Преподобний Іов Угольський

Святий преподобний Іов Углянський
Святий преподобний Іов Углянський

Святий преподобний Іов Углянський

(1902 – 1985)

Пам’ять 15 липня (в день кончини, Хуст.), 9 жовтня (на віднайдення мощей, Ужгород.), у Соборах Карпаторуських святих і преподобних руських Святогірців

У миру Кундря Іван Георгійович, народився 18 травня 1902 року в селі Іза у багатодітній родині Георгія Кундрі та Анни Мадяр. У дитинстві Іван із братом Георгієм уважно стежили за православним рухом і прагнули допомогти дорослим у боротьбі за віру предків, бо угорська влада переслідувала православних.

У рідному селі Іван закінчив 8 класів народної школи, а в 1920 році – господарські курси. У 1924–1925 роках він служив у чехословацькій армії в Міхаловцях, Словаччина.

У 1920-х роках у Пантелеймонівському руському монастирі на Афоні подвизалася значна кількість закарпатців. Саме туди й вирішив вирушити після військової служби Іван.

Але до монастиря його не прийняли. Головною причиною цього стала політика грецької влади, спрямована на елінізацію Афону: 10 вересня 1926 року уряд Греції ухвалив закон, за яким усі афонські ченці відтепер вважалися грецькими підданими, а осіб без грецького громадянства приймати заборонялося.

У той час у селі Іза діяв Миколаївський чоловічий монастир, де Іван закінчив 1928 року пастирсько-богословські курси, після чого він із кількома друзями вирішили побудувати монастир у себе на батьківщині – неподалік від Ізи – в Городилові. У 1930 році Іван Кундря, Василь Орос, ієромонах Пантелеймон (Кундря) та інші натомість своїх земельних ділянок в Ізі викупили невелику ділянку в Городилові. Першим настоятелем заснованого скиту на честь Святої Трійці став архімандрит Олексій (Кабалюк), який 22 грудня 1938 року постриг Івана в ченці з ім’ям Іов.

З окупацією Закарпаття угорцями в 1939 році отець Іов вирішив емігрувати до Росії. У 1940 році він здійснив свій намір, але на радянському кордоні був заарештований і засуджений як шпигун на 25 років таборів. Його переводили з табору в табір, деякий час він перебував у Воркуті, потім на Колимі та в Норильську.

У 1942 році отця Іова як громадянина Чехословацької республіки замість таборів забрали на фронт до корпусу Людвіка Свободи. На війні він служив в артилерії. Після війни деякий час охороняв Чехословацьке посольство в Москві.

У 1945 році отець Іов повернувся до рідної обителі. Вже в листі від 14 листопада 1945 року до єпископа Мукачівського Нестора архімандрит Олексій (Кабалюк) писав: "Прошу рукоположити в ієродиякони монаха о. Іова (Кундрю), який є моїм заступником у скиті Городилово". Єпископ виконав прохання архімандрита 16 листопада 1945 року. 10 грудня того ж року братія Городилівського скиту просила єпископа висвятити отця Іова вже на ієромонаха, що й було зроблено 7 квітня 1946 року. На монастирських зборах братія обрала його настоятелем.

Під час керівництва отця Іова обитель стала розширюватися й багатіти. Ченці збудували трапезну, братський корпус, кухню. За заслуги перед Церквою в 1947 році настоятеля обителі було возведено в сан ігумена. Архімандрит Єфрем (Молнар), який добре знав отця Іова, так описував його діяльність:

"Очолюючи скит у 1946–1958 рр., він був для ченців і простих мирян прикладом. Отець Іов майже ніколи не використовував адміністративних наказів. Щодня сам звершував Літургію. Після закінчення Літургії та трапези повідомляв братії про послушання і сам долучався до роботи. У вільний від роботи час братія збиралася в трапезній, де один із ченців читав чернечий статут, а отець Іов давав відповідні роз’яснення, як потрібно застосовувати чернечі правила в повсякденному житті. Іноді він розповідав про ті події, сучасником яких йому доводилося бути. Його людськими якостями були працьовитість, простота у взаєминах, милосердя, смиренність...".

