Свята мучениця Павла Візантійська

Свята мучениця Павла Візантійська
Свята мучениця Павла Візантійська

Свята мучениця Павла Візантійська

Святий мученик Лукіліан, який постраждав за часів римського царя Авреліана, спочатку перебував у язичницькому багатобожжі й навіть був ідольським жерцем, що вже досяг поважної старості, прикрашений сивиною та шанобливим виглядом. Жив він неподалік від Нікомедії, служачи в капищах скверним богам. Потім благодаттю Христа Бога нашого, Який бажає всім спастися і нікому не загинути, переконався він в обмані бісівському та язичницькому заблудженні, досяг пізнання істини, увірував в єдиного істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа, відкинув і зневажив ідолів, і оновилася в старості, як в орла, молодість його. Тоді відродився він святим хрещенням і всією думкою та душею цілком віддався любові до Христа.

Виявляв він і решті язичників марність і згубу їхнього безбожжя, наставляв на спасіння і своїм ученням приводив до Христа, так що для багатьох був він прикладом навернення до Бога. Місцеві іудеї, бачачи, що Лукіліан перейшов від ідолопоклонства до християнської віри і що багато хто, за прикладом і ученням його, залишав служіння кумирам, приєднується до християн і приймає святе хрещення, сповнилися гніву і ненависті.

Люди боговбивчі й люті, вони з заздрості обмовили його і видали на суд нечестивих; і був представлений раб Христів на допит правителю Нікомедії Сильвану. Правитель сильно примушував старця зректися Христа і повернутися до служіння ідолам, але той відмовився коритися йому. Тоді правитель сповнився люті й повелів піддати Лукіліана різним мукам: йому розтрощили щелепи, нещадно били палицями, повісили догори ногами і потім, після довгих і лютих мук, укинули до в’язниці. Там святий Лукіліан знайшов чотирьох отроків, ув’язнених за віру Христову: Клавдія, Іпатія, Павла і Діонісія. Радісно розмовляв він з ними про Христа Бога і зміцнював їх до подвигу мученицького, щоб, пам’ятаючи вічну винагороду на небесах, вони не боялися тимчасових мук, не жахалися смерті заради майбутнього життя і не шкодували квітучої юності своєї для Христа, Який готує їм у Царстві Своєму невмируще блаженство. Усі разом вони молилися Богу дні й ночі та втішали себе надією на Христа. Після досить багатьох днів святий Лукіліан знову був підданий мукам уже разом з отроками, і з ними був кинутий у розпечену піч. Але всемогутній Бог виявив над ними дивну Свою милість, як колись над єврейськими отроками, укинутими до печі вавилонської: вогонь обернувся на холод, полум’я – на росу, і рясний дощ, пролившись згори, остаточно охолодив усю піч, і вийшли святий Лукіліан та отроки неушкодженими. Язичники, засліплені невір’ям і злобою, приписували це преславне диво Боже не Божій силі, але чаклунству християн. Тоді неправедний суддя засудив святих мучеників на смерть і відіслав їх до Візантії, щоб вони там прийняли кару. Коли вони досягли Візантії, чотири святі отроки, Клавдій, Іпатій, Павло і Діонісій були усічені мечем, а святий Лукіліан повішений на хресті, по всьому тілу прибитий до нього цвяхами, і так віддав дух Богу. Він був розіп’ятий на хресті іудеями, як це видно з третьої пісні присвяченого йому канону, де про це говориться таким чином: «Иуда предаде избавителя Христа древле богоубийцам: ты же ныне беззаконным Иудеем предан был еси».

До їхнього страдницького вінця приєдналася і свята діва Павла

. Народжена від християнських батьків, вона з юності плекала в серці гарячу любов до Христа, зберігала дівство своє для безсмертного Нареченого і намагалася бути гідною небесного чертогу. Осиротівши після смерті батьків і маючи достаток, вона обходила в’язниці і, купуючи в варти золотом право входу, відвідувала в’язнів, які страждали за Христа. Вона служила рабам Христовим, подаючи їм усе необхідне зі свого майна, томимим голодом і спрагою приносила їжу й питво, нагим подавала одяг, зцілювала поранені й гнилі від ран тіла мучеників, обмиваючи, обтираючи, прикладаючи лікарські пластирі й обв’язуючи чистим полотном. Цілуючи їхні рани, прийняті за Христа, вона зі сльозами просила їх молитися за неї Христу Богу, щоб не позбавив Він її Своєї милості. Ця обрана наречена Христова приходила й до святого Лукіліана, ув’язненого в Нікомедії з отроками у в’язниці, і насолоджувалася корисними його настановами. Коли мучили святого й отроків, вона була свідком їхнього подвигу і таємно в глибині серця свого ревно молилася за них Христу, щоб зміцнив Він рабів Своїх і подав їм мужність і допомогу, щоб витерпіти їм муки до кінця, заради слави святого Його імені. Коли народ по закінченні страт розходився, вона приходила на місце мук святих, збирала по землі пролиту кров їхню і зберігала в себе, як святиню; коли вели старця і чотирьох отроків до Візантії на смерть, вона йшла слідом за ними і служила їм; коли ж святі отроки були усічені, свята діва взяла чесні тіла їхні й з благоговінням поховала. Після кончини святого Лукіліана і святих отроків вона повернулася до Нікомедії і продовжувала чинити так само. Нечестиві дізналися, що вона християнка, схопили й привели на суд до того ж правителя Сильвана, який, бачачи, що вона залишається непокірною після багатьох улесливих і грізних умовлянь, повелів довго й немилосердно бити її по оголеному тілу різками й палицями, а коли вона від багатьох ран знемогла тілом, але не духом, ангел Господній з’явився і зцілив її; і повернулося до мучениці тілесне здоров’я, і вона виявила себе ще відважнішою та мужнішою в муках. Потім її жорстоко били по устах за те, що вона дошкулила мучителю докірливими словами. Потім її укинули до в’язниці, а потім знову вивели на тортури й кинули в сильно розпечену піч. Але вона вийшла з печі без шкоди, бо для неї, як і для колишніх святих мучеників, сила Божа знищила силу вогню, щоб не торкнулося нареченої Христової пекуче полум’я. Після ж усього цього мучитель засудив її на смерть через усічення мечем і відіслав до Візантії, щоб вона прийняла кару там же, де скончався і святий Лукіліан з отроками. Відведена на те місце, де Лукіліан прийняв за Христа хресну смерть, мучениця Христова ревно дякувала Богу, Який удостоює її вінця мученицького і спілкування зі святими. Помолившись ревно Господу, вона радісно схилила під меч свою дівочу голову і прийняла усічення. Так вона перейшла з дольніх у горні та увійшла до небесного чертогу, в радість Господа свого, увінчана від наймилішого Нареченого свого, Христа, Господа нашого, подвійним вінцем – дівства і мучеництва.