Преподобний Сава Вішерський
Преподобний Сава Вишерський походив із Тверського князівства, з міста Кашина, і був другим із восьми синів Кашинського боярина Івана Васильовича Борозди, з роду славного й усіма шанованого. З юних років Сава вирізнявся доброчесним життям, наслідував чернечі подвиги і, прийнявши постриг в одному з тверських монастирів, безмовно ніс різні монастирські послухи. Він вирізнявся незвичайним смиренням і викликав глибоку повагу і в мирян, і в ченців. Ченці шанували його за ангела і обрали ігуменом. Але Саву обтяжувала людська слава, і він, залишивши рідні місця, довгий час жив у цілковитій невідомості, а пізніше, ревнуючи про вищі подвиги, вирушив на Афон.
Після повернення з Афону, під виглядом убогого невідомого мандрівника, він прийшов на річку Вішеру, керований Богом, спорудив хрест і, влаштувавши невеликий курінь, почав вести відлюдницьке життя. Одного разу повз проходив житель Новгорода побачив преподобного зануреним у глибоку молитву і ніби не відчуваючим, що все обличчя його було вкрите комарами, так що його зовсім не було видно. Здивований перехожий розповів іншим про те, що трапилося, і всі зрозуміли, що відлюдник – істинно Божа людина. Але Сава віддалився в ще більш самотнє місце, продовжуючи вправлятися в пості й молитві, проводячи життя, сповнене поневірянь. Поголос же про святе життя преподобного поширився по околицях, і сусідні жителі почали приходити до нього і приносити посильні дари. Чутка про святого угодника Божого дійшла до архієпископа Іоанна, який був тоді на Новгородській кафедрі, і він послав дізнатися про преподобного Саву, хто він і який, а після отримання відповіді, розпізнавши в Саві людину духовну, сам вирушив на зустріч із ним. Смирення і нестяжання Сави підкорили святителя, і він полюбив блаженного та надавав йому допомогу всім необхідним.
Тим часом Сава замислив заснувати обитель і почав власними руками будувати келії для іноків, що приходили. Одного разу з намови диявола прийшли до нього розбійники з підступним наміром. Він же, прозрівши їхній задум, попросив їх допомогти йому підняти дерево, при цьому звелів їм узятися за тонкий кінець, а сам узявся за товстий. Розбійники так і не змогли зрушити з місця свій кінець, а Сава сам підняв дерево, чим і вразив їх, і вони із соромом і страхом поспішили піти.
Пізніше Сава з братією оселилися біля річки Вішери і спорудили та освятили церкву на честь Вознесіння Господнього. Після облаштування обителі преподобний Сава поставив собі стовп і, зійшовши на нього, увесь тиждень до суботи проводив на ньому в пості й молитві; у суботу ж сходив зі стовпа до братії, причащався з ними Святих Тайн, вистоював недільну службу, розділяв трапезу і після душекорисної науки знову входив на стовп до наступної суботи. Живучи на стовпі, Сава оберігав обитель своїми молитвами. Одного разу до монастиря підійшли розбійники, щоб пограбувати його, але святий, збагнувши їхній злий намір, почав стукати жезлом по стіні, обернувши їх на втечу, охоплених страхом. Про це чудо Церква оспівує в службі преподобному.
Тим часом до преподобного Сави продовжували звідусіль стікатися і іноки, і миряни заради духовної користі, яку від нього отримували, бо він, за апостолом, усім був усе, усіх наставляючи, про всіх журячись і дбаючи. Перебуваючи в подвигах і зносячи суворі поневіряння і всілякі скорботи, блаженний на вісімдесятому році від народження занедужав тілесною недугою. Готуючись розлучитися з тілом і віддати останній борг природі, він покликав до себе всю братію і звернувся до неї з передсмертними душекорисними настановами, особливо про те, щоб вони твердо й незмінно перебували в православ’ї і дотримувалися чернечих обітів, а понад усе преуспівали у смиренні. «У чому ви бачили, що я подвизаюся, те й самі творіть», – сказав на завершення старець. Після цього, доручивши монастир і братію турботам і опікуванню архієпископа Новгородського, причастившись Святих Христових Тайн, він мирно віддав душу свою Господу 1 жовтня 1460 року.
Через досить тривалий час в обителі сталася сильна пожежа, так що вона вся згоріла: і церква, і келії, і стовп преподобного. Але труна його, що перебувала між церквою і стовпом, і каплиця над труною не зазнали жодної шкоди. Це було перше чудо після преставлення святого. З того часу при труні почали звершуватися різні чудеса. Одного разу настоятель Савиної обителі ігумен Геласій зцілився від отруєння за молитвами Сави, який з’явився йому уві сні. Він розповів про це Новгородському архієпископу Іоні, і той звершив перед труною преподобного Сави молебний спів, наказавши написати ікону святого й скласти йому службу та житіє.
Святкування на честь преподобного Сави встановлене Руською Церквою соборною ухвалою 1549 року і звершується 1 жовтня.