна Церква, прославляючи Пресвяту Діву, співає, що самі ангели здивувалися, «како Дева вниде во Святая Святых».
Вступ Пресвятої Діви до храму і в саме Святе Святих є ніби безмовною проповіддю Її Богообраності та сповіщенням скорого пришестя Христового. Невипадково свято Введення за часом церковного святкування прилягає до свята Різдва Христового. Внутрішня близькість цих двох подій історії спасіння відображена і в тропарі свята, і в церковних піснеспівах, зокрема в різдвяних ірмосах, що починаються радісним вигуком: «Христос раждается, славите!» У стихирі (1-й) на литії свята Церква називає Пресвяту Діву непорочним приношенням Богові, призначеним «воспитатися в жилище прежде век от Отца нетленно рождшагося, во спасение душ наших».
Свята Отроковиця увійшла до храму як дар Богові, як жертва від батьків і від усього людства. Будучи вінцем приготування до виконання Божественних визначень про спасіння, Вона у Своєму житті явила найвищу згоду людської свободи з благодатною дією Божою. Апостол Павло сказав: «Прилепляяйся же Господеви един дух есть с Господем» (1 Кор. 6, 17). Ці слова виконалися повною мірою над Богоматір’ю, «виконалися над Нею переважніше й рясніше,– каже єпископ Ігнатій (Брянчанінов),– ніж над усіма святими... з-поміж обраного людства» 5.
Залишивши рідний дім, Пресвята Діва відреклася від земних прив’язаностей заради найвищої любові до Бога. Вона відмовилася від вступу в шлюб, щоб вільніше й нерозділено служити одному Богові. Така відреченість від земного, що відкидає всі дозволені природні стани й прив’язаності, є винятковою. За новозавітних часів подібні приклади не поодинокі й усе ж викликають подив і шанування. Але в особі Діви Марії відданість Богові винятково висока й дивовижна. Народ, з-поміж якого мав постати Месія, високо цінував шлюбне життя не тільки тому, що в дітях бачив Боже благословення, а й через надію мати у своєму роду обіцяного Месію або, принаймні, Його сучасника.. Але чистіша любов до Бога і святе бажання служити лише Йому в Діві Марії були вищими за всі подібні спонукання.
Заручення Її з Йосифом було даниною звичаю, що не знав добровільного безшлюбності дів. Єврейський народ, приваблюваний видимим благословенням шлюбу, не осягав висоти дівства.
Коротка євангельська розповідь про Обручника Пресвятої Діви досить ясно показує, що він був духовно вищим за своїх сучасників і міг оцінити обітницю дівства, тобто був гідний стати знаряддям Промислу Божого в таїні з’явлення Спасителя.
Церква шанує Пречисту Діву як Матір приснодівну, тобто як Діву перед різдвом, у різдві та по різдві. Поняття приснодівства містить у собі думку не тільки про природну чистоту, а й про поєднану з нею духовну цнотливість. Вона називається Єдиною чистою та благословенною – за висотою цієї чистоти й цнотливості, що утвердилася на любові до Бога і благоговінні перед Ним, так ясно виявленому у відповіді Архангелу: «Се раба Господня...» Благоговіння, страх Господній перебувають у внутрішньому зв’язку зі смиренням, яке є початком і основою всієї чесноти та духовної мудрості. Це й розкрилося повністю в Особі Матері Божої.
«Ніхто не стане сумніватися в тому,– каже митрополит Філарет,– що для обрання бути Матір’ю Господа вимагалася в Обраної найвища, можлива на землі гідність, досконалість. Але в чому може полягати гідність істоти розумної й вільної, якщо не в чистих і піднесених поглядах розуму та рухах вільної волі? І тому належало дати їм місце, щоб заснувалася, утвердилася і, на втіху й повчання наше, відкрилася в Діві Марії висока гідність Матері Господньої. Так, Її збентеження від високого вітання Архангела було рухом душі глибоко смиренної; втримання цього збентеження в мовчазному роздумі означало мудрість, твердість і спокійну велич духу; у запитанні: «како будет сие, идеже мужа не знаю?» виявилася незмінна любов до чистоти дівства; нарешті, у рішучому мовленні: «се раба Господня: буди Мне по глаголу твоему» – промовила себе слухняність віри» Усе це вказує на надзвичайну, єдину святість Пресвятої Діви. Віра в особисту безгрішність Богоматері, в Її найвищу, найдосконалішу святість ще тут, на землі, є однією з внутрішніх підстав шанування Богоматері. Первородний гріх мав для Неї значення лише як причина немочі людської природи, міг бути початком, що спокушає, але не зваблює.
