Святитель Микита Новгородський
Житіє святителя Микити, єпископа Новгородського
Майбутній святитель Микита, єпископ Новгородський, був родом з Києва. У юності він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській обителі й невдовзі, незважаючи на заперечення ігумена Никона, забажав піти в затвор. У затворі святий Микита впав у спокусу, оскільки не послухав ігумена Никона, а понадіявся на себе, взявши важкий для молодого ченця подвиг. Києво-Печерський патерик повідомляє, що він був повержений спокусі від диявола і не витримав її: "…і спокусив його диявол. …став перед ним біс в образі ангела. Впавши ниць, поклонився йому чернець, як ангелові. І сказав йому біс: «Ти не молись, а тільки читай книги, і таким шляхом будеш розмовляти з Богом, і з книг станеш подавати корисне слово тим, хто приходить до тебе. Я ж постійно благатиму про спасіння твоє Творця свого.
Чернець Микита спокусився, залишив молитву і зайнявся читанням та книжною премудрістю. Він перевершив усіх у знанні книг Старого Завіту, а про Євангелію ні говорити, ні слухати не хотів. Києво-Печерські ченці з’явилися до нього і, помолившись, прогнали від нього біса. Після цього чернець Микита, залишивши за благословенням ченців затвор, став проводити життя в суворому пості й молитві, найбільше вправляючись у послусі та смиренні. Бог, за Своїм милосердям і молитвами ченців, підніс його з глибини падіння на високий ступінь духовної досконалості.
У 1096 році Микиту було поставлено митрополитом Київським Єфремом (XI століття) в єпископський сан і призначено на новгородську кафедру; у «Розписі, або короткому літописці Новгородських владик» Микита називається шостим Новгородським єпископом. За час єпископства Микити було збудовано кілька храмів (Спасо-Преображенський храм на Ільїній вулиці (перебудований у 1374 році), Благовіщенський храм на Городищі, дерев’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці в Антонієвому монастирі). Єпископ Микита за своє благочестиве життя був удостоєний від Бога дару чудотворень. Одного разу під час посухи він молитвою звів дощ з неба, іншим разом за його молитвою припинилася в місті пожежа. У 1108 році єпископ Микита преставився і був похований у новгородському Софійському соборі.
Шанування святителя Микити, єпископа Новгородського
У 1547 році на першому Макаріївському соборі єпископ Микита був канонізований Руською Православною Церквою. 30 квітня 1558 року архієпископом Пименом були віднайдені нетлінні мощі святителя Микити. Тоді ж з лика святого було намальовано посмертний портрет, уточнено деталі вигляду й облачення святителя, а відомості відправлено до Москви митрополиту Макарію, щоб уточнити іконописну традицію. Ф.Г. Солнцев у своїй праці «Древности Российского государства» зазначив:
При відкритті св. мощей його в 1550 р. знайдено на ньому облачення, що зберіглося нетлінним у могилі, де воно лежало 450 років. Усе облачення складається з фелоні, єпитрахилі, поручів, палиці, штофних коричневого кольору, гарусного пояса, омофора з білого люстрину, з синьої гродетурової (із щільної тафти) шапочки, опушеної горностаєвим хутром; на ній вишиті золотом хрести й серафими зі словами Серафимъ. Така шапочка правила за мітру. До цього єпископського начиння XI ст. належить архієрейський посох, про який нижче буде сказано, і залізні вериги вагою в 20 ф., знайдені на мощах Ієрарха. У день відкриття нетлінних його останків було принесено новгородцями до гробу його залізну лампаду, що зберігається в ризниці, з круговим прорізним написом: «Свеча Великаго Новгорода всехъ православныхъ хрестьянъ, поставлена новому чудотворцу Никите ….
У 1956 році мощі святителя Микити були перенесені єпископом Сергієм (Голубцовим; 1906-1982 рр.) із Софійського собору до Миколаївського собору, а в 1962 році – до храму в ім’я апостола Пилипа. У 1993 році мощі святителя Микити були повернуті до Софійського собору. Перше Житіє святителя Микити зустрічається в посланні Полікарпа до Акіндіна XIII століття. У 1942 році фашисти вигнали до Литви понад три тисячі новгородців. Восени того ж року до литовського містечка Векшні, в яке й визначили новгородців на поселення, німецький військовий ешелон привіз п’ять срібних рак з мощами новгородських святих. Настоятель місцевого храму архімандрит Олексій (Черань), який негайно приїхав, першим упізнав раку святителя Микити. Усі мощі одразу ж було перевезено до церкви, і митрополит Литовський Сергій (Воскресенський) у телефонній розмові доручив настоятелю до всенічного бдіння відкрити раки й поправити одяг святих. Архімандрит пише:
"Після довгої подорожі святі в раках зрушили з місця, і їх треба було покласти належним чином, і тому сподобив мене, недостойного, Господь підняти святителя Микиту цілком, на моїх руках, за допомогою ієродиякона Іларіона. Святитель був обл’ячений у темно-малинову оксамитову фелонь, поверх якої лежав великий омофор кованої золотої парчі. Лик його був закритий великим повітрям; на главі – потемніла від часу золота мітра. Лик святителя чудовий; цілком збережені риси його обличчя виражають строгий спокій і водночас лагідність і смирення. Бороди майже не видно, тільки помітна рідка рослинність на підборідді. Права рука, що благословляє, складена двоперстям – на ній яскраво виділяється сильно потемніле місце від прикладання впродовж 400 років. Дивен Бог во святых Своих!» Тоді ж диякон Іларіон, який допомагав настоятелю храму привести до ладу мощі святих, двічі побачив один сон: святитель Микита, обл’ячений у мантію, стояв посеред храму й читав покаянний канон. Ієродиякон, який увійшов до храму і побачив єпископа, одразу ж упав йому в ноги й попросив благословення. Святитель жестом благословив новгородця і мовив: «Моліться всі про визволення від лих, що насуваються на батьківщину нашу і народ. Ворог лукавий збройно виступає. Належить вам усім перед службою Божою приймати благословення.
Після цих слів святитель став невидимим. Дізнавшись про це, митрополит Сергій встановив правило, щоб перед початком кожної служби при відкритті раки святителя Микити виходити священнослужителям і прикладатися до десниці святого Микити, повертатися в вівтар і тоді лише починати літургію.
Тропар і кондак святителю Микиті, єпископу Новгородському
Тропар, глас 4
Насладися Богомудре воздержания, и желание плоти своея обуздав, на престоле святительства седе. И яко звезда многосветлая просвещая верных сердца зарями чудес твоих, отче наш святителю Никито. Моля Христа Бога, да спасет душа наша.
Кондак, глас 6
Архиерейства саном почтеся, чисте Чистейшему предстоя, прилежно моление за люди своя принося. Яко и дождь молитвою сведе, овогдаже и граду запаления угаси. И ныне святителю Никито, моли Христа Бога, спасти страну нашу, и люди твоя молящиеся. Да вси вопием ти, радуйся святителю отче предивный.