Преподобний Макарій Пелекітський

Преподобний Макарій Пелекитський
Св. Макарій народився в Константинополі бл. середини VIII ст. Дуже рано він залишився сиротою і був вихований дядьком, який порадив йому в належному віці вступити в шлюб. Однак юнак, старанно вивчаючи Святе Письмо, усвідомив, що всяка земна радість веде до загибелі, і відмовився від поради дядька. Він вирушив до самотньої церкви, священник якої навчив Макарія зберігати цнотливість розуму, спрямовуючи його до благ вічних. Юнак відкрив йому, що хоче присвятити себе чернечому життю. Наставник порадив учневі вирушити до монастиря Святого Іоанна Богослова, званого Пелекитським, на горі Олімп у Віфінії.
Макарій поспішив туди з великою поквапністю, як прагне олень до джерел водних (Пс. 41:1), і невдовзі досяг вершини гори, на якій стояв монастир. Із самого моменту прийняття постригу він завжди ревно виконував усі послушання, які йому давалися, викликаючи в братії подив своїми чеснотами та смиренням. По смерті ігумена Марка йому, який перед цим виконував послушання канонарха, а потім економа, за одностайним рішенням братії було ввірено управління общиною.
Господь на знак милості до Свого раба явив численні чудеса. Під час тривалої посухи Макарій улаштував хресну ходу до сусідньої церкви Іллі Пророка, – і Бог послав на землю дощ за його проханням. За його молитвою зцілилися також патрикій Павло з дружиною, які, зневірившись у засобах медицини, здійснили паломництво до монастиря. Дізнавшись про це чудо, імператриця Ірина покликала до себе святого, щоб він вилікував жінку з числа її наближених. Коли Макарій був у Константинополі, патріарх св. Тарасій [25 лют.] підтвердив його обрання ігуменом і висвятив на священника. Цей сан став для нього можливістю ще більше упокоритися, бо він вважав себе, подібно до Христа, слугою всієї братії.
П’ятнадцять років ігумен жив у мирі, зцілюючи хворих і являючи собою взірець євангельської досконалості, поки імператор Лев V Ісавр (813–820) не здійняв нове гоніння на святі ікони. На обіцянки імператора, який обіцяв йому високі посади й багатства, Макарій відповів: «Ні посади, ні багатства не мають для мене жодної ціни. Що ж до випробувань, які переносяться за істинну віру, то я з радістю прийму всі ті муки, які ти мені готуєш, як і будь-які інші». Злякавшись такого безстрашного сповідання, тиран не наважився привести його до палацу, але наказав ув’язнити.
У темниці ігумен монастиря Святих Сергія і Вакха, який став на бік єретиків, лицемірно примушував Макарія до зречення. Зазнавши поразки, він повернувся до імператора й сказав, що легше захитати землю, ніж рішучість Макарія. Тоді святого було піддано багатьом мукам і відправлено на заслання на Босфор, де він позбувся спілкування з учнями та друзями. У цей час монахи Пелекитської обителі, які на якийсь час розпорошилися, знову зібралися разом і, за порадою св. Феодора Студита, який дуже захоплювався духовною боротьбою Макарія, обрали ігуменом самітника на ім’я Сергій.
Після смерті Лева V святого з іншими сповідниками було звільнено, проте він не отримав дозволу повернутися до свого монастиря. Він відвідав патріарха св. Никифора, який перебував на засланні неподалік від Халкидона. За допомогою благочестивих мирян прп. Макарій заснував монастир у Хрисополі, на морському березі, де незабаром зібралося безліч ченців, що шанували святі ікони.
З вступом на престол Феофіла (829–842) гоніння відновилися з небаченою досі жорстокістю. Макарія знову було викликано до Константинополя. Імператор намагався привернути його на свій бік лестощами, обіцянками благ і погрозами, але не досяг успіху. Тоді він наказав бичувати ігумена, а потім ув’язнив до сирої темниці, де морив Макарія голодом.
Там же перебували єретики-павликіани (Дуалістична секта, що сягає маніхейства, яка поширилася в смутні часи від Малої Азії до Болгарії. Згодом з неї виникло богомильство та європейські єресі на кшталт катарів. Павликіани вчили, що видимий світ створений сатаною, і внаслідок цього відкидали всі обряди та церковну ієрархію), засуджені до смерті. Вони попросили благословення в святого, але той відмовився, заперечивши без жодного гніву: «Що може бути спільного між світлом і темрявою!» І почав проповідувати їм істинну віру. Лише один із них навернувся й уникнув смерті, інші ж були страчені.
Потім св. Макарій проповідував іншим в’язням-іконоборцям православне вчення про шанування святих ікон, підтверджуючи свої слова чудесами. Феофіл, дізнавшись, що велика кількість в’язнів навернулася до православної віри, відправив святого на заслання на маленький о. Афусія в Пропонтиді (в Мармуровому морі). Безліч ченців вирушили за ним у вигнання й заснували на цьому острові монастир. Там святий звершив численні чудеса, обдаровуючи хлібом місцевих жителів, які страждали від голоду, і зцілюючи ченців від хвороб.
У цій обителі прп. Макарій відійшов до Господа 18 серпня 840 р., після того як вказав братії місце свого поховання.
* * *