Преподобний Максим сповідник

Святий преподобний Максим сповідник
Святий преподобний Максим сповідник

Святий преподобний Максим сповідник

(580–662) Монах, богослов, філософ, відомий непримиренною боротьбою проти єресей. Творець і захисник вчення про дві волі у Христі.

Біографія

Дні пам’яті: 13(26) серпня (Перенесення мощей), 21 січня (3 лютого)

Ранній період життя

Про дитинство преподобного Максима Сповідника відомо небагато. Згідно з грецьким і грузинським Житієм, він належав до знатного, багатого роду. Малою батьківщиною Максима був Константинополь. Імовірний час його народження датується 580 роком.

Відомо, що майбутній Сповідник був охрещений у ранньому віці й уже з дитинства виховувався в дусі суворої відповідності Божому закону. Батьки Максима, благочестиві Іоанн і Анна, ставилися до сина з любов’ю, проте особливо не пестили (попри наявні для цього широкі матеріальні можливості), а тримали в педагогічній суворості, оберігаючи від дурниць і дитячих пустощів.

У період дорослішання Максим здобув належну всебічну освіту.

У мистецтві мови та риторики він багато в чому перевершував своїх ровесників, а в знанні філософії важко було знайти йому рівних. Примітно, що як грамотний християнин, Максим сприймав філософію не сліпо, а тверезо, розсудливо, критично.

Попри шляхетне походження та прекрасну освіченість, Максим був не лише дуже доброчесною людиною, а й до дива скромним. Маючи такі риси характеру та розуму, йому було важко залишитися в невідомості.

Імператор Іраклій, бачачи в ньому доброго потенційного помічника, закликав його до себе й призначив на посаду першого секретаря при своїй канцелярії.

Працюючи на цій посаді, Максим зарекомендував себе з найкращого боку. Він легко схоплював царські веління, вмів швидко й виважено резюмувати й записувати важливу, змістовну інформацію, не раз сам давав, кому слід, доречні й цілком гідні поради. Імператор дорожив таким службовцем, і невдовзі Максим досяг великого впливу при дворі.

Тим часом слава, придворна пишнота, шана не захоплювали Максима. Більше за всі ці надмірності він цінував любомудрість. На той час, як він досяг високого становища, про яке багато його співвітчизників могли лише мріяти, поширилася нова єресь – монофелітство. Ця єресь була тим небезпечнішою, що мала зовнішню привабливість і підтримувалася вищою церковною та державною владою (до часу її осуду на VI Вселенському Соборі до неї долучилося кілька Патріархів, безліч єпископів і священників).

Чернече життя

Усвідомлюючи небезпеку ситуації, що склалася, і не бажаючи брати в ній участі через відданість Православ’ю, преподобний Максим, несподівано для оточення, відмовився від світського благополуччя й вступив до Хрисопольської обителі.

В обителі він віддався молитвам і подвигам. З часом братія стали ставитися до нього настільки довірливо, що вирішили обрати його своїм ігуменом (цей факт неодноразово оскаржувався критикою, з огляду на те, що Максим не мав священного сану). Він же, як той, хто ніколи не прагнув слави й через смирення не вважав себе гідним такого духовного звання, противився, але через невпинність прохань погодився.

Розуміючи, що повинен являти братії приклад, як ігумен, преподобний Максим ще більше збільшив свої подвиги.

Життя Максима на Заході

Через якийсь час преподобний Максим залишив обитель, залишив вітчизну. Що саме підштовхнуло його зробити цей крок, сказати важко. За деякими джерелами, одним із центральних мотивів послужив дедалі більший вплив єретиків (усе тих же монофелітів). За іншими даними, з Хрисопольського монастиря (з якого він відійшов у 624 або 625 році, пробувши там понад 10 років), преподобний перейшов до монастиря святого Георгія (що розташовувався в Кизиці), і лише потім, у 626 році, через натиск персів і аварів, залишивши й цю обитель, переселився на Захід.

Вважається, що спочатку Максим Сповідник перебував на острові Крит. Тут він провів кілька диспутів із монофелітськими архієреями. Після Криту він опинився на Кіпрі.

Є підстави стверджувати, що близько 630 року преподобний Максим відвідав Північну Африку. Приблизно в той самий період в Африці опинився Софроній, майбутній Патріарх Єрусалимський, видатний борець із монофелітами. Між Софронієм і Максимом зав’язалися теплі стосунки. Максим охоче дослухався до настанов і порад блаженного старця.

Відомості про детальні обставини його життя в цей період надзвичайно скупі. Нам невідома навіть його тривалість. Очевидно, що цей етап був багатий на плоди письменницької діяльності Максима.

Опинившись у Римі, він активізував свої сили в боротьбі з монофелітством. У зв’язку з цим преподобний листувався з різними особами, наставляв людей усним словом, підтримував діяльність Римського папи Іоанна IV, спрямовану проти єретиків, був серед головних ініціаторів скликання Помісного Собору.

Після 642 року Максим Сповідник вирушив до Африки. Тут він виявив себе як ревний, палкий, але водночас тверезий і мудрий борець. Під час перебування в Африці він завершив формування свого вчення про наявність у Христі, єдиному за Іпостассю, двох природних (сутнісних) воль: Божественної та людської.

Попри те, що Максим не мав священного сану, будучи простим монахом, у справі протидії єретикам він мав надзвичайно великий авторитет. До його умовлянь дослухалися і миряни, і ієреї, і єпископи. Екзарх Північної Африки нерідко радився з ним з різних питань релігійної тематики.

У 645 році відбувся відомий диспут святого Максима з Пірром. Пірра було публічно викрито й переможено, після чого він усвідомив і визнав свою неправоту, вступив у спілкування з Православною Церквою.

