Преподобний Яків Кармільський, постник

Преподобний Яків Кармельський, постник
Преподобний Яків Кармельський, постник

Житіє преподобного отця нашого Якова Постника

Пам’ять 4 березня

У країні фінікійській, поблизу міста Порфіріона, жив відлюдник на ім’я Яків, який, залишивши суєту цього тимчасового життя і прийнявши чернечий образ, перебував у печері протягом п’ятнадцяти років. Яків дуже перевершив у постницьких подвигах і став настільки великим у чеснотах і угодним Богові, що сподобився від Нього влади над бісами і ім’ям Спасителя нашого Ісуса Христа звершував багато зцілень. Усі люди дивувалися такому його доброчесному життю, і стікалися до нього не лише віруючі, а й невіруючі. Прозорливо дізнаючись, хто розмовляє з ним, богонатхненний муж повчав їх з Божественних Писань і навертав до істинної християнської віри.

Але споконвічний ворог роду людського диявол, що особливо ворогує проти ревних служителів Христа, бачачи, що він зазнає поразки від багатьох чеснот і досконалого життя цього святого мужа, повстав проти нього своїми підступами, бажаючи вигнати святого мужа з тих місць. З цією метою він увійшов в одного з невіруючих самарян, що жили в місті Порфіріоні, як колись в Іуду, і навчив його клопотатися про вигнання Якова.

Цей самарянин зібрав багатьох однодумців, родичів, друзів, знайомих, сусідів і рабів, і прийшов з ними до дому їхнього нечестивого жерця.

Там вони влаштували нараду, як би вигнати з меж їхньої країни Якова, який навертає від їхньої віри багатьох до Христа. Після довгої наради вони придумали підступний засіб. Покликавши до себе одну блудницю, вони дали їй двадцять золотих монет і пообіцяли дати ще стільки ж, якщо вона піде і схилить до гріха Якова відлюдника. Тоді б вони звинуватили його і з безчестям прогнали з своєї країни як блудника. Наймана ними жінка пішла до Якова і, стукаючи в його двері, просила відчинити їй і пустити її всередину. Коли ж блаженний не відчинив їй, вона ще наполегливіше стукала, докучаючи йому численними проханнями. Нарешті святий відчинив двері і, побачивши жінку, що стояла, подумав, що це привид, а тому, осінивши себе хресним знаменням, негайно ретельно замкнув двері і, повернувшись до келії, став обличчям на схід і з ревністю молився Богові, щоб Він відвів від нього бісівську спокусу. Тим часом настала північ, а жінка не переставала стукати; нарешті вона голосно закричала святому:

– Помилуй мене, істинний рабе живого Бога! Відчини мені двері, щоб я не була перед твоєю келією з’їдена звірами.

Преподобний Яків, подумавши, що вже північ, а навколо безліч звірів, хоч і неохоче, відчинив їй двері і сказав:

– Звідки ти прийшла і чого тут шукаєш?

Жінка відповіла:

– Я з монастиря і у справі послана ігуменею до міста, але ось, коли я поверталася, мене наздогнала темна ніч, і я заблукала і прийшла сюди. Молю тебе, Божий чоловіче, змилуйся наді мною і не допусти бути розтерзаною звірами біля твоїх дверей, але дозволь мені цю ніч залишитися в тебе, поки не настане день і я піду своєю дорогою.

Преподобний Яків змилосердився над нею, ввів її до себе і, запропонувавши їй хліб і воду, сам замкнувся у внутрішній келії, а її залишив у зовнішній. Вона, скуштувавши хліба, трохи заснула. Потім, прикинувшись хворою, почала гірко плакати і стогнати і, припавши до дверей внутрішньої келії, благала преподобного допомогти їй. Святий, поглянувши крізь віконце і побачивши, що вона захворіла, не знав, що сказати їй або що зробити. Жінка ж благала його:

– Благаю тебе, отче, – казала вона, – зійди до моєї немочі і огради мене хресним знаменням, бо в мене сильно болить серце.

Святий, послухавши її благання, вийшов до неї і негайно, запаливши вогонь і принісши святий єлей, який мав у себе, сів біля неї. Тримаючи свою ліву руку на вогні, святий, умочивши праву руку в святий єлей, доторкнувся до тіла жінки, то творячи хресне знамення, то помазуючи і зігріваючи рукою її серце, бо вона скаржилася на сильний біль у серці. Рухома нечистими пожаданнями, жінка хотіла й у святому збудити пожадливість і схилити його до гріха, а тому казала йому:

– Благаю тебе, отче, ще помаж мене єлеєм і зігрій рукою моє серце, щоб зовсім припинилися мої страждання.

