Ім’я християнина. Проповідь митрополита Миколая, 1956 рік

Митрополит Миколай Крутицький і Коломенський 1956 рік
Бути християнином – це означає бути сином Господа Спасителя, бути Його учнем, бути Його наслідувачем, бути спадкоємцем того вічного життя, двері до якого відчинив нам за нас постраждалий і на третій день воскреслий Христос. Це священне звання наше набувається в св. таїнстві Хрещення. Ми не можемо увійти в огорожу Православної Церкви, не можемо набути це ім’я інакше, ніж через це святе таїнство. І кожен із нас отримав його не в силу якихось своїх заслуг – адже воно дається нам у немовлячому віці,– а лише з любові до нас нашого Господа, «нас ради человек и нашего ради спасения сшедшего с небес» і лежачого у Вифлеємських яслах.
Ім’я християнина
Подібно до того, як і нині віруючі хрещені батьки приносять немовлят до храму для таїнства Хрещення, так колись і нас із вами немовлятами принесли до храму Божого, і після занурення у води купелі ми отримали це щастя бути християнами. Як говорить св. апостол Павло: «Всі ви, що у Христа охрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3, 27). Ми стали своїми Христу і, якщо гідно пройдемо свій земний шлях, то й залишимося вічно Христовими дітьми.
Але я хочу, дорогі мої, зараз нагадати вам і про інше. У таїнстві Хрещення нам не лише дароване високе звання християнина, а й своє, кожному належне, святе ім’я. Кожен із нас у святому Хрещенні наречений ім’ям на честь того чи іншого праведника-святителя або преподобного, мученика чи мучениці, або Христа ради юродивого, або просто святого Божого раба.
У нашому православному церковному календарі під кожним числом ми читаємо імена святих. І щодня ці святі прославляються в наших богослужіннях.
Під час занурення немовляти в купіль зі словами: «Хреститься раб Божий, або раба Божа, такий-то чи така-то», св. Церква вустами священника, який звершує таїнство, і закарбовує на ньому ім’я одного з цих святих Православної Христової Церкви.
Звання православного християнина й ім’я святого нерозривно пов’язані між собою. Якщо ми православні християни, діти свого Небесного Отця, значить кожен із нас повинен мати і має ім’я святого. Якщо ми носимо ім’я святого, значить ми православні діти Церкви Христової.
Але чи знаємо ми, дорогі, чи думаємо ми про те, як дорогоцінне для кожного з нас те ім’я, з яким ми вступили в життя і пройдемо це життя? Це – наша перша власність, яку ми отримуємо, народжуючись у цей світ; власність, яку ніхто не може в нас відняти, яка не може ні згоріти, ні втонути.
Природа не розрізняє немовлят, що народилися. Усі вони безпорадні, усі слабкі. Якщо їх залишити без турботи, догляду та харчування, вони загинуть. Природа не розрізняє мертвих. Кожен лежить у труні холодним, бездиханним, починаючи неминучий тлін, хоча мертві й одягнені в різний одяг. Даючи нам ім’я, Свята Церква ніби ставить на кожному з нас священний знак і ім’ям відрізняє одне немовля від іншого, і кожного мертвого від подібного до нього. З цим святим знаменням приналежності нас до Церкви Христової проходить усе наше земне життя. Під своїм іменем ми живемо і з ним ми підемо з цього земного світу. І Свята Церква поминатиме нас із тим іменем, яке вона нам дала в хвилини святого Хрещення, і з ним ми постанемо перед лицем нашого Небесного Судді.
Ми нагими народжуємося в цей світ, нагими й відходимо з цього світу. Скільки б скарбів ми не зібрали в земному житті довкола себе, ми все залишимо тут. Які б титули й звання ми не здобули впродовж свого земного життя, вони залишаться лише в надгробних промовах і на надгробних пам’ятниках. А своє святе ім’я, те священне ім’я, яке кожен із нас носить, ми візьмемо з собою у вічність, як невід’ємний дорогий дар, даний нам нашим Небесним Отцем.
Вдумайтеся, мої дорогі: адже коли нам дається ім’я в таїнстві Хрещення, ми цим не лише вводимося в товариство віруючих людей, не лише стаємо синами чи дочками земної Церкви Христової,– а й через ім’я угодника Божого, яке ми отримуємо в Хрещенні, відразу входимо в товариство святих людей. Адже кожен праведник стоїть перед престолом Божим і є членом тієї небесної, світлоносної, торжествуючої на небі Церкви Христової, яка складається з «добрих і вірних рабів» Небесного Отця.
Ми знаємо, що в нашому земному житті людині доставляє задоволення вважати себе нащадком знатної й великої в земному розумінні людини. Але що може бути славнішим за ім’я апостола, мученика чи мучениці, преподобного отця чи преподобної матері, імена яких ми носимо від дня Хрещення.