У 646 році Максим Сповідник знову опинився в Римі, і знову на вістрі боротьби з єрессю.

Папа Феодор перебував із Максимом у довірливих стосунках. Одного разу Максимові довелося заступатися за главу Римської Церкви, згладжуючи допущений ним необережний вислів щодо сходження Святого Духа і від Сина. Тоді Максим знайшов, що сказати: оскільки папа Феодор визнає Єдиний Початок у Пресвятій Трійці виключно за Отцем, остільки не слід сприймати його вираз як злохудожній. Це заступництво викликало на адресу Максима чимало критичних вигуків з боку грецьких богословів.

Добре складалися стосунки преподобного Максима і з наступником Феодора, папою Мартином. Папа Мартин, як і Максим Сповідник, намагався використати кожну можливість, увесь свій вплив для протидії поширенню монофелітства. З метою спростування єресі він скликав Латеранський Собор. Існує переказ, що одним з ініціаторів Латеранського Собору був преподобний Максим (серед підписів під петицією монахів до Собору його підпис фігурує на одному з останніх місць).

Сповідницький вінець

Імператор Констант, дізнавшись про роботу й ухвали Латеранського Собору, розпалився гнівом і наказав доставити до Константинополя папу Римського Мартина і монаха Максима.

Преподобного Максима було заарештовано й під конвоєм доставлено до столиці Візантії близько 653 року, приблизно в той самий час, що й святого Мартина. Останнього було засуджено й присуджено до заслання до Криму, де він і помер під тягарем покарання. Суд над Максимом відбувся в 655 році. Разом із ним судили і його відданого учня Анастасія.

Максимові інкримінували досить гучні, але здебільшого абсурдні злочини. Окрім розпалювання ненависті до государя, до переліку звинувачень увійшло, наприклад, що він мало не самотужки здав сарацинам Єгипет і Африку, брав участь у бунті спільно з екзархом Північної Африки. Але Максим спростував наклеп.

Торкнулися й богословської тематики. На звинувачення в поширенні забороненого вчення преподобний дав розгорнуту, добре аргументовану відповідь. Але, на жаль, правда людська далеко не завжди узгоджується з Правдою Божою. Після суду Максима відправили на заслання до Візії (територія Фракії). Тут він залишився без засобів до існування, терпів приниження й поневіряння.

Тим часом невдовзі імператорський двір зробив спробу відновити стосунки з Максимом: шукали можливість дати імператору та єпископам-єретикам шанс «довести» свою правоту.

З цією метою до святого страждальця з’явилося посольство на чолі з єпископом Феодосієм. Під час розмови, що відбулася з цього приводу, преподобний не лише не змінив переконань, а й запевнив прибулих у необхідності анафематствувати єресеначальників. Вражені твердістю Максима, посли завагалися, а потім під тиском незаперечних свідчень були змушені визнати його правоту. Залишаючи Максима, вони вже не плекали до нього почуття ворожнечі.

Через вісім днів один із послів, консул Павло, повернувся до Максима. Згідно з розпорядженням імператора, Максима належало супроводити з великою честю до обителі святого Феодора (за різними даними, ця обитель розташовувалася або в Регії, або в Константинополі), що й було виконано.

Тут преподобного відвідали два імператорські посланці, патрикії Єпифаній і Троїл, і роз’яснили Максимові, що через його впертість багато вірян не бажають вступати в єднання з ними (монофелітами). Висловивши вимогу визнати відкинуте ним вчення про одну волю у Христі, пообіцяли, що в разі згоди на нього чекають великі почесті.

Попри очевидну загрозу, нехай навіть злегка затушовану, Максим знову підтвердив свою рішучість боротися до кінця. Тоді, охоплені спалахом тваринної люті, патрикії кинулися на святого й почали його бити. Лише втручання єпископа Феодосія, який був присутній при цій розправі, вгамувало їхній запал.

Після чергових невдалих спроб привести Максима до зручного для влади компромісу його знову відправили на заслання: знову до Фракії, але цього разу до Первериса.

У 658 році останню спробу закликати Максима до «смирення» зробив Патріарх Петро. Для цього він направив до нього своїх представників. У форматі бесіди Максимові було вказано, що в разі відмови на нього чекає анафематствування і смертна кара, але він був непохитний.

У 662 році відбулося чергове судилище. Максима Сповідника піддали жорстокому бичуванню, відрізали язик, відтяли праву руку, вивели на площу й почали водити по ній, мов злочинця, вигукуючи й насміхаючись.

Після цього наруги Максима відправили на заслання. Коли досягли території Грузії, страждальця роздягли й відібрали в нього останнє майно. Потім його ув’язнили в фортеці Схимарі.

Незадовго до смерті Максим Сповідник удостоївся видіння, в якому йому було відкрито, що він постане перед Богом 13 серпня. Так і сталося: 13 серпня істинний воїн Христів преставився й відійшов до Царства Небесного.

Творча спадщина

Як церковний письменник, преподобний Максим Сповідник відомий широкому читачеві насамперед своїми христологічними творами. Тим часом спектр богословських питань, розкритих його творчістю, значно ширший.

До числа найпопулярніших творів належать: Амбігви до Іоанна (про труднощі), Про різні важкі місця (апорії), Амбігви до Фоми (про різні непорозуміння у святих Діонісія і Григорія), Питання і непорозуміння, Питання-відповіді до Фалассія, Глави про богослов’я і домобудівництво втілення Сина Божого, Містагогія, До Феопемпта схоластика, Послання про сутність і іпостась, Тлумачення на молитву Господню, Тлумачення на 59 псалом, Чотири сотні глав про любов, Слово про душу, Листи та ін.

джерело статті: azbuka.ru

↑ На початок сторінки