Блаженний Яків

, будучи простий серцем і незлобивий, повірив словам жінки і виконав, що вона просила. Але знаючи бісівську спокусу, що здіймає війну проти плоті, і, боячись, як би від надмірного милосердя і співчуття до жінки не привести свою душу до вічної загибелі, протягом двох або трьох годин тримав свою ліву руку на вогні, з твердістю зазнаючи болю, аж поки не відпали суглоби пальців. Так блаженний боровся з диявольською спокусою, щоб від нестерпного болю жодна нечиста думка не прийшла йому на розум. Побачивши, що зробив святий, жінка жахнулася. Вона зворушилася серцем і, негайно підвівшись, припала зі сльозами до ніг святого, б’ючи себе в груди і вигукуючи:

– Горе мені окаянній і осліпленій! горе мені, що я стала житлом диявола.

Святий, бачачи, що вона плаче, і чуючи слова її, сильно здивувався і сказав їй:

– Встань, жінко!

Поспішно піднявши її з землі і вчинивши ревну молитву до Бога, він запитав:

– Повідай мені, що це означає? Навіщо ти прийшла до мене?

Жінка, ледве прийшовши до тями, докладно розповіла святому все, як нечестиві самаряни навчили її спокусити святого, казала, що сам диявол влаштував цю спокусу, щоб упіймати в тілесний гріх праведного мужа, який своїм життям наслідує безтілесних. Вислухавши жінку, преподобний зітхнув і, пролив багато сліз, віддав подяку Богові; потім, повчивши й благословивши жінку, відіслав її до єпископа Олександра. Жінка, прийшовши до церкви, висповідала всі свої гріхи перед єпископом. Святитель, достатньо повчивши її і бачачи, що вона істинно покаялася, просвітив її святим хрещенням і відіслав її до жіночого монастиря. Так блудниця стала нареченою Христовою.

Потім, зібравши всіх християн і свій клір, єпископ вигнав з міста всіх самарян. Після цього, прийшовши до блаженного Якова, єпископ батьківськими настановами ще більше зміцнив його в його блаженному житті. А жінка, що була раніше грішницею, своїм життям догодила Богові і сподобилася отримати владу над бісами.

Незабаром донька одного знатного й багатого чоловіка, мучена нечистим духом, стала закликати на ім’я святого Якова. Батьки її привели її до святого і благали його, щоб він, змилосердившись над юною дівчиною, вигнав з неї нечистого духа. Святий, помолившись Богові про неї і поклавши на неї руку, негайно силою Божою вигнав з неї біса, і дівчина стала здоровою. Бачачи це диво, батьки дівчини подякували Богові і, бажаючи принести подяку Божому чоловікові, принесли йому триста золотих. Але праведний муж не лише не побажав узяти золото, а й не подивився на нього, сказавши:

– Не годиться ні купувати, ні продавати божественних дарів, як і каже Св. Письмо: «хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте; даром отримали, даром давайте» (Мт.10:8). Золото слід роздавати вбогим, бо, живучи в пустелі, я не потребую його.

Сказавши так, святий відіслав назад людей, надісланих із золотом. У тій же країні був один юнак, розслаблений, за дією диявола, обома ногами; батьки принесли цього юнака до святого Якова і просили його помолитися про нього Богові. Преподобний постив і молився три дні й зцілив розслабленого; потім, благословивши його, повелів йому на своїх ногах повернутися до свого дому. Багато й інших, охоплених різними недугами, приходило до цього чудотворця і всі, за молитвами його, зцілювалися і поверталися від нього здоровими. Угодник Божий, бачачи, що всі його шанують, злякався, щоб не впасти в марнославство, а тому залишив печеру і втік, віддаляючись від людської слави. Відійшовши на сорок поприщ від міста, він знайшов біля річки велику печеру в скелі і оселився там. Тут він прожив тридцять років, проводячи в молитвах і сльозах усі дні й ночі. Живився він довгий час водоростями, що ростуть біля річки, а потім влаштував собі невеликий город, де й працював частину дня, і живився від посіяних та виплеканих плодів. Подвижницьке життя святого Якова так прославило його, що заради користі душевної до нього приходили з двадцяти чи тридцяти монастирів ченці й клірики. І не тільки духовні, а й безліч мирян стали приходити до нього, отримували настанову в доброчесному житті, і, сподобившись благословення та молитов його, поверталися з великою користю для своєї душі.

