Преподобний Макарій Великий

Святий преподобний Макарій Великий
Святий преподобний Макарій Великий

Преподобний Макарій Великий, Єгипетський народився в селищі Птинапор, у Нижньому Єгипті. За бажанням батьків він вступив у шлюб, але скоро овдовів. Поховавши дружину, Макарій сказав собі: "Уважай, Макарію, і май турботу про свою душу, бо й тобі належить залишити земне життя". Господь нагородив свого угодника довгим життям, але пам’ять смертна відтоді постійно була з ним, спонукаючи до подвигів молитви й покаяння. Він став частіше відвідувати храм Божий і заглиблюватися в Святе Письмо, але не залишав своїх літніх батьків, виконуючи заповідь про шанування батьків.

Після кончини батьків преподобний Макарій ("Макарій" – з грец. означає блаженний) роздав решту майна на поминання батьків і почав щиро молитися, щоб Господь вказав йому наставника на шляху спасіння. Господь послав йому такого керівника в особі досвідченого старця-ченця, який жив у пустелі, неподалік від селища. Старець прийняв юнака з любов’ю, наставив його в духовній науці чування, посту й молитви та навчив рукоділля – плетіння кошиків. Збудувавши окрему келію неподалік від своєї, старець помістив у ній учня.

Одного разу до Птинапора прибув місцевий єпископ і, дізнавшись про доброчесне життя преподобного, поставив його, всупереч його волі, клириком місцевої церкви. Проте блаженний Макарій тяжився порушенням безмовності, і тому він потай пішов в інше місце. Ворог спасіння розпочав уперту боротьбу з подвижником, намагаючись налякати його, трясучи келію і навіюючи гріховні думки. Блаженний Макарій відбивав напади біса, обороняючись молитвою і хресним знаменням. Злі люди підняли на святого брань, обмовивши його в спокушенні дівчини з найближчого селища. Його витягли з келії, били, наруглялися над ним. Преподобний Макарій переніс спокусу з великим смиренням. Гроші, виручені за свої кошики, він безмовно відсилав на прохарчування дівчини. Невинність блаженного Макарія відкрилася, коли дівчина, промучившись багато днів, ніяк не могла народити. Тоді вона в муках визнала, що обмовила відлюдника, і вказала справжнього винуватця гріха. Коли її батьки дізналися правду, то були вражені й мали намір іти до блаженного з покаянням, але преподобний Макарій, уникаючи неспокою від людей, уночі віддалився з тих місць і переселився на Нітрійську гору в Фаранській пустелі. Так людська злоба сприяла преуспіянню праведного.

Прожив три роки в пустелі, він пішов до святого Антонія Великого, отця єгипетського чернецтва, про якого чув, ще живучи в миру, і палав бажанням його побачити. Преподобний авва Антоній із любов’ю прийняв блаженного Макарія, який став його відданим учнем і послідовником. З ним преподобний Макарій жив довгий час, а потім, за порадою святого авви, віддалився до Скитської пустелі (у північно-західній частині Єгипту) і там так просяяв своїми подвигами, що його стали називати "юнаком-старцем", бо, ледве досягши тридцятирічного віку, він виявив себе досвідченим, зрілим ченцем.

Багато нападів демонів зазнав на собі преподобний Макарій: одного разу він ніс із пустелі пальмове віття для плетіння кошиків, на шляху зустрів його диявол і хотів ударити святого серпом, але не зміг цього зробити й сказав: "Макарію, я терплю від тебе велику скорботу, тому що не можу перемогти тебе, у тебе є зброя, якою ти відбиваєш мене, це – твоє смирення". Коли святому виповнилося 40 років, він був висвячений на священника і поставлений настоятелем (аввою) ченців, які жили в Скитській пустелі. У ті роки преподобний Макарій часто відвідував Великого Антонія, отримуючи від нього настанови в духовних бесідах. Блаженний Макарій удостоївся бути присутнім при кончині святого авви й отримав у спадок його ціпок, разом з яким прийняв подвійну духовну силу Великого Антонія, подібно до того, як колись пророк Єлисей прийняв від пророка Іллі подвійну благодать разом із милоттю, що впала з неба.