Непорочність, найдосконаліша чистота і святість Пресвятої Діви від дня Її народження стосуються не Її природи, властивої кожній людині, а Її найвищого духовного стану, Її особистого подолання гріха за всіх обставин земного буття. Вона була «Рабою Господньою» не тільки в момент Благовіщення, а й упродовж усього Свого життя, бо можливість найменшого гріха в минулому чи майбутньому позбавила б сили це сповідання Пресвятої Діви. Свобода Її від особистого гріха в умовах життя занепалого людства є найбільшим особистим подвигом Пресвятої Діви, за який Її ублажають «вси роди».
Про повну безгрішність Діви Марії в Її народженні, святому Її дитинстві та решті житія ясно вчить Свята Православна Церква в багатьох піснеспівах і молитвословіях, присвячених Богоматері. Пресвята Діва називається від самого Свого різдва «Святая Святых», «небо одушевленное», «единая Непорочная», «сущий божественный храм от младенчества чисте» тощо. Вона називається «Цветом нетления», «Венцем воздержания» (Акафіст Пресв. Богородиці, ікос 7). Назва однієї з чудотворних ікон у Православній Церкві «Невянучий Цвіт» також говорить про Її споконвічну безгрішність.
Ця виняткова, незбагненна за висотою святість Пресвятої Діви, що виявилася в неповторній назві Її «благодатною», виявилася такою, що Діва Марія стала гідною прийняти Духа Святого і послужити таїні Боговтілення.
«Посуд чистий, приготований Богом за посередництвом святих людей і святих Ангелів, посуд чистий, приготований власним настроєм, ще був попередньо очищений Святим Духом до прийняття всесвятого, невещественого насіння – Слова,– каже єпископ Ігнатій (Брянчанінов) – ...
Зійшов Дух Святий на чисту Діву і ще Її очистив. Чиста за власним станом тіла й духу, зробилася найчистішою від творчої всесильної дії, виконаної в Ній животворним, очищальним, оновлювальним, змінювальним, випереджальним Свої посудини Духом Божим. Чиста Діва стала Пречистою... стала благодатно чистою, Духоносною; божественною Дівою».
У Пречистій Діві в момент Її смиренної згоди на прийняття Благовіщення відбулося незбагненне для всякого створеного розуму одухотворення всього Її єства, яке стало вмістилищем Бога, стало Богоматеринським. Діва Марія долучилася до Духа Святого, а з Ним вселився в Неї й Єдиносущний Йому Син Божий, ставши Її Сином.
«Сын Божий – Сын Девы бывает»,– співає Свята Церква на свято Благовіщення, виражаючи своє шанування Божої Матері вигуком архангельського вітання...
Діва Марія стала благодатним «небом і храмом Божества» (догматик 1-го гласу). Вона стала одушевленим храмом, «в немже Отец любовию. Сын плотию, Дух Святый нашествием обитель Себе сотвори» (Канон Пресв. Трійці, пісня 1-ша).
Зішестя Святого Духа в день П’ятидесятниці завершило обожнення людської природи Богоматері, долучаючи Її, як таку, що походила з роду Адамового, до всіх благ Викуплення, і стало запорукою Її славного воскресіння.
У шануванні найдосконалішої святості Богоматері криється свідчення Церкви про Її Приснодівство. Проте ця істина була підтверджена й суто догматичними визначеннями, що усувають неправомислення або непорозуміння.
Для спасіння людей Єдинородному Сину Божому належало прийняти в єдність Своєї Особи природу людську – плоть і душу,– у всьому подібну до нашої, з усіма немочами нашої природи, але разом з тим – природу чисту, безгрішну,– таку, яку мав Адам до гріхопадіння. Але це могло статися лише при народженні від діви, чистота якої не була порушена ні поглядом, ні думкою8, через надприродну дію Святого Духа, що не тільки забезпечувала святість Народжуваного, а й зберігала дівочу чистоту та непорочність Божої Матері. «Шлюб міг народжувати людей,–¦ каже митрополит Філарет.– Лише дівство було гідне народити Богочоловіка» 9. Тільки одне істинне дівство, як вираження особливої душевної чистоти й святості, могло послужити таїні Воплочення Того, перед Ким саме «небо нечисте» (Йов 15, 15).