Такий великий муж, що сподобився благодаті Божої, упав, однак, у тяжкий гріх. Це сталося, ймовірно, тому, що він став багато думати про свою святість і богоугодне життя та вважати себе великим подвижником. Початок його падіння був такий. Споконвічний ворог роду людського, диявол, що заздрить тим, хто проводить життя богоугодно, і невпинно риє для них яму погибелі, увійшов у отроковицю, доньку одного багатія, і став мучити її, призиваючи її вустами ім’я Якова і кажучи:

– Не вийду з неї, якщо не відведете мене до Якова пустельника.

Батьки отроковиці, взявши її, ходили з нею по монастирях і пустелях довгий час, розшукуючи святого отця Якова. Знайшовши, нарешті, його, вони впали до ніг його і стали благати його:

– Помилуй нашу доньку, бо вона сильно страждає від нечистого духа; ось уже двадцятий день, як вона не приймає ні їжі, ні пиття, але, випускаючи лементи, терзає себе і призиває твоє ім’я.

Святий, ставши на молитву, так ревно помолився про неї Богові, що навіть саме місце, де він стояв, затряслося. По закінченні молитви Яків дмухнув на отроковицю і сказав нечистому духові:

– Іменем Господа нашого Ісуса Христа повелеваю тобі: вийди з цієї отроковиці.

І негайно диявол, неначе опалений вогнем, вийшов з дівчини. Вона ж упала на землю і довгий час залишалася безгласною. Але святий Яків знову помолився Богові, узяв її за руку і, піднявши з землі, віддав її батькам. Ті, бачачи таке диво, прославили Бога. Але остерігаючись, щоб знову не повернувся до неї нечистий дух, вони благали святого, щоб він дозволив їхній доньці залишитися в нього на три дні, поки зовсім не одужає. І залишилася отроковиця у старця, а батьки її пішли додому.

Коли залишилася отроковиця у святого Якова, диявол, бачачи, що святий перебуває в пустельному відлюдному місці вдвох з отроковицею, і знаходячи, що настав найзручніший час для його підступів, підняв на подвижника бурю нечистих думок і мерзенної тілесної пожадливості і так розпалив його хіть, що святий муж, – той самий, якого раніше не змогла впіймати спокусою послана до нього самарянами блудниця, той, хто задля збереження цнотливості й чистоти палив на вогні свою руку, той, хто звершив багато див і виганяв бісів, – той так сильно був розпалений блудною пожадливістю, що, забувши страх Божий і свої багаторічні постницькі подвиги та послану йому від Бога благодать і силу зцілень, будучи вже в поважній старості, був переможений дияволом і впав. Він згвалтував дівчину, розбестив її і своє дівоцтво і, осквернивши тіло й душу, занапастив усі свої попередні постницькі труди. Не досить було для нього вчинити один гріх, і він додав до нього ще важчий. Подібно до того як той, хто посковзнувся на горі, летить униз, падаючи з каменя на камінь і розбиваючись, так сталося і зі святим Яковом: – вчинивши один великий гріх, він упав і в інший, більший і лютіший, помножуючи беззаконня беззаконням. Ворог збудив у ньому страх, і він став роздумувати: дівчина тепер скаже своїм батькам, що я її ґвалтував, і буде мені сором і наруга, і я буду у великій біді через неї. Піддавшись підмові бісівській, він убив невинну дівчину, думаючи приховати від людей свій гріх і уникнути ганьби. Але й на цьому не зупинився, а ще більше віддався гріху: бо тіло дівчини, яке він осквернив і без милосердя вбив своєю рукою, не віддав звичайному похованню в землі, а кинув у річку. Такий плід гордовитого самомнення, бо якби цей інок не вважав себе святим і великим у чесноті, то не впав би в такі лютіші гріхи і не познущався б ворог над старістю того, хто в юності колись переміг його хитрощі.