Багато зцілень звершив преподобний Макарій, із різних місць до нього стікалися люди по допомогу, пораду, просячи його святих молитов. Усе це порушувало самотність святого, тому він викопав під своєю келією глибоку печеру й віддалявся туди для молитви та Богомислення. Преподобний Макарій досяг такої сміливості в ході перед Богом, що за його молитвою Господь воскрешав померлих. Попри таку висоту досягнутої Богоподібності, він продовжував зберігати незвичайне смирення. Одного разу святий авва застав у своїй келії злодія, який вантажив його речі на осла, що стояв біля келії. Не подавши виду, що він господар цих речей, преподобний став мовчки допомагати зв’язувати поклажу. Відпустивши його з миром, блаженний сказав собі: "Ми нічого не внесли в цей світ, ясно, що нічого не можемо й віднести звідси. Нехай буде благословенний Господь у всьому!".

Одного разу преподобний Макарій ішов пустелею і, побачивши череп, що лежав на землі, запитав його: "Хто ти такий?" Череп відповів: "Я був головним язичницьким жерцем. Коли ти, авво, молишся за тих, що перебувають в аду, ми отримуємо деяке полегшення". Преподобний запитав: "Які ці муки?" "Ми перебуваємо у великому вогні, – відповів череп, – і не бачимо один одного. Коли ж ти молишся, ми починаємо трохи бачити один одного, і це править нам за деяку розраду". Почувши такі слова, преподобний заплакав і запитав: "Чи є муки ще жорстокіші?" Череп відповів: "Унизу, глибше за нас, перебувають ті, які пізнали Ім’я Боже, але відреклися Його і заповідей Його не дотримувалися. Вони терплять ще тяжчі муки".

Одного разу під час молитви блаженний Макарій почув голос: "Макарію, ти не досяг ще такої досконалості, як дві жінки, що живуть у місті". Смиренний подвижник, узявши свій ціпок, пішов до міста, знайшов будинок, де жили жінки, і постукав. Жінки прийняли його з радістю, а преподобний сказав: "Заради вас я прийшов із далекої пустелі й хочу знати про ваші добрі справи, розкажіть про них, нічого не приховуючи". Жінки з подивом відповіли: "Ми живемо зі своїми чоловіками, у нас немає жодних чеснот". Проте святий продовжував наполягати, і тоді жінки розповіли йому: "Ми вийшли заміж за рідних братів. За весь час спільного життя ми не сказали одна одній жодного злого чи образливого слова і ніколи не сварилися між собою. Ми просили своїх чоловіків відпустити нас до жіночого монастиря, але вони не погоджуються, і ми дали обіт не вимовляти жодного мирського слова до смерті". Святий подвижник прославив Бога і сказав: "Воістину Господь не шукає діви чи заміжньої, ні ченця, ні мирянина, але цінує вільний намір людини і на добровільне її вибрання посилає благодать Святого Духа, яка діє й керує життям кожної людини, що прагне спастися".

У роки царювання імператора Валента – аріанина (364 – 378) преподобний Макарій Великий разом із преподобним Макарієм Олександрійським зазнав переслідування з боку аріанського єпископа Луки. Обох старців схопили і, посадивши на корабель, відвезли на безлюдний острів, де жили язичники. Там, за молитвами святих, дістала зцілення дочка жерця, після чого сам жрець і всі жителі острова прийняли святе Хрещення. Дізнавшись про те, що сталося, аріанський єпископ засоромився й дозволив старцям повернутися до своїх пустель.

Лагідність і смирення преподобного перетворювали людські душі. "Погане слово, – говорив авва Макарій, – і добрих робить поганими, а слово добре і поганих робить добрими". На запитання ченців, як належить молитися, преподобний відповідав: "Для молитви не потрібно багато слів, треба тільки говорити: "Господи, як Ти бажаєш і як Сам знаєш, помилуй мене". Якщо ж ворог нападає на тебе, то треба тільки вимовляти: "Господи, помилуй!" Господь знає, що нам корисно, і створить нам милість". Коли братія запитала: "Яким чином можна стати ченцем?", преподобний відповів: "Даруйте мені, я поганий чернець, але бачив ченців, що спасалися в глибині пустелі. Я запитав їх, як я можу стати ченцем. Вони відповіли: "Якщо людина не відмовиться від усього, що є у світі, не може бути ченцем". На це я відповів: "Я немічний і не можу бути таким, як ви". Тоді ченці відповіли: "Якщо не можеш бути таким, як ми, тоді сиди у своїй келії й картайся за гріхи свої".