Архімандрит Матфей (Вакаров), як благочинний монастирів і скитів, у 1951 році казав, що отець Іов "людина вельми скромна і братією улюблена...". Єпископ Мукачівський Іларіон (Кочергін) у 1955 році писав:

"

Ігумен Іов (у миру Кундря Іван Георгійович) відзначається чернечим смиренням і слухняністю, молитовністю і працьовитістю. З огляду на ці духовні якості він здобув собі повагу серед чернецтва, духовенства та віруючих. Як настоятель скиту, він невтомно піклується про всі потреби скиту і його насельників".

У 1950 році архієпископ Львівський, Тернопільський і Мукачево-Ужгородський Макарій (Оксіюк) зобов’язав старця Іова бути духівником не лише для Городилівського скиту, а й для Мукачівського монастиря, який незадовго до того повернули православним. У 1951 році новий єпископ Мукачівський Іларіон зняв отця Іова з цієї посади й доручив йому обслуговувати Іллінську церкву села Велятино Хустського району та благочиння Закарпаття за обов’язкової реєстрації в уповноваженого у справах релігій.

У роки правління єпископа Варлаама (Борисевича) на Мукачівській кафедрі розпочався планомірний наступ на права монастирів і скитів. Отець Іов виступив проти цієї політики, навіть підписався під колективним листом-скаргою до патріарха Московського і всієї Русі Алексія I на єпископа Варлаама (Борисевича) з проханням усунути його. Після цього випадку єпархіальне керівництво усунуло отця Іова з посади настоятеля, а його скит було закрито.

У 1958-1959 роках отець Іов перебував у Миколаївському монастирі в селі Іза-Карпутлаш Хустського району, потім у Спасо-Преображенському монастирі села Теребля Тячівського району, де деякий час виконував послушання настоятеля. Але невдовзі й ці монастирі було закрито. У 1960-1962 роках він настоятелював у храмі села Угля Тячівського району, потім – у селі Монастирець Хустського району. Згодом, з 1962 року до самої кончини, він ніс послушання настоятеля храму Димитрія Солунського в селі Мала Уголька Тячівського району, поблизу місця давнього Углянського (Занівського) монастиря.

Старець був безкорисливою і глибоко смиренною людиною, що видно з багатьох документів його власного архіву, які дбайливо зберігав у храмі села Мала Уголька отець Іоанн Коньовший. В одній із заяв на ім’я архієпископа Григорія (Закаляка) від 22 липня 1966 року отець Іов писав:

"Дізнався, що Ви хочете возвести мене в архімандрита, прошу залишити мене в сані ігумена, тому що вважаю себе негідним такого великого сану".

Отця Іова як благочестивого пастиря віруючі багатьох сіл області запрошували для освячення престолів, іконостасів, церков. З такими місіями він побував: у Хустському районі – в селах Стеблівка, Бороняво, Сокирниця; у Великому Кривому, Диброві, Білині на Тячівщині, у Середньому Водяному, Квасах на Рахівщині, в Міжгір’ї тощо. Крім того, він часто відвідував Чумалівський і Мукачівський монастирі.

За п’ять років до своєї смерті, 25 лютого 1980 року, отець Іов склав заповіт, у якому писав:

"Я, нижчепідписаний архімандрит Іов, 20 років прожив у Малій Угольці при храмі Святого Димитрія, моє життя добігає кінця, незабаром мені виповниться 80 років. Невідомий день моєї смерті. Багато священників заповідають поховати їх у монастирі або в рідних селах, а я забороняю кудись вивозити моє грішне тіло. Заповідаю відспівати чернечим чином і поховати біля хреста посередині цвинтаря".

Отець Іов за свої заслуги перед Богом отримав прекрасний дар – прозорливістю і молитвою зцілювати хворих. Про чудеса, звершені старцем, досі живе пам’ять у народі.

Скончався 28 липня 1985 року. У день своєї смерті, в неділю, він відслужив Літургію, виголосив довгу промову й виконав усі необхідні треби для віруючих. Того ж дня, близько 10 години вечора, йому стало погано, і з молитвою на устах закінчив свій земний шлях.