Прийде час, зникнуть з лиця землі всі людські імена, якими так люблять пишатися люди,– залишиться тільки книга життя вічного, в яку будуть вписані імена всіх святих і всіх вірних дітей Божих, які з честю й гідністю пронесли своє християнське ім’я земним шляхом і удостоїлися від Господа вічної слави бути вписаними в цю книгу вічного життя.
У звичайному земному житті люди знаходять для себе задоволення в тому, щоб бути знайомими з якимись прославленими людьми. Чи може з чимось зрівнятися щастя бути в духовному спілкуванні зі святими, імена яких ми носимо? Адже всі земні знайомства, усі земні зв’язки урвуться в хвилину смерті. А зв’язок зі святим, ім’я якого ми носимо на собі, залишиться вічним для кожного з нас. Якщо ми будемо того гідні своїм християнським життям на землі, то ми не лише постанемо перед лицем Небесного Отця, а й поклонимося тому угоднику Божому, ім’я якого ми маємо, і побачимо його обличчям до обличчя.
Якщо люди вважають себе щасливими, коли мають добрих і вірних друзів, у яких можуть знайти собі підтримку у своїх земних справах, у яких можуть чогось навчитися, отримати якусь настанову в земному житті,– то яке ж щастя для нас, православних християн, полягає в тому, що ми маємо в особі святих небесних, чистих і люблячих нас друзів і покровителів, які своїми подвигами, своїм смиренним життям навчають нас, а своїми молитвами про нас супроводжують кожного з нас на земному шляху, якщо тільки наше серце звертається до них за цими молитвами та цією небесною їхньою допомогою.
Адже Свята Церква, даючи нам ім’я, вручає кожного з нас настановам і піклуванню того угодника Божого, ім’я якого вона знаменує на нас. Якщо у своєму земному житті праведники удостоїлися від Господа дару прозріння, дару зцілення, сміливості випрошувати в Бога благословення та допомоги людям, то тепер, коли вони перебувають у Господа, коли вони Його бачать, вони мають тим більшу силу та сміливість випрошувати для нас усе, що потрібно нам у нашому духовному й тілесному житті. З висоти неба їм видно весь наш життєвий шлях з усіма його спокусами, небезпеками та випробуваннями, яких ми через свою духовну сліпоту можемо не помічати.
Який же це великий дар Божий – мати в особі святих таких могутніх і любовних небесних покровителів!
Ми знаємо, що шлях земного життя кожного з угодників Божих непростий. Він привів їх у Царство Небесне до вічної слави. І тому кожен із нас повинен наслідувати свого святого, ім’я якого він носить, у його житті та подвигах. Кожен повинен знати про життя свого святого, щоб, наслідуючи його, тим із більшою сміливістю та надією випрошувати собі його молитов і благословення. І якщо історія не зберегла нам подробиць про життя та подвиги того угодника, ім’я якого ми маємо, то ми всі знаємо, що всі вони: преподобні, мученики, святителі, подвижники спасалися гарячою вірою в Господа, любов’ю до Бога, любов’ю одне до одного, чистотою своєї душі, молитвою та покаянням, лагідністю й смиренням, терпінням і відданістю волі Божій. Усі ці чесноти притаманні всім праведникам.
Ми йдемо земним своїм життям у те саме Царство Небесне, шлях до якого прокладений святими людьми. І життя кожного з нас повинно відповідати життю свого святого, найвищому званню християнина, даному нам у таїнстві Хрещення. Кожен із нас повинен носити в собі острах перед думкою про те, щоб своїм негідним, поганим, нерозкаяним, грішним, маловірним життям не зганьбити свого християнського звання та імені свого небесного покровителя.
Адже й у земному суспільстві негідні, порочні люди відсікаються від спілкування з людьми. І батько може відвернутися від свого рідного сина, якщо той виявиться невиправним у своїх пороках.
Нехай і кожен із нас, дітей свого Небесного Отця, дітей свого угодника Божого, ім’я якого ми носимо, не зневажить своїм грішним життям молитов і турбот про нас святих і любові до нас нашого Небесного Отця.
Кожен знає, як багато тривог, і турбот, і сліз буває в нас на земному поприщі. О, як ми повинні бути вдячні нашому Господу за те, що в особі свого святого ми завжди можемо знайти для себе дбайливу руку, завжди можемо зустріти любляче, жалісливе до нас серце, готове зігріти й обійняти нас своєю турботою!
За молитвами наших небесних покровителів, імена яких ми носимо, нехай дасть нам Господь сили долати гріховні спокуси, робити добро, очищати душі.
Нехай дасть Він усім нам почуття розчулення на молитві та почуття сльозного розкаяння при наших согрішеннях.
Нехай дасть Він нам усім щастя гідно причащатися Святих Христових Таїн і, проживши тут із Господом під покровом Його угодників, прийти туди, де святі прославляють у нескінченних віках Небесного Отця й чекають нас, як своїх дітей, до себе, щоб ми після доброго християнського земного шляху розділили з ними вічну радість.