Почаєвська ікона Божої Матері

Почаївська ікона Божої Матері
Почаївська ікона Божої Матері належить до числа найбільш шанованих святинь Руської Церкви.
Вона відома всьому слов’янському світові: її шанують у Росії, у Боснії, Сербії, Болгарії та інших місцях. Поряд із православними на поклоніння чудотворному образу Пресвятої Богородиці приходять і християни інших віросповідань.
У Почаївській Лаврі, давньому оплоті Православ’я, чудотворна ікона перебуває близько 400 років. (Відомості про перенесення ікони до Почаївської обителі розміщені 8 вересня).
Чудеса, що походять від святої ікони, численні й засвідчені в монастирських книгах записами віруючих, які з молитвою зверталися про позбавлення від невиліковних недуг, визволення з полону та напоумлення грішників.
Святкування на честь Почаївської ікони Божої Матері 23 липня було встановлено на пам’ять про визволення Успенської Почаївської Лаври від турецької облоги 20-23 липня 1675 року.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за панування польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нуреддіна, через Вишневець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох боків.
Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, не становила жодного захисту для облягаємих. Ігумен Йосиф Добромирський переконав братію та мирян звернутися до небесних заступників: Пресвятої Богородиці та преподобного Іова Почаївського (пам’ять 28 жовтня).
Ченці та миряни щиро молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері та до раки з мощами преподобного Іова.
Уранці 23 липня зі сходом сонця татари тримали останню раду про штурм обителі, ігумен же звелів співати акафіст Божій Матері. З першими словами "Взбранной Воеводе" над храмом раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, "омофор белоблистящийся распуская", з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов перебував поряд з Божою Матір’ю, вклоняючись Їй і молячись про захист обителі.
Татари прийняли небесне воїнство за привид, у сум’ятті почали стріляти в Пресвяту Богородицю та преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив ворога. У панічній втечі, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного.
Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли християнську віру й залишилися в обителі назавжди.
У 1721 році Почаїв було зайнято уніатами. Проте й у цей важкий для Лаври час монастирський літопис зафіксував 539 чудотворінь від прославленої православної святині.
Під час панування уніатів, у другій половині XVIII століття, наприклад, граф-уніат Миколай Потоцький став благодійником Почаївської Лаври за таких дивних обставин.
Звинувативши свого візника в тому, що сказені коні перекинули коляску, граф дістав пістолет, щоб убити його. Візник, звернувшись до Почаївської гори, підняв руки вгору й вигукнув: "Матір Божа, явлена в іконі Почаївській, спаси мене!" Потоцький кілька разів намагався вистрілити з пістолета, який ніколи йому не зраджував, але зброя давала осічку.
Візник залишився живий. Потоцький негайно вирушив до чудотворної ікони й вирішив присвятити себе та все своє майно на влаштування обителі. За його кошти збудовано Успенський собор і братський корпус.
Повернення Почаєва в лоно Православ’я 1832 року було ознаменоване чудесним зціленням сліпої дівчинки Анни Акимчукової, яка прийшла на поклоніння святиням із семидесятирічною бабусею за 200 верст із Кременця-Подільська.
На пам’ять про ці події архієпископ Волинський священноархімандрит Лаври Інокентій (1832-1840) установив щотижневе, по суботах, читання соборного акафіста перед чудотворною іконою. За часів управління Лаврою священноархімандритом Агафангелом, архієпископом Волинським (1866-1876), було влаштовано особливий приділ на хорах Свято-Троїцької церкви на пам’ять перемоги над татарами, освячений 23 липня 1875 року.