Святитель Іоасаф Бєлгородський

Святитель Іоасаф Білгородський народився в Прилуках Полтавської губернії 8 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці. При Хрещенні був названий Іоакимом. Він походив із давнього благочестивого малоросійського роду Горленків. У 1712 році 7-річного Іоакима батько віддав до Київської духовної академії. У стінах академії він відчув потяг до чернечого життя.
Протягом 7 років випробовував себе майбутній святитель і, нарешті, відкрився батькам. Довго мати з батьком благали сина-первістка не приймати чернечого постригу. Але в 1725 році він потай від них прийняв рясофор з ім’ям Іларіон у Київському Межигірському монастирі, а 21 листопада 1727 року був постриджений у мантію з ім’ям Іоасаф у Києво-Братському монастирі. Ця подія збіглася із завершенням навчання в духовній академії. Через рік інок Іоасаф був хіротонізований архієпископом Варлаамом Вонатовичем у сан ієродиякона. Його залишили викладачем у Київській духовній академії. Після смерті преосвященного Варлаама Київською кафедрою став управляти архієпископ Рафаїл Заборовський. Архієпископ Рафаїл звернув увагу на видатні здібності молодого подвижника й залучив його до ширшого служіння Церкві.
Йому було доручено відповідальне послушання на посаді екзаменатора при Київській архієпархії. У листопаді 1734 року архієпископ Рафаїл висвятив ієродиякона Іоасафа в сан ієромонаха й перевів із училищного Братського монастиря до Києво-Софійського архієрейського дому. Водночас його було призначено членом Київської духовної консисторії. Виконуючи посаду екзаменатора, він доклав багато зусиль до виправлення моральних вад парафіяльного духовенства. Консисторська посада святителя стала чудовою школою для його організаторських здібностей. У цей час він добре вивчив потреби священнослужителів, переваги й недоліки єпархії. Тут ясно виявилася всебічність ділових якостей Іоасафа, що поєднувалася з великими внутрішніми подвигами. Він швидко зростав по сходах духовної досконалості, про що свідчить збережений його твір "Брань седми честных добродетелей с седми грехами смертными".
24 червня 1737 року ієромонах Іоасаф був призначений настоятелем Свято-Преображенського Мгарського монастиря з возведенням у сан ігумена. У своєму монастирі ігумен усі сили клав на облаштування обителі, що в минулому була оплотом православ’я в боротьбі з унією. У монастирі спочивали мощі святителя Афанасія, патріарха Константинопольського, Лубенського чудотворця (пам’ять 2 травня). Кілька разів патріарх Афанасій з’являвся ігумену Іоасафу, свідчачи про своє покровительство.
У 1744 році митрополит Рафаїл возвів ігумена Іоасафа в сан архімандрита. Наприкінці того ж року його було викликано до Москви й невдовзі розпорядженням Святійшого Синоду призначено намісником Свято-Троїцької Сергієвої Лаври. В обителі преподобного Сергія він так само самовіддано виконував послушання Церкви (в ті роки було потрібно багато сил для відновлення монастиря після пожежі).
2 червня 1748 року в Петропавлівському соборі Петербурга архімандрит Іоасаф був хіротонізований на єпископа Білгородського. Вступивши на архієрейську кафедру, святитель Іоасаф суворо стежив за благочестям і станом храмів, за правильністю звершення Богослужіння й особливо за моральністю пастви. Велику увагу святитель приділяв освіті духовенства, правильному дотриманню ним статуту й церковних традицій. Як і раніше, святитель Іоасаф усі сили віддавав архіпастирському служінню, не шкодуючи свого здоров’я. Своєму келійнику Стефану напередодні відходу святитель заборонив домагатися священного сану й попередив, що в разі непослуху його спіткає передчасна кончина. Іншому келійнику, Василю, святитель вказав, що той буде дияконом, а сану священника ніколи не досягне. І це передбачення згодом здійснилося. 10 грудня 1754 року святитель преставився. Прославлення святителя Іоасафа в лику святих відбулося 4 вересня 1911 року.