З найдавніших часів назва Богоматері Дівою стала ніби Її власним ім’ям. У Нікео-Константинопольському символі подано сповідання віри в Господа Ісуса Христа, «воплотившагося от Духа Свята и Марии Девы, и вочеловечшася». Неважко помітити, що в цих словах утверджується істина про те, що як зачаття було дівочим, так і народження не позбавило Народжену ні дівства, ні властивої Їй назви Дівою. На Вселенських соборах цей догмат неодноразово підтверджувався.
Як і все, що стосується таїни Викуплення, Приснодівство Богоматері становить таїну для розуму створеного. Але якщо не до пояснення цього незбагненного догмату, то до зміцнення нашої віри в нього служать старозавітні прообрази і, зокрема, указаний у догматику 2-го гласу прообраз у вигляді неопалимої купини. Як вогонь, що огорнув купину, не спалював її, бо це був не простий вогонь, що походив від причин природних, так зачаття й народження Пресвятою Дівою Господа Ісуса не пошкодило Її дівству, бо це зачаття й народження звершилися не за звичайними законами природи, а надприродною силою і наступом Святого Духа. Тому хвороби не супроводжували цього народження. «Безболісність Діви при народженні Богочоловіка дуже ясно видна з простої й скромної розповіді, яку читаємо в Євангелії: «Роди Сына Своего Первенца и повит Его, и положи в яслех» (Лк. 2, 7),– зауважує єпископ Ігнатій.– Народила Діва, і негайно приступає до служіння! Народженого сповиває, кладе в яслах, не потребуючи при служінні стороннього допомоги, бо не відчуває жодної хвороби, жодного знемагання, які так властиві жонам, що народжують у гріху дітей, зачатих у беззаконнях, народжують їх убитими вічною смертю і для вічної смерті» 10.
Пресвята Діва, народивши Богочоловіка, стала Богородицею в прямому й дійсному сенсі. Назва Богородиці має підставу в Священному Писанні: праведна Єлисавета за навіюванням Святого Духа назвала Діву Марію «Матір’ю Господа» (Лк. 1, 43), а Сина Божого, Який мав народитися від Неї,– «плодом лона Її» (Лк. 1, 42). Істина, що Діва Марія є Матір Божа, підтверджується всіма давніми отцями й учителями Церкви.
Св. Кирило Олександрійський, блаж. Феодорит Кирський та Іоанн Антіохійський стверджують, що походження цього слова сягає апостольського усного передання. Таким чином, можна вважати безсумнівною істину, що сповідання Діви Марії Богоматір’ю і сама назва Богородиці належать першій Церкві. Ця назва в 431 році, в ефеському храмі Богоматері, була затверджена й проголошена соборно. Св. Іоанн Дамаскін, викладаючи догмати християнської віри, вчить про Пресвяту Діву: «оскільки Той, Хто народився від Неї, є істинний Бог, то й Та, що народила Бога, істинно з Неї воплоченого, є істинна Богородиця» ".
Церква називає й шанує Пресвяту Діву Богородицею не тому, нібито від Неї народилося вічне й незмінне Божество Спасителя, а тому, що Син Божий народився від Неї за Своєю людською природою. Відомо, що людська природа Господа і Бога нашого Ісуса Христа нероздільно й іпостасно поєднана в Ньому з Його Божеством; вона стала власною Його Божественній Особі, так що всі стани, властиві людській природі, у тому числі й народження, стають власними Його Божественній Особі. Отже, хоча Син Божий запозичив від Діви Марії не Божу природу, а прийняту Ним у єдність Своєї Божественної Іпостасі природу людську, Пресвята Діва є власне Богородиця і називається цим ім’ям у власному сенсі, без жодної невідповідності з поняттям про Божество.
У чому ж полягає внутрішній сенс прославляння й шанування Пресвятої Діви Марії як Богородиці?