Одному ченцеві преподобний Макарій дав пораду: "Біжи від людей і спасешся". Той запитав: "Що означає бігти від людей?" Преподобний відповів: "Сиди в келії й картайся за гріхи свої". Преподобний Макарій говорив також: "Якщо бажаєш спастися, будь як мертвець, який не гнівається, коли його безчестять, і не величається, коли його хвалять". І ще: "Якщо для тебе зневага – як похвала, убогість – як багатство, нестача – як достаток, ти не помреш. Бо не може бути, щоб правовірний і той, хто подвизається в благочесті, впав у нечистоту пристрастей та демонську спокусу".

Молитва преподобного Макарія багатьох рятувала в небезпечних життєвих обставинах і оберігала від бід та спокус. Його милосердя було таке велике, що про нього говорили: "Як Бог покриває світ, так і авва Макарій покривав прегрішення, які він, і бачачи, ніби не бачив, і чуючи, ніби не чув".

Преподобний дожив до 97 років, незадовго до кончини йому з’явилися преподобні Антоній і Пахомій, які сповістили радісну звістку про близький перехід його до блаженних Небесних обителей. Давши настанови своїм учням і благословивши їх, преподобний Макарій попрощався з усіма й упокоївся зі словами: "У руки Твої, Господи, віддаю дух мій".

Шістдесят років провів святий авва Макарій у мертвій для світу пустелі. Найбільше часу преподобний провів у бесіді з Богом, часто перебуваючи у стані духовного захоплення. Але він ніколи не переставав плакати, каятися й трудитися. Свій багатий подвижницький досвід авва втілив у глибокі Богословські твори. П’ятдесят бесід і сім подвижницьких слів залишилися дорогоцінною спадщиною духовної мудрості преподобного Макарія Великого.

Думка про те, що найвище благо й мета людини – єднання душі з Богом, – основна в творах преподобного Макарія. Розповідаючи про способи, як досягти священного єднання, преподобний спирався на досвід великих учителів єгипетського чернецтва і на свій власний. Шлях до Бога й досвід Богоспілкування святих подвижників відкритий кожному віруючому серцю. Тому Свята Церква й включила до загальновживаних вечірніх та ранкових молитов подвижницькі молитви преподобного Макарія Великого.

Земне життя, за вченням преподобного Макарія, з усіма його трудами має лише відносне значення: приготувати душу, зробити її здатною до сприйняття Царства Небесного, виховати в душі спорідненість з Небесною вітчизною. "Душі, істинно віруючій у Христа, належить перемінитися й змінитися з теперішнього порочного стану в інший стан, добрий, і з теперішньої упослідженої природи в іншу, Божественну природу, і переродитися в нову – за посередництвом сили Святого Духа". Досягти цього можна, якщо "ми істинно віруємо і любимо Бога й у всіх Його святих заповідях обертаємося". Якщо ж душа, заручена Христу у святому Хрещенні, не буде сама сприяти даній їй благодаті Святого Духа, то зазнає "відлучення від життя", як така, що виявилася непридатною і нездатною до спілкування зі Христом. У вченні преподобного Макарія досвідно розв’язується питання про єдність Любові Божої й Правди Божої. Внутрішній подвиг християнина визначає міру сприйняття ним цієї єдності. Кожен із нас здобуває спасіння за благодаттю і Божественним даром Святого Духа, але досягти досконалої міри чесноти, необхідної для засвоєння душею цього Божественного дару, можна лише "вірою і любов’ю при зусиллі вільного вибору". Тоді "скільки за благодаттю, стільки й за правдою" християнин успадковує життя вічне. Спасіння є справа Богочоловіча: повного духовного преуспіяння ми досягаємо "не однією Божественною силою і благодаттю, але й приношенням власних трудів", з іншого боку, до "міри свободи і чистоти" приходимо не одним власним старанням, але не без "сприяння згори Божої руки". Доля людини визначається дійсним станом її душі, самовизначенням її до доброго чи злого. "Если душа в сем еще мире не приимет в себя святыни Духа за многую веру и за молитвы, и не сделается причастною Божественного естества, то она непригодна для Небесного Царства".

Чудеса й видіння блаженного Макарія описані в книзі пресвітера Руфіна, житіє ж його склав преподобний Серапіон, єпископ Тмунтський (Нижній Єгипет), один із відомих діячів Церкви IV століття.

↑ На початок сторінки