Святитель Спірідон Триміфунтський

Святитель Спиридон Триміфунтський. Житіє
Святитель Спиридон Триміфунтський народився наприкінці III століття на острові Кіпр. Про його життя збереглося мало відомостей. Відомо, що він був пастухом, мав дружину та дітей. Усі свої кошти він віддавав на потреби ближніх і мандрівників, за це Господь винагородив його даром чудотворення: він зцілював невиліковно хворих і виганяв бісів.
Після смерті дружини, за царювання імператора Костянтина Великого (306–337), його було обрано єпископом міста Триміфунта. У сані єпископа святитель не змінив свого способу життя, поєднавши пастирське служіння зі справами милосердя. За свідченням церковних істориків, святитель Спиридон у 325 році брав участь у діяннях I Вселенського Собору.
На Соборі святитель вступив у змагання з грецьким філософом, який обстоював аріанську єресь. Проста мова святителя Спиридона показала всім немічність людської мудрості перед Премудрістю Божою: «Слухай, філософе, що я говоритиму тобі: ми віруємо, що Всемогутній Бог із нічого створив Своїм Словом і Духом небо, землю, людину і весь видимий та невидимий світ.
Слово це є Син Божий, Який зійшов задля наших гріхів на землю, народився від Діви, жив із людьми, постраждав, помер для нашого спасіння і потім воскрес, спокутувавши Своїми стражданнями первородний гріх, і спідвоскресив із Собою рід людський. Ми віруємо, що Він Єдиносущний і Рівночесний з Отцем, і віруємо цьому без жодних лукавих вигадок, бо таємницю цю збагнути людським розумом неможливо».
У результаті бесіди противник християнства став його ревним захисником і прийняв Святе Хрещення. Після розмови зі святим Спиридоном, звернувшись до своїх друзів, філософ сказав: «Слухайте! Поки змагання зі мною велося за допомогою доказів, я виставляв проти одних доказів інші і своїм мистецтвом сперечатися відбивав усе, що мені представляли. Але коли замість доказу від розуму з уст цього старця почала виходити якась особлива сила, докази стали безсилими проти неї, бо людина не може противитися Богові. Якщо хтось із вас може мислити так само, як я, то нехай увірує у Христа і разом зі мною нехай піде за цим старцем, устами якого говорив Сам Бог».
На тому ж Соборі святитель Спиридон явив проти аріан наочний доказ Єдності у Святій Трійці
. Він узяв у руки цеглину і стиснув її: миттєво вийшов із неї вгору вогонь, вода потекла вниз, а глина залишилася в руках чудотворця. «Ось три стихії, а плінфа (цегла) одна, – сказав тоді святитель Спиридон, – так і в Пресвятій Трійці – Три Лиця, а Божество Єдине».
Святитель з великою любов’ю дбав про свою паству. За його молитвою посуху змінювала рясна животворна злива, а безперервні дощі – вёдро (тепла, суха погода), зцілювалися хворі, виганялися демони.
Одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках, просячи заступництва святого. Помолившись, він повернув немовля до життя. Мати, вражена радістю, впала бездиханною. Але молитва угодника Божого повернула життя й матері.
Якось, поспішаючи врятувати свого друга, обмовленого й засудженого до смерті, святитель був зупинений у дорозі струмком, що несподівано розлився від повені. Святий наказав потоку: «Стань! Так велить тобі Владика всього світу, аби я міг перейти і був спасенний муж, заради якого поспішаю». Волю святителя було виконано, і він щасливо перейшов на інший берег. Суддя, попереджений про те, що сталося, чудо, з пошаною зустрів святого Спиридона і відпустив його друга.
Відомий із життя святителя й такий випадок. Якось він зайшов до порожньої церкви, звелів запалити лампади та свічки і розпочав богослужіння. Проголосивши «Мир усім», він і диякон почули у відповідь зверху величезну безліч голосів, які возглашали: «І духові твоєму». Хор цей був великий і солодкоголосніший за всякий людський спів. На кожній єктенії невидимий хор співав «Господи, помилуй». Привернені співом, що долинав із церкви, до неї поспішили люди, які були поблизу. У міру того як вони наближалися до церкви, чудесний спів дедалі більше наповнював їхній слух і втішав серця. Але коли вони увійшли до церкви, то не побачили нікого, крім єпископа з небагатьма церковними служителями, і не чули вже більше небесного співу, від чого перебували у великому здивуванні.