Після цього диявол став низводити Якова, як зв’язаного бранця, в останню яму погибелі, в найтяжчий з усіх гріхів, у Каїнове й Іудине відчай. Старець, сидячи в келії, не знав, що залишається йому зробити. Сильно викриваний совістю, зітхаючи й віддаючись відчаю, не смів він уже ні відкрити вуст для молитви, ні звернути свій розум до Бога. Він задумав утекти до якоїсь іншої віддаленої країни і, залишивши чернецтво, оселитися в миру, і на старості служити світові й дияволу. Вийшовши з печери, він швидко вирушив у путь, гнаний і хвилюваний відчаєм, як сильною морською бурею,

Але превелика, безмірна і чоловіколюбна благість Христова, яку не можуть подолати гріхи всього світу, що хоче, щоб спаслися всі люди і ніхто з них не загинув, не залишила і цього старця занепалого, не допустила бісам до кінця радіти його погибелі, але за невимовними своїми долями влаштувала йому піднесення від падіння й оновлення. Бо коли він вирушив у путь, то на дорозі побачив монастир, увійшовши до якого привітав ігумена з братією. Ті запропонували йому скуштувати хліба, але він не хотів і чути про це, і тільки часто й тяжко зітхав. Коли ж братія благала його підкріпитися їжею, він сказав їм:

– Горе мені окаянному! як я наважуся підняти свої очі до неба? як зважусь призивати ім’я Христа, Якого я образив? і як торкнуся Його дарів, будучи блудником і вбивцею?

Услід за тим він висповідав перед усіма по порядку все, що сталося з ним. Ігумен і братія, почувши його сповідь, збентежилися і, співчуваючи йому, стали втішати, щоб він не віддавався відчаю, а, покаявшись, прийняв єпитимію за свої гріхи. Довго вони просили Якова залишитися в них, але він не послухав їх і пішов у світ. Довго він мандрував пустелею. Нарешті, за Божим промислом, зустрівся йому якийсь богонатхненний муж і просив старця звернути з дороги і зайти до нього в його келію. Переконавши Якова, він привів його до себе, обмив його ноги і запропонував йому їжу, яка в нього була, просячи скуштувати її. Але Яків, викриваний і мучений своєю совістю, часто зітхав із глибини серця і бив себе в груди, не бажаючи навіть доторкнутися до їжі. Тоді муж той упав до ніг Якова, втішав його і з клятвою сказав, що доти не встане з землі, доки старець не погодиться скуштувати запропонованої їжі. Коли Яків погодився, інок підвівся з землі, і вони обидва скуштували від трапези, яка можлива в пустелі. Після споживання їжі обидва встали, віддали подяку Бога і знову сіли. Тоді пустельник сказав Якову:

– Отче, дай мені настанову на користь душі, повчи мене, як сина твого у Христі, і зміцни моє серце, тому що мене часто й сильно бентежать різні думки.

Яків сильно заридав і, плачучи невтішними слізьми та б’ючи себе в груди, сказав:

– Залиш мене, брате, плакати над своїми тяжкими гріхами, якими я прогнівив Бога; бо я, як слабкий отрок, спокушений дияволом, упав у погибель у цій моїй марній і безчесній старості, і тепер загинув цілком. Я в старості переможений тими пристрастями, які переміг у дні своєї юності: я впав у нечисте блудодіяння і ще тяжчі гріхи наважився вчинити.

Вислухавши Якова, пустельник сповнився сильної скорботи й печалі й почав просити старця, щоб він докладно розповів йому всю диявольську спокусу. Просив він зробити це з двох причин: по-перше, щоб старець, сповідуючи свої гріхи, схилився до покаяння, по-друге, щоб він сам, вислухавши історію падіння старця, був навчений обережності і не впав у таку ж спокусу. Тоді Яків розпочав свою оповідь.

– Я, – казав він, – служив Господу в постництві й у пустельному житті понад п’ятдесят років, уперто опираючись пристрастям, ознаки чого маю навіть на своєму тілі, бо я спалив на вогні задля цнотливості свою руку. І я, негідний, сподобився отримати велику благодать від благого Бога, бо через мене грішного Бог звершив багато див. Нарешті, сатана увійшов в одну дівчину, батьки якої, почувши про те, що була в мені благодать Христова, привели її до мене, щоб я помолився про неї. З Божою поміччю я вигнав з неї біса. Вони просили, щоб їхня донька залишилася в мене протягом трьох днів, до повного одужання, і, залишивши її в мене, пішли. Я ж, розпалений тілесною пожадливістю, що затьмарила мій розум, забувши в той час про Бога, не злякавшись геєни, не пошкодувавши своїх багаторічних трудів, згвалтував дівчину і розбестив її дівоцтво. І не досить було для мене вчинити один гріх, але, за підмовою біса, наважився здійснити й інший, тяжчий за перший, бо я вбив ту дівчину і кинув у річку її тіло. Зневірившись у своєму спасінні, я втік з того місця і тепер іду в світ, бо як я можу звести свої очі до висоти небесної? якщо наважуся я призвати ім’я Христове, вогонь небесний знищить мене.

