Казанська ікона Божої Матері

Казанська ікона Божої Матері
Згідно з коротким (1579 рік) і докладним (1594 рік) варіантами «Сказання про явлення і чудеса від ікони Пресвятої Богородиці Казанської», чудотворна ікона була віднайдена в місті Казань 08.07.1579 року. Після спустошливої пожежі, що сталася в місті, дівчинці Матроні у сонному видінні з’явилася ікона Богородиці й вказала їй місце під згорілим батьківським будинком, де ікона була закопана. Богородиця веліла Матроні повідомити про це архієпископа та воєводу, щоб ті віднайшли святу ікону. Але на слова дівчинки не звернули уваги. Після того як видіння повторилося, Матрона та її мати за збігу народу самі викопали з землі ікону. Образ перенесли до церкви святителя Миколая Чудотворця, що знаходилася поблизу, а потім до Благовіщенського собору Казанського кремля. Ікона отримала назву Казанської. У докладному варіанті «Сказання…», автором якого вважається митрополит Казанський святий Гермоген (майбутній патріарх Московський і всієї Русі), наведено 16 чудес від ікони.
За велінням царя Івана IV Васильовича на місці явлення ікони було засновано Богородицький дівочий монастир, в якому згодом перебувала ікона. У 1580-ті роки в Казані були видані «зошити» зі службою явленню ікони, написаною святителем Гермогеном. До початку XX століття ікона була прикрашена дорогою оправою з 18 великими діамантами і 412 дрібнішими коштовними каменями, а також шитою перлами ризою з 479 діамантами, 100 алмазами та 1120 ін. коштовними каменями. У ніч на 29.06(12.07). 1904 року ікона була викрадена. За словами викрадача, вона була ним спалена. Ікона мала розмір близько 26,7×22,3 см. На фотографіях 2-ї половини XIX століття лики на ній нерозрізнимі через темну оліфу, а вся «доличне» письмо закрита оправою. Про вигляд явленої ікони можна судити за шитою запоною кінця XVI століття з казанського Богородицького монастиря (Національний музей Республіки Татарстан) та деякими ранніми списками ікони (в т. ч. із зібрань С. М. Воробйова і Г. В. Лепса; Москва).
На іконі Богородиця зображена оплічно, Богодитя – прямо (фронтально). Іконографічно ікона належить до типу «Одигітрія», що відзначено вже в писемних джерелах XVI століття. Проте поєднання оплічного варіанта зображення Божої Матері та Дитяти, що стоїть, яке не має аналогій, породило версії про те, що чудотворний образ первісно був ростовим (можливо, Пресвята Діва сиділа на престолі, а Богодитя стояло на Її колінах). Цей ростовий образ міг обгоріти під час пожежі та/або бути обпиляним, що підтверджується деякими спостереженнями над іконографією списків із явленої ікони.
Чудотвореннями прославилися численні списки ікони, шанування яких відзначено в церковному календарі. Першим чудотворним списком із явленої ікони вважається Казанський (Ярославський) образ (1588 рік), який, згідно зі сказанням XVII століття, був придбаний у Казані Герасимом Трофімовим із Тетюш і принесений до міста Романов. У 1610 році ця ікона, вже прославлена чудотвореннями, опинилася в ярославського купця Василя Литкіна. На честь ікони в Ярославлі заснували храм, а при ньому – дівочий монастир. Ікона, що залишалася в Ярославлі до 1920-х років, втрачена, збереглася рама з історією віднайдення і чудес від явленого образу та романово-ярославського списку (1690-ті роки, іконописець Лаврентій Севастьянов, Ярославський художній музей).
Влітку 1611 року, за свідченням Нового літописця, список із явленої ікони з казанським ополченням був принесений із Казані до Москви. Восени того ж року він перебував у Ярославлі, де прославився чудотвореннями. Саме цей список знаходився у Другому ополченні 1611-1612 років під час звільнення Москви і був поставлений 1612 року у Введенській церкві на Стрітенці (Великій Луб’янці), а потім у Казанському соборі на Красній площі, де перебував до 1918 року; подальша його доля невідома. Список незначно відрізнявся за розмірами від явленого образу (27,3×24,5 см). Списком з ікони московського Казанського собору є ікона XVII століття, що знаходиться з 1945-1946 року в іконостасі Богоявленського собору в Єлоховому (Москва). Ін. збережений ранній список – ікона початку XVII століття (ДРМ), внесок до суздальського Покровського монастиря князя І. І. Шуйського за дружиною Марфою.
Одна з головних святинь Санкт-Петербурга з 1-ї третини XVIII століття – список (збільшений; приблизно 58×53,5 см) ікони, виконаний на замовлення цариці Параскеви Федорівни (дружини царя Івана V Олексійовича). Спочатку він знаходився в церкві Різдва Богородиці на Петербурзькій стороні, з 1811 року зберігався в Казанському соборі, в роки радянської влади – в Преображенському соборі. На списках із цієї ікони живописними засобами відтворюється оправа петербурзької святині.
У XVII столітті з’явилися також списки з ікони в Нижньому Ломові, в Тобольську, в Авнезькій волості Вологодського повіту, в Бушневській волості Галицького повіту, а також, очевидно, в Солеварному городку, за 150 км від Уфи (ікона отримала назву Табинської за фортецею Табинськ, закладеною в цій місцевості 1698 року). Чудотвореннями прославилися списки у В’язниках (1624 рік), Зарайську (1673 рік), московському Вознесенському монастирі (1689 рік; Музеї Московського Кремля), Нерехті (1702 рік), Каргополі (1714 рік), Пензі (1717 рік), Арзамасі (1739 рік), Вологді (1811 рік) та ін.
У 2004 році папа Римський Іоанн Павло II передав Російській православній церкві список ікони XVIII століття, який 2005 року було встановлено в Хрестовоздвиженському храмі Богородицького монастиря Казані, замінивши собою святотатськи знищений явлений чудотворний образ.