Святий Симеон Метафраст, описувач його житія, прирівнював святого Спиридона до патріарха Авраама в чесноті гостинності. «Треба знати й те, як він приймав мандрівників», – писав близький до чернечих кіл Созомен, наводячи у своїй «Церковній історії» дивовижний приклад із життя святителя. Одного разу з настанням Чотиридесятниці в його дім постукав мандрівник. Бачачи, що подорожній дуже втомлений, святий Спиридон сказав дочці: «Обмий-но ноги цій людині та запропонуй їй поїсти». Але з огляду на піст не було зроблено потрібних запасів, бо святитель «споживав їжу лише в певний день, а в інші залишався без їжі». Тому дочка відповіла, що в домі немає ні хліба, ні борошна. Тоді святий Спиридон, перепросивши гостя, наказав дочці засмажити наявне в запасі солоне свиняче м’ясо і, посадивши за стіл мандрівника, взявся до трапези, умовляючи ту людину наслідувати себе. Коли ж останній, називаючи себе християнином, відмовився, святитель не став заперечувати, зауваживши: «Слово Боже сказало: для чистих усе чисте» (Тит.1:15).
Інша історія, повідомлена Созоменом, також дуже характерна для святителя: у святого був звичай із зібраного врожаю одну частину роздавати бідним, а іншу віддавати тим, хто потребує, у борг. Сам він особисто нічого не давав, а просто показував вхід до комори, де кожен міг узяти, скільки потрібно, і потім повернути таким же чином, без перевірки та звіту.
Відома також розповідь Сократа Схоластика про те, як злодії вирішили викрасти овець святого Спиридона: глибокої ночі залізли вони до кошари, але тут же невидимою силою опинилися зв’язаними. Коли настав ранок, святий прийшов до отари і, побачивши зв’язаних розбійників, помолившись, розв’язав їх і довго умовляв залишити беззаконний шлях і добувати прожиток чесною працею. Потім, подарувавши їм по вівці та відпускаючи їх, лагідно сказав: «Нехай же недарма ви не спали».
Часто прирівнюють святого Спиридона до пророка Іллі, бо так само за молитвою його під час посух, що часто загрожували острову Кіпр, ішов дощ: «Равноангельна Спиридона зрим, великаго чудотворца. Некогда страна от бездождия и засухи вельми пострада: бысть глад и язва, и многое множество людей умроша, молитвами же святителя сниде с небесе на землю дождь: людие же, избавльшеся от бедствия, благодарственно взываху: Радуйся, великому пророку уподобивыйся и дождь, отъемлющий глад и недуги, благовременный низвел еси».
Усе житіє святителя вражає дивовижною простотою та силою чудотворення, дарованою йому від Господа. За словом святителя пробуджувалися мертві, вгамовувалися стихії, руйнувалися ідоли. Коли в Олександрії патріархом було скликано Собор задля руйнування ідолів і капищ, за молитвами отців Собору впали всі ідоли, крім одного, найшанованішого. Патріархові у видінні було відкрито, що ідол цей залишився для того, щоб бути зруйнованим святителем Спиридоном Триміфунтським. Викликаний Собором святитель сів на корабель, і в той момент, коли корабель пристав до берега і святитель ступив на землю, ідол в Олександрії з усіма жертовниками повергся в порох, чим звістив патріархові та всім єпископам наближення святителя Спиридона.
У праведності й святості прожив святий Спиридон земне життя і в молитві віддав душу свою Господеві (бл. 348 року). В історії Церкви святитель Спиридон шанується разом зі святителем Миколаєм, архієпископом Мирлікійським.
Мощі його спочивають на острові Корфу в церкві його імені (крім правиці, яка в Римі).