Святий Прохор Києво-Печерський

Преподобний Прохор, Лободник Києво-Печерський
Преподобний Прохор, Лободник Києво-Печерський

Преподобний Прохор, Лободник Києво-Печерський

Жив цей Божий угодник за князювання Святополка, який дуже утискав киян. Господь допустив тоді половцям напасти на руську землю. На Русі настав голод і зубожіння. У цей час (XI ст.) до ігумена Печерського Іоанна прийшов зі Смоленська мирянин, який забажав прийняти чернецтво. Бажання його було виконане, і він був наречений Прохором. Згодом його назвали «лободником», бо він завжди замість хліба харчувався лободою. Не пив він нічого, крім води, не споживав навіть овочів. Але Господь перетворював для нього гіркоту хліба, приготованого з лободи, на приємну втіху, і святий угодник Божий проводив своє життя не в смутку, а у великій радості, безперестанку славословлячи Господа.

І ось у той час, коли на Русі настав великий голод, Господь, бажаючи прославити Свого угодника і подати людям спасіння від лиха, послав цього року особливий урожай лободи. Св. Прохор подвоїв свої труди зі збирання лободи, став готувати з неї хліб у великій кількості й роздавати його потребуючим. Цей хліб виявився дуже смачним. Багатьом він здавався смачнішим навіть за пшеничний хліб. Але таким хліб виявлявся лише тоді, коли його брали за благословенням Прохора; в іншому разі він виявлявся чорним і гірким.

Св. Прохор чинив благодіяння не лише голодуючим. Коли одного часу на Русі не стало солі, то Прохор, за милістю Божою, і тепер допоміг потребуючим. Він зібрав з усіх келій попіл і почав задарма роздавати його – він виявився чистою сіллю. Але ворог роду людського, диявол, вклав заздрість до преподобного Прохора в серця продавців солі; вони звернулися зі скаргою на преподобного до великого князя Святополка, кажучи, що цей чернець підриває їхній добробут. Святополк заспокоїв їх і пообіцяв «обібрати ченця» на їхню та свою користь. За його наказом у св. Прохора була відібрана вся сіль. Але коли її привезли до князя, то вона виявилася чистим попелом. Народ, бачачи це, прославив Бога, дивного в чудесах Своїх, і повстав проти князя. Останній злякався і поспішив примиритися з преподобним Прохором, випросивши в нього прощення. Попіл, викинутий ним, через три дні знову обернувся на сіль.

Після цього Святополк підпав під благодійний вплив преподобного Прохора. Він дав святому слово нікому не чинити насильства і потім уклав з ним таку умову: «Якщо я помру раніше за тебе, то ти поховай мене своїми руками, щоб я бачив твою незлобивість. Якщо ж ти преставишся раніше за мене, то я сам покладу тебе в труну і віднесу тебе на своїх плечах до печери, щоб Господь простив мій гріх перед тобою». Невдовзі після цього святий захворів; Святополк же в цей час був у поході на половців. Преподобний послав сказати йому, щоб він поспішив до нього виконати своє обіцяння, інакше його похід буде невдалим. Святополк поспішив на поклик св. Прохора. Отримавши від святого настанову у вірі, благословення і прощення, Святополк сам переніс потім його труну до печери і поховав його там. Потім він повернувся до війська; похід був дуже вдалим. Половці були розбиті вщент і в жаху втекли з поля битви. Відтоді Святополк, куди б не вирушав, на війну чи на полювання, завжди заходив по благословення до Печерського монастиря, побожно вклонявся чудотворній Печерській іконі Божої Матері та перед гробницями Печерських угодників і лише тоді розпочинав задумане діло. Щасливо після цього йшло князювання Святополка, який сам був свідком чудес угодника Божого Прохора.

Преставився преподобний Прохор 10 лютого 1107 року і був похований у Ближніх печерах.