Коли Яків, проливаючи рясні сльози й гірко ридаючи, закінчив свою сповідь, то пустельник зворушився серцем і, впавши на шию старцеві, цілував його та казав:

– Благаю тебе, отче, не знемагай душею, не зневірюйся у своєму спасінні, але з вірою, що Бог чує покаяння, сповідуй Йому твої гріхи, бо многомилостивий Господь і милосердя Його до нас невимовне. Якби Бог не приймав покаяння, то як Давид, що вже сподобився дару пророцтва і впав у гріх перелюбу та вбивства, міг би отримати прощення таких гріхів? Як святий Петро, первоверховний Апостол, якому Господь вручив ключі небесного Царства, що тричі зрікся Господа під час Його вільного страждання, гірким плачем розкаяння міг не тільки отримати прощення гріхів, а й сподобитися великої честі – бути пастирем словесних овець Христових? Покаємося ж, поки ще маємо для цього час.

Зміцнюючи цими словами душу Якова, пустельник благав його, щоб він залишився жити разом з ним. Але Яків не погоджувався. Тоді пустельник, припавши до ніг старця і цілуючи їх, сильніше благав його, щоб він не йшов від нього, бо побоювався, щоб старець не занапастив зовсім своєї душі, впавши у відчай. Не будучи в змозі вблагати Якова, пустельник сильно сумував і плакав. Нарешті, звершивши ревну молитву про нього до Бога, відпустив його, забезпечивши потрібною в дорозі їжею, і проводжав його п’ятнадцять стадій, весь час переконуючи покаятися. Потім, обнявши Якова і зі сльозами поцілувавши його, пустельник повернувся до своєї келії, Яків, пройшовши значну відстань дорогою в світ, звернув трохи вбік і побачив стародавню поховальну печеру, де було безліч кісток, що з часом уже перетворилися на порох. Увійшовши в ту печеру, Яків зібрав усі кістки, поклав їх в одному з кутів і оселився в печері. Схиливши коліна, Яків з великим плачем і риданням, б’ючи себе в груди, став полум’яно молитися Богові, вигукуючи:

– Як я насмілюся звернутися до Тебе, Боже мій? яке начало покладу моєму спасінню? як наважуся вимовляти молитву моїм нечистим язиком і оскверненими вустами? за який гріх почну спочатку просити прощення? за блуд чи за вбивство? Преблагий Владико, прости мої тяжкі гріхи; будь милостивий до мене недостойного, премилосердний Господи, і не погуби мене з моїми нечестивими ділами, бо великі мої беззаконня: я впав у блуд, став убивцею, пролив невинну кров, віддавши тіло воді, звірам та птахам на поїдання; нині, Господи, я сповідую всі гріхи мої Тобі всезнаючому, просячи прощення. Не знехтуй мене, Владико, але за невимовним чоловіколюбством Твоїм помилуй мене нечестивого й скверного, яви мені превелику благість Твою і очисти всі мої беззаконня, щоб не потопив ворог мене, вже зануреного в безодню гріха, і змій підземний не пожер мене.

У такому сповіданні своїх гріхів і покаянні блаженний Яків перебував протягом десяти років, весь час проживаючи в тій поховальній печері. І став він як живий мрець, живучи серед мертвих і ніколи не з’являючись серед живих. Якщо й траплялося комусь приходити в те місце, Яків ні з ким не вступав у розмову, якщо хто питав його про що, не відповідав ані слова, розтуляючи свої вуста лише для молитви до Бога і покаяння у своїх гріхах. Їжею йому правили трави, які росли в тих пустельних місцях, та й ті вкушав він дуже рідко й помалу, лише щоб не померти з голоду. Так Яків провів цілих десять років у безперервних сльозах, зітханнях і молитвах, удень і вночі волаючи з плачем до Бога, сповідуючи свої гріхи і без жалю б’ючи себе в груди.

Всещедрий і многомилостивий Господь, що не бажає погибелі грішника і чекає на його навернення, не знехтував таким довгим покаянням блаженного Якова; почувши волання його і сповідання гріхів, простив йому гріхи і знову дарував благодать чудотворення.

