Розп’яття Господнє

відкрити картинку у великому розмірі

відкрити картинку у великому розмірі
Ікона Розп’яття Господнє – одна з найбільш значущих східно-православних ікон із зображенням Ісуса Христа.
Вона постійно нагадує про звершену жертву Христа на Хресті – важливу для всіх віруючих християн подію, яка відбулася на Голгофі майже дві тисячі років тому.
До композиції ікони «Розп’яття» також часто включено зображення печери просто біля підніжжя Хреста, в якій можна розрізнити череп і кістки Адама.
Згідно з легендою, кістки Адама, які були поховані під Голгофою нащадками Ноя, з’явилися на поверхні землі в мить смерті Христа через сильний землетрус, що розколов скелю. Кров Христа стікала з Хреста на кістки Адама, приносячи спокутування всьому людству.
Зображення хреста, на якому був розіп’ятий Ісус Христос, є головним і обов’язковим символом християнської релігії. Це зображення, що називається «розп’яттям», обов’язково присутнє в місцях богослужінь, а також у віруючих удома і як натільний хрест, на знак віри та вірності Христу, належності до Церкви Христової, а також править за засіб благодатного захисту
Прообразом для розп’яття є Істинний Хрест Господній – Животворящий Хрест. Його виготовляють як із прибитим до нього Ісусом Христом, так і ще (або вже) порожнім. Часто біля підніжжя хреста зображують череп і кістки, на нагадування про те, що Христос був розіп’ятий на Голгофі, що в перекладі означає «череп». Так само це символізує череп Адама, похованого, за переказом, на Голгофі. У образотворчому мистецтві зображення голови Адама, омиваної кров’ю Ісуса, відоме з IX століття.
На великих храмових зображеннях розп’яття з двох боків від хреста зображуються Богородиця та апостол Іоанн Богослов, які стояли, згідно з Євангелієм, під час страти біля самого хреста («Розп’яття з предстоящими»).
У перші століття християнства хрести виготовляли без зображення Христа. Власне розп’яття вперше з’являються в V–VI століттях, і на найдавніших із них Христос зображений живим, в одязі та увінчаним короною. Терновий вінець, рани і кров, що збирається в чашу, з’являються в пізньому Середньовіччі разом з іншими деталями, які мають містичний або символічний зміст.
До IX століття включно Христос зображувався на хресті не лише живим, воскреслим, а й тріумфуючим (пор. з типологією Розп’яття Христа-Царя), – і лише в X столітті з’явилися зображення мертвого Христа.
Страта розп’яттям на хресті була найганебнішою, найстрашнішою і найжорстокішою. Такою смертю страчували в ті часи лише найзапекліших злочинців: розбійників, убивць, бунтівників і винних рабів. Муки розп’ятої людини неможливо описати. Окрім нестерпних болів у всіх частинах тіла та страждань, розп’ятий відчував страшну спрагу і смертельну душевну тугу. Смерть була настільки повільною, що багато хто мучився на хрестах по кілька днів. Навіть виконавці страти, – зазвичай люди жорстокі, – не могли холоднокровно дивитися на страждання розп’ятих. Вони готували питво, яким намагалися або вгамувати їхню нестерпну спрагу, або ж домішкою різних речовин тимчасово притупити свідомість і полегшити муки. За єврейським законом, повішений на дереві вважався проклятим.
Начальники юдейські хотіли навіки зганьбити Ісуса Христа, присудивши Його до такої смерті. Коли привели Ісуса Христа на Голгофу, воїни подали Йому пити кислого вина, змішаного з гіркими речовинами, щоб полегшити страждання. Але Господь, скуштувавши, не захотів пити його. Він не хотів вживати жодного засобу для полегшення страждань. Ці страждання Він прийняв на Себе добровільно за гріхи людей; тому й бажав перенести їх до кінця.
Коли все було приготовано, воїни розіп’яли Ісуса Христа. Це було близько полудня, по-єврейськи в 6-у годину дня. Коли ж розпинали Його, Він молився за Своїх мучителів, кажучи: "Отче! прости їм, бо вони не знають, що роблять".
Поруч з Ісусом Христом розіп’яли двох злочинців (розбійників), одного праворуч, а другого ліворуч від Нього. Так здійснилося пророцтво пророка Ісаї, який сказав: "і до злочинців був зарахований" (Іс. 53, 12).
За наказом Пилата до хреста над головою Ісуса Христа був прибитий напис, що означав вину Його. На ньому було написано по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи: "Ісус Назарянин Цар Юдейський", і багато хто його читав. Такий напис не подобався ворогам Христовим. Тому первосвященики прийшли до Пилата і говорили: "не пиши: Цар Юдейський, але напиши, що Він говорив: Я Цар Юдейський".
Але Пилат відповів: "що я написав, те написав".
Тим часом воїни, які розіп’яли Ісуса Христа, взяли Його одяг і стали ділити між собою. Верхній одяг вони розірвали на чотири частини, кожному воїну по частині. Хітон же (нижній одяг) був не зшитий, а весь тканий зверху донизу. Тоді вони сказали один одному: "не будемо роздирати його, а кинемо про нього жереб, кому дістанеться". І кинувши жереб, воїни сидячи стерегли місце страти. Так і тут збулося стародавнє пророцтво царя Давида: "розділили ризи Мої між собою, і про одяг Мій кидали жереб" (Пс. 21, 19).
