Преподобна Марія Радонезька

Свята Марія Радонезька
Свята Марія Радонезька

Свята преподобна Марія Радонезька

За чотири версти від Ростова Великого, на березі річки Ішні, розташовувався маєток знатних ростовських бояр Кирила та Марії. Кирило перебував на службі в Ростовських князів. Подружжя вже мало сина Стефана, коли Бог дарував їм іншого сина – майбутнього засновника Свято-Троїцької Сергієвої Лаври, преподобного Сергія.

Розповідаючи про його батьків, Єпифаній Премудрий пише: «Не допустив Бог, щоб така дитина, яка мала просіяти, народилася від неправедних батьків ...» Задовго до народження Промисел Божий дав про нього знамення, як про великого обранця Божого. Одного разу, коли його мати, вагітна ним, була в церкві, дитя, на велике здивування всіх присутніх, тричі вигукнуло гучним голосом у материнському лоні: на початку читання Євангелія, перед співом Херувимської та в момент, коли священник проголосив: «Вонмем, Святая святым!»

Після цього мати стала особливо стежити за своїм духовним станом, пам’ятаючи, що носить під серцем дитину, якій призначено бути обраною посудиною Духа Святого. «Мати ж його, – пише автор житія, – від того дня, коли було це знамення ... носила дитя в утробі як якийсь безцінний скарб ... і як посудину обрану. І коли в собі дитину носила й була нею вагітна, тоді вона себе берегла від усякої скверни й від усякої нечистоти, постом огороджувала себе, і всякої скоромної їжі уникала, і м’яса, і молока, і риби не їла, лише хлібом та овочами, і водою живилася. Від вина цілком утримувалася, а замість різних напоїв лише одну воду, і ту потроху пила. Часто ж таємно на самоті зітхаючи зі сльозами молилася Богові, так кажучи: «Господи! Спаси мене, збережи мене, вбогу рабу Твою, і дитя це, яке ношу я в утробі моїй, спаси й охорони! Ти, Господи, що береш під захист дитя, нехай буде воля Твоя, Господи! І нехай буде Ім’я Твоє благословенне на віки віків. Амінь!»

Праведна Марія разом з чоловіком дають обітницю: якщо народиться в них хлопчик, принести його до церкви й віддати Богові.

3 травня 1314 року праведних батьків відвідала велика радість: народився хлопчик. На сороковий день після народження Немовля принесли до церкви, щоб звершити над ним таїнство хрещення. Священник Михаїл назвав дитину Варфоломієм, бо цього дня (11 червня) святкувалася пам’ять святого апостола Варфоломія. Це ім’я за своїм значенням – «Син радості (втіхи)» було особливо втішним для батьків. Священник відчув, що це особливе немовля, і, осяяний Духом Божественним, провістив: «радійте й веселіться, бо буде дитя це посудиною обраною Божою, оселею і слугою Святої Трійці».

Батьки стали помічати особливе в поведінці немовляти: якщо мати споживала м’ясну їжу, немовля не пило материнського молока. По середах і п’ятницях воно взагалі залишалося без їжі. Утримане постом в утробі, немовля й після народження ніби вимагало від матері посту. І вона стала суворіше дотримуватися посту: зовсім облишила м’ясну їжу, і немовля, крім середи та п’ятниці, завжди після цього живилося її молоком.

Коли Марія спробувала віддати немовля годувальниці, воно не захотіло брати груди. Підростаючи, Варфоломій, як і в перші дні свого життя, по середах і п’ятницях не споживав жодної їжі, а в решту днів дотримувався стриманості. Мати побоювалася, що суворий спосіб життя може пошкодити його здоров’ю, і умовляла сина зменшити суворість посту. Проте син просив не відвертати його від стриманості, і мати більше не заважала.

Коли Варфоломієві виповнилося 15 років, Ростовське князівство потрапило під владу Московського великого князя Івана Калити. До Ростова було призначено намісником одного з московських бояр, який пригнічував і грабував мешканців. Багато ростовців почали залишати місто. Серед них був і боярин Кирило. Окрім утисків московських воєвод, він ще й зубожів і не хотів залишатися там, де колись жив у багатстві та шані. Для проживання він обрав невелике місто Радонеж у Московських землях.

За звичаєм того часу Кирило мав отримати маєток, але через старість уже не міг служити Московському князю, і цей обов’язок узяв на себе його старший син Стефан, на той час уже одружений. Наймолодший із синів Кирила та Марії – Петро, також одружився, але Варфоломій і в Радонежі продовжував свої подвиги. Коли йому було близько двадцяти років, він попросив у батьків благословення на чернецтво. Батьки не заперечували, але просили зачекати лише до їхньої смерті: з його відходом вони втратили б останню підтримку, оскільки два старші брати були вже одружені та жили окремо. Благодатний син скорився й робив усе, щоб заспокоїти старість своїх батьків, які не примушували його вступати в шлюб.

Дух чернецтва передався від сина до батьків, і наприкінці свого життя вони прийняли постриг у Хотьківському монастирі поблизу Радонежа. Майже в той самий час сталася сумна зміна і в житті їхнього старшого сина Стефана: його дружина померла, залишивши двох синів. Поховавши дружину в Хотьківському монастирі, Стефан не побажав уже повертатися у світ. Доручивши своїх дітей молодшому братові Петру, він тут-таки в Хотькові прийняв чернецтво. У 1337 році схимонах Кирило та схимонахиня Марія відійшли до Господа. Діти поховали їх під покровом Покровської обителі, яка відтоді стала останнім притулком і усипальницею Сергієвого роду.

Літопис Хотьківського Покровського монастиря наводить свідчення про те, як молитовне звернення до преподобного Сергія та його батьків рятувало людей від тяжких недуг. Особливо виявилося їхнє заступництво під час народних лих – страшної моровиці 1770-1771 років, епідемій холери в 1848 і 1871 роках. Тисячі людей стікалися до Хотькова. Біля гробниці батьків преподобного невпинно читалася Псалтир і молитва святим схимонахові Кирилові та схимонахині Марії. Водночас вони вже місцево шанувалися в монастирі. І щоразу безліч людей зберігалися від згубних хвороб.

Мощі схимонаха Кирила та схимонахині Марії незмінно спочивали в Покровському соборі, навіть після його численних перебудов. Над гробницею святих знаходилася старовинна ікона, що втілювала ідею Небесного Покрову над обителлю. На цій іконі зображено Божу Матір на повен зріст, зі знесеними в молитві руками; під Її стопами – гробниця Кирила та Марії; з одного боку від неї – їхні діти: преподобний Сергій, Петро та Стефан, а з іншого – дружина Стефана Анна та дружина Петра Катерина.

Вже в XIV столітті в лицьовому житії преподобного Сергія його батьків зображено з німбами. Існує переказ, за яким преподобний Сергій заповів – «перш ніж іти до нього, помолитися про упокій його батьків над їхньою гробницею». Так і повелося – прочани, які їхали на прощу до Троїцької Лаври, відвідували спершу Хотьківську обитель, бажаючи «вклонитися на могилці його праведних батьків, щоб з’явитися благодатному синові від дорогої йому могили ніби з напутнім словом від самих праведних батьків».