Воплочення Сина Божого від Діви Марії стало початком нашого спасіння. Людина не могла бути зцілена від гріховної рани й визволена від вічної смерті власними своїми силами: вона могла бути спасена лише Богом. Але це спасіння не могло відбутися й поза участю самої людини. Бувши створеною вільною і вільно згрішивши, людина й спасена могла бути тільки за власної своєї участі. Звісно, Бог міг спасти людину інакше, але при цьому була б порушена свобода людини, тобто одна з рис образу Божого в її природі, що означало б, що це творіння Боже не виконало Його задумів і що знадобилося б якесь виправлення цього творіння для того, щоб людина могла досягти призначеної їй мети обожнення.
Бог, з безмежної Своєї премудрості, здійснив для відновлення людини засіб, який жоден створений розум ніколи не міг би вигадати і який тому називається «Премудростию Божиею, в тайне сокровенною» (1 Кор. 2, 7), «тайною сокровенною от век и родов» (Кол. 1, 26). З невимовного Свого милосердя і любові Бог – Слово, Друга Особа Святої Трійці, благоволив воплотитися, тобто прийняти людську природу, і вже як Богочоловік, поєднавши у Своїй Особі обидві природи – Божу і людську,– Він міг, без порушення свободи людини, спасти її, спокутувавши гріхи її упокоренням і смертю на Хресті. І до цієї справи спасіння безпосередньо причетна єдина людська Істота – Діва Марія. Участь Її в звершенні нашого спасіння така велика, що після Господа Ісуса Христа тільки про Неї одну можна сказати з піснеписцем: «Сия преграждение вражды разрушивши, мир введе и царствие отверзе». Вона послужила для справи нашого спасіння найближчим і особливим чином – як ніхто з людей, ні з ангелів. Через Неї, каже св. Іоанн Дамаскін, «Небесне поєднано із земним, людське з Богом, Божественне з людиною» Божа Матір стала вищою за всіх святих людей і святих Ангелів. У Ній – межа обожнення створеної істоти, незмірно далека від прикладів благодатного освячення звичайних людей.
Успіння Божої Матері стало тому лише переходом в іншу область буття, без підпорядкування закону тління і звичайній загробній долі, пов’язаній з очікуванням загального воскресіння. «Подібно як слава Її Сина і Бога, і Її слава боголепная из гроба возсиявает,– каже митрополит Філарет,– чудеса Її Успіння відкривали, що душа Її відходить прямо до Бога; порожня після поховання труна Її показала, що й у тілі Її смерть не мала собі жодної поживи, тобто нічого гріхом зараженого і тому нічого тлінного. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки чекаємо, для Неї вже є справжнє вічне життя, на найвищому ступені слави»13. Гріб не втримав пречистого тіла Богоматері, і Вона, воскреснувши, піднесена до Свого Сина і Бога, беручи участь у Його славі, як перша й найвища з усіх створених, Честнейшая Херувим и Славнейшая без сравнения Серафим.
Але перебування біля Престолу Божого не усунуло зв’язку Її зі світом, який Вона не залишила й по Своєму Успінні. І життя світу в усьому його складі і особливо в межах Церкви Христової минає під покровом Володарки неба і землі. Мати Господа стала Матір’ю й для меншої Його братії – усіх віруючих,– яка в особі св. Апостола Іоанна була Їй доручена Господом на Хресті. Через Неї людство вступило і продовжує перебувати в тіснішому єднанні з Богом, через Неї почалося і продовжується наше спасіння. Тому в християнській Церкві немає жодного богослужіння, в якому б не славословилося ім’я Пресвятої Діви Марії. Ось чому, кажучи словами нашого вітчизняного подвижника, «ми приносимо Отцю Небесному подяку, приносячи безкровну жертву, і говоримо: «Изрядно о Пресвятей, Пречистей, Преблагословенней Славней Владычице нашей Богородице»... тобто приносимо Йому словесну службу, славу, подяку» 14.