Вороги не перестали ображати Ісуса Христа і на хресті. Вони, проходячи, хулили і, киваючи головами, говорили: "Е! Руйнівнику храму і за три дні будівничий! Спаси Себе Самого. Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста".
Також первосвященики, книжники, старійшини і фарисеї, насміхаючись, говорили: "Інших спасав, а Самого Себе не може спасти. Якщо Він Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, щоб ми бачили, і тоді увіруємо в Нього. Уповав на Бога; нехай тепер визволить Його Бог, якщо Він угодний Йому; адже Він говорив: Я Божий Син".
За їхнім прикладом і воїни-язичники, які сиділи біля хрестів і стерегли розіп’ятих, глузуючи, говорили: "якщо Ти Цар Юдейський, спаси Себе Самого". Навіть один з розіп’ятих розбійників, який був ліворуч від Спасителя, хулив Його і говорив: "якщо Ти Христос, спаси Себе і нас".
Інший же розбійник, навпаки, вгамовував його і говорив: "Чи ти не боїшся Бога, коли й сам засуджений на те саме (тобто на такі самі муки і смерть)? Але ми засуджені справедливо, бо гідне за вчинками нашими прийняли, а Він нічого лихого не зробив". Сказавши це, він звернувся до Ісуса Христа з молитвою: "пом’яни мене (згадай про мене), Господи, коли прийдеш у Царстві Твоїм!"
Милосердний Спаситель прийняв сердечне каяття цього грішника, який виявив таку дивну віру в Нього, і відповів розсудливому розбійнику: "істинно кажу тобі, сьогодні ж будеш зі Мною в раю".
Біля хреста Спасителя стояли Мати Його, апостол Іоанн, Марія Магдалина і ще кілька жінок, які шанували Його. Неможливо описати скорботу Божої Матері, яка бачила нестерпні муки Сина Свого!
Ісус Христос, побачивши Матір Свою та Іоанна, що стояв тут, якого особливо любив, говорить Матері Своїй: "Жоно! ось, син Твій". Потім говорить Іоанну: "ось, Матір твоя". Відтоді Іоанн узяв Матір Божу до себе в дім і піклувався про Неї до кінця Її життя. Тим часом, під час страждань Спасителя на Голгофі сталося велике знамення. З тієї години, як Спаситель був розіп’ятий, тобто з шостої години (а за нашим численням з дванадцятої години дня), сонце померкло і настала темрява по всій землі, і тривала аж до смерті Спасителя. Цю незвичайну, всесвітню темряву було відзначено язичницькими письменниками-істориками: римським астрономом Флегонтом, Фаллом і Юнієм Африканом. Знаменитий філософ з Афін, Діонісій Ареопагіт, був у цей час в Єгипті, в місті Геліополі; спостерігаючи раптову темряву, сказав: "або Творець страждає, або світ руйнується". Згодом Діонісій Ареопагіт прийняв християнство і був першим афінським єпископом.
Близько дев’ятої години Ісус Христос голосно вигукнув: "Елі, Елі! лама савахфані!" тобто "Боже Мій, Боже мій! Чому Ти Мене покинув?" Це були початкові слова з 21-го псалма царя Давида, в якому Давид ясно провістив про страждання на хресті Спасителя. Цими словами Господь востаннє нагадував людям, що Він є істинний Христос, Спаситель світу. Дехто з тих, хто стояв на Голгофі, почувши ці слова, сказані Господом, говорили: "ось, Іллю кличе Він". А інші говорили: "подивимось, чи прийде Ілля спасти Його". Господь же Ісус Христос, знаючи, що вже все звершилося, промовив: "Жадаю". Тоді один з воїнів побіг, узяв губку, намочив її оцтом, наділ її на тростину і підніс до висохлих вуст Спасителя.
Скуштувавши оцту, Спаситель сказав: "Звершилося", тобто виповнилася обітниця Божа, звершено спасіння роду людського. Після цього Він гучним голосом промовив: "Отче! в руки Твої віддаю дух Мій". І, схиливши голову, віддав дух, тобто помер. І ось, завіса в храмі, що закривала святе святих, роздерлася надвоє, від верхнього краю до нижнього, і земля затряслася, і каміння розпалося; і гроби відкрилися; і багато тіл спочилих святих воскресло, і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, увійшли в Єрусалим і з’явилися багатьом.
Сотник же (начальник воїнів) і воїни з ним, які стерегли розіп’ятого Спасителя, бачачи землетрус і все, що відбувалося перед ними, злякалися і говорили: "істинно, людина ця була Син Божий". А народ, що був при розп’ятті і все бачив, у страху став розходитися, б’ючи себе в груди. Настав вечір п’ятниці. Цього вечора належало споживати Пасху. Юдеям не хотілося залишати на хрестах тіла розп’ятих до суботи, бо пасхальна субота вважалася великим днем. Тому вони просили в Пилата дозволу перебити гомілки розп’ятим, щоб вони швидше померли і можна було їх зняти з хрестів. Пилат дозволив. Воїни прийшли і перебили гомілки розбійникам. Коли вони підійшли до Ісуса Христа, то побачили, що Він уже помер, і тому не перебили в Нього гомілок. Але один з воїнів, щоб не залишалося жодного сумніву в Його смерті, проколов списом Йому ребра, і з рани потекли кров і вода.
ПРИМІТКА: Див. в Євангелії: від Матв., гл. 27, 33-56; від Марка, гл. 15, 22-41; від Луки, гл. 23, 33-49; від Іоанна, гл. 19, 18-37.