Боголюбська ікона Божої Матері

Боголюбська ікона Божої Матері
Боголюбська ікона Божої Матері

Ікона Божої Матері Боголюбська

Написаний цей образ у 1157 році.

Ще в 1155 році святий благовірний князь Андрій Боголюбський залишив київський Вишгород, щоб перенести у свій уділ і утвердити великокнязівський престол на суздальських землях; узяв він із собою й чудотворний образ Цариці Небесної. Коли князь під’їхав до Володимира на відстань семи верст, коні, що везли віз із чудотворною іконою, завмерли як укопані. Благочестивий князь побачив у цьому знамення й дав обітницю влаштувати на тому місці обитель в ім’я Пречистої. Помолившись, він був удостоєний видіння Богородиці, яка в правій руці тримала сувій, а ліву простягнула до Сина Свого.

Такою й зобразили княжі майстри Богородицю на іконі, написаній на пам’ять про цю подію (що сталася 18 червня) і встановленій у церкві Різдва Богородиці в Боголюбовому. Назву для цього приміського палацу (згодом навколо нього розрісться й передмістя Володимира) обрав сам князь, який побачив, що «Матір Божа полюбила місце це».

Князь Андрій часто усамітнювався тут для молитви; тут він і прийняв у 1174 році мученицьку кончину від рук своїх же підданих – бояр Кучковичів.

Половці й татари не раз руйнували цю обитель, але Пречиста завжди залишалася вірною Захисницею прийнятого Нею під Свій Материнський покров монастиря, і слава його та зовнішній добробут з віку в вік зростали. У XV столітті великий князь Василь Темний звелів поставити список із чудотворної в палацову Стрітенську церкву Московського Кремля. А богомільний цар Федір Олексійович у 1680 році прикрасив перший образ Боголюбської золотим хрестом.

На пізніших списках із чудотворної ікони часто зображають ще й обриси самого монастиря, що здіймаються від землі, з постаттю князя Андрія, що схилився перед Пречистою і ввійшов в історію з тим самим ім’ям, що й заснована ним у Боголюбовому обитель.

Зверху написані Спас, Богородиця, Іоанн Предтеча, Архангели Михаїл і Гавриїл – у цьому переказ вбачає зображення особистих молільних ікон князя Андрія Боголюбського.

З московських списків найбільш шанованим був образ над Варварськими воротами Китай-міста. На ньому, окрім Пречистої, зображені святителі та блаженні Московські, що моляться, і сам цей особливий звід, у XVII столітті відомий як "Моління про народ", був святинею власне московською, що охороняла жителів білокам’яної столиці.

До дня святкування Боголюбської, тобто до 18 червня, перед цим образом правили урочистий молебень, після чого ікона спускалася зі свого звичайного місця вниз і на три дні ставилася в спеціальній шатровій каплиці-«палатці». На цей час їзда через Варварські ворота припинялася – вся площа заповнювалася прочанами, які бажали прикластися до чудотворної. Саме тут у 1771 році зародився знаменитий "Чумний бунт" – після того, як архієпископ Московський Амвросій (Зертіс-Камінський) заборонив москвичам, які страждали, шукати у Боголюбської зцілення від чуми. Шатрову каплицю XIX століття знесли в 1928 році, через п’ять років та сама доля спіткала й самі давні Варварські ворота – нині лише їхню основу можна побачити в найближчому підземному переході. Сам чудотворний список перебуває нині в Петропавлівському храмі біля Яузьких воріт (щоп’ятниці йому тут служиться молебень з акафістом), а його "заступниця" (на час, поки образ спускався до каплиці) – у Воскресенському храмі в Сокольниках (акафіст по понеділках).

У першопрестольній столиці Боголюбській іконі Божої Матері було присвячено ще й літній собор Високо-Петрівського монастиря (усипальниця бояр Наришкіних); у північній же столиці – лише домовий храм при Олександро-Невському притулку – домі піклування про бідних духовного звання в кінці Невського проспекту.

Чудотворні списки з Боголюбської існували: у Калузькій губернії – в селі Юр’євське Боровського повіту (ця ікона в середині XIX століття врятувала від холери міста Боровськ і Малоярославець) і в Тарусі (прославилася 1848 року); у Рязанській губернії – в селі Зімарово поблизу Раненбурга (прославилася також 1848 року); у Тамбовській губернії – в містах Козлові (нині Мічурінськ) і Єлатьмі (прославилися в 1771 і 1831 роках), в Ярославській губернії – в Угличському храмі в ім’я царевича Димитрія (прославилася в 1654 році). Усі вони принесли чудесне припинення морових виразок і пошестей; це стало відмінною особливістю благодатної дії всіх списків із Боголюбської.

На її честь були влаштовані обителі: чоловіча "кіновія" Троїце-Сергієвої лаври (поблизу Гетсиманського Чернігівського скиту), жіночий монастир у місті Козлові (нині Мічурінськ); жіночий монастир у селі Сарси-Другі Красноуфімського району Свердловської області; жіночий монастир у лісах на річці Вотгаті (нині – селище Вішка Кадийського району Костромської області).

Відновлена до початку 1990-х, Боголюбська обитель під Володимиром зберегла всі свої храми, включно з найдавнішим Різдвяним, соборним Боголюбським (де біля правого стовпа перебувала чудотворна) і приписаним до монастиря, всесвітньо відомим храмом Покрову Богородиці на Нерлі.

Боголюбський образ перебував у спеціальному "кліматичному кіоті" в місцевому ряду собору Успенського Княгининого монастиря у Володимирі. Але давню ікону не пощадили час і людська недбалість: вона була багато разів записана й поновлена, постраждала від неналежних умов зберігання, так що в 2009 році гостро постало питання про терміновий порятунок святині. Образ було відправлено на реставрацію до Всеросійського художнього науково-реставраційного центру ім. І. Е. Грабаря. У результаті багаторічної роботи реставраторам вдалося врятувати святиню домонгольського періоду і розкрити первісний задум іконописця. У березні 2016 року за цю роботу генеральний директор Центру ім. І. Е. Грабаря Олександр Лесовий і реставратор Олександр Горматюк отримали премію газети "The Art Newspaper Russia".