Це загальноцерковне подячне звернення до Бога відображає суть вчення Церкви про Богоматір у Її ставленні до світу – а саме, що Вона, як Мати Христа Спасителя, бере участь у нашому спасінні як Мати християн. Вона Заступниця і Молитовниця за них перед Престолом Божим. Впевненість християн у допомозі й заступництві Пресвятої Богородиці посилюється при думці про Неї, як «от человек прозябшей». «Вона споріднена з усіма нами за природою і знає всю немочу та всі потреби природи нашої з Власного досвіду,– каже св. Іоанн Дамаскін.– Вона милостива й милосердна, чоловіколюбна й співчутлива більше за всіх – не тільки людей, а й ангелів. Ніхто не зазнав у земному житті своєму стільки скорбот і недуг, скільки зазнала їх Та, Якої Самої «душу пройдет оружие» (Лк. 2, 35); і нікому не дано в такому достатку благодаті допомагати земним мандрівникам і прибульцям у їхніх потребах і скрутах, як Їй, Матері Всемогутнього. Ніхто не підносився до такої любові до Бога, як Мати Самої Іпостасної Любові Божественної; і ніхто зі святих не виявляє такої досконалої любові до земних братів своїх, як Вона, Мати наша за благодаттю усиновлення» (слово на Різдво Пресв. Богородиці). Їй дано особливу владу й особливу сміливість заступатися перед Богом за людство. Свята Церква, звертаючись з проханнями до всіх найбільших угодників Божих, до всіх Ангелів і Архангелів, говорить їм: «молите Бога о нас»; до однієї Богоматері вона звертає прохання: «спаси нас» Досвід усієї Церкви і кожної уважної в духовному житті людини свідчить про силу заступництва за нас Богоматері. Віру в це заступництво й допомогу Богоматері Православна Церква виявила в шануванні таких Її ікон, як «Всіх скорботних Радість», «Скоропослушниця», «Визволителька», «Пошукування загиблих», «Поручителька грішних», «Нерушима Стіна», «Нечаянна Радість» та інших. За іконографічним свідченням Церкви Богоматір і на Страшному Суді молить Вседержителя за людський рід і заступається за грішників. Усі чудотворні ікони є не що інше, як священні пам’ятки Її благодатних відвідин та Її благотворних див у різних місцях християнського світу. І вся їх множина свідчить про постійне перебування Богоматері серед тих, що спасаються, так само як вказує на це множина Її особистих благодатних з’явлень... Історія Православної Церкви багата на такі благодатні з’явлення Божої Матері. Людських сил не вистачить, щоб викласти всі дива, звершені Нею, бо немає такого місця в християнському світі, де не було б спасительних дій Богоматері.
«Ні простір місць, ні тривалість і перемінність часів не послаблюють сяйва слави Її,– каже митрополит Філарет.– Хоч як наші часи віддалені від лицезрительного з Нею спілкування: це не перешкоджає вірі споглядати Її, а молитві наближатися до Неї, між іншим за посередництвом Її священних зображень, і Вона Сама через тайносообщительные образы и знамения виходить назустріч вірі та молитві, і простягає засвоєну Їй благодать і благотворну силу на все наповнення Церкви, яка відповідно до того всерідно ублажає Її – стільки з обов’язку благоговіння до Матері Господньої, стільки ж із почуття віри, надії та вдячності» 16.
Особливо глибоке й незмінне православне шанування Божої Матері в нашій країні. Російська православна свідомість завжди пройнята вірою в Її постійний покров і заступництво. І ця віра виражає багатовіковий досвід російського народу, який неодноразово пізнавав благодатну допомогу Богоматері в загальнонародному та особистому житті. Вона була захисницею в усіх скорботних обставинах його буття – у разі ворожого нашестя, стихійних лих. Ніде в православному світі не явлено стільки див і чудотворних ікон Божої Матері, як у нашій країні.
Її благодатний покров і близькість до земного, людського отримали ясний вираз у події, що дала початок святу Покрову Пресвятої Богородиці. З’явлення Покрову – одкровення слави й доброти Пресвятої Діви як Матері Вічного Первосвященика, Яка молитовно простягає над світом омофор – символ спасительного служіння Свого Сина.
Тому свято Покрову Пресвятої Богородиці є не лише днем спомину колись звершеної відповідної події, а й святом загального прославляння величі Божої Матері, Цариці неба і землі, прославляння Її як «чудного украшения всем верным», як «всему миру предивный Покров» і «Заступницы усердной рода христианского». У цьому святі поєдналися всі сторони шанування Божої Матері, що особливо ясно виражено в кондаку свята, де йдеться і про поклоніння, віддавані Їй як від людей, так і від ангелів, і про сміливе заступництво Її за нас перед Господом: «Дева днесь предстоит в церкви и с лики святых невидимо за ны молится Богу; аигели со архиереи поклоняются, апостоли же со пророки ликовствуют: нас бо ради молит Богородица превечного Бога»