Сталося в тій країні безводдя і сильна посуха. Усі наклали на себе піст і молилися, просячи Бога послати на землю дощ. І було одкровення єпископові того міста, доброчесному й святому. У цьому одкровенні йому було сказано:

– Якщо святий старець, що живе в поховальній печері, помолиться за вас Богові, то припиняться всі ваші лиха і проллється плодоносний дощ.

Єпископ наступного дня зібрав клір і весь народ і розповів про одкровення, що було йому. З хресним ходом і молебним співом вирушили всі до тієї печери. Прийшовши до неї, єпископ і весь народ стали стукати в зачинені двері і благати Божого угодника, щоб він, змилосердившись над їхньою країною, помолився Богові, щоб Він відвернув від них Свій праведний гнів і погрозу та припинив посуху, зіславши на землю дощ. Але блаженний нічого не відповідав їм із печери, не смілячи звести свої очі до неба; він лише бив себе в груди і казав подумки:

– Будь милостивий, Христе, до численних і тяжких моїх гріхів!

Єпископ же довгий час ревно стукав і благав Якова; але, не отримавши ніякої відповіді від нього, повернувся з усіма, хто прийшов з ним, сумуючи й плачучи. Увійшовши до церкви, усі знову звершили молебний спів, проливаючи сльози. Тим часом буря ще сильніше почала лютувати, а разом з нею і сильна посуха, і голод; тому люди ще ревніше стали молитися Богові, збільшивши свій піст і молитви. Тоді єпископові знову було одкровення, під час якого він ясно чув голос, що говорив так:

– Іди до раба Мого Якова, про якого Я раніше звістив тобі, і, якщо він помолиться Мені про вас, ви негайно визволитеся від лих, що обрушилися на вашу країну.

Після цього одкровення єпископ знову з усім клиром і народом пішов до печери і ревно благав раба Божого, навіть докучаючи йому, щоб він звершив молитву про них; потім силоміць відчинив двері й вивів звідти святого. Блаженний Яків, хоч і не бажав, звівши свої очі до неба і піднявши догори руки, довгий час молився за цих людей. І молитва ще була на вустах його, як раптом на землю линув рясний дощ, а буря припинилася. Бо Господь виконав благання того, хто боїться Його, і почув його прохання, самим ділом являючи те, про що пишеться в пророцтві: «Тоді ти покличеш, і Господь почує; закличеш, і Він скаже: ось Я!» (Іс.58:9).

Єпископ і весь народ, здивовані й водночас зраділі цим преславним дивом, співали Богові подячну пісню в веселощах і з урочистістю, і багато вшанували Його святого угодника Якова. А той день, у який, за молитвами святого Якова, вони були визволені від лих і отримали милість Господню, встановили святкувати щороку.

преподобний Яків після цього отримав одкровення, що Бог прийняв його покаяння і простив його гріхи. Тому він знову почав, за благодаттю Христовою, звершувати багато див, бо всі приведені й принесені з усієї тієї країни хворі, охоплені якоюсь недугою, негайно отримували зцілення, а біси проганялися словом святого. Через нетривалий час Яків учинив ще більші дива, ніж ті, що чинив до гріхопадіння.

Того ж року, коли він випросив у Бога дощ, Якову була звіщена і кончина його. Покликавши єпископа, святий заповів йому, щоб по смерті його тіло його було поховане в тій печері, де він жив. Після цього через кілька днів блаженний Яків упокоївся в Господі і оселилася його свята душа в благих Господа свого разом зі святими, які догодили Богові покаянням. Прожив Яків від свого народження сімдесят п’ять років. Про кончину святого відразу стало відомо по всій країні, і на поховання його стеклося звідусіль велика безліч народу, зі свічками, кадильницями, курінням і пахощами; прибув і єпископ з усім клиром, і зі співом належних піснеспівів, помазавши дорогоцінними пахощами святе тіло Якова, з честю поховали його в тій печері, як і заповів сам святий Яків перед своєю кончиною єпископові. Через нетривалий час єпископ збудував церкву в ім’я цього святого Якова неподалік від печери, де він жив, і, взявши чесні мощі його з печери, переніс їх до церкви і встановив святкувати щороку святу пам’ять чесного угодника Божого преподобного отця нашого Якова, на славу Христа Бога, з Отцем і Святим Духом славленого на віки. Амінь.

* * *

Джерело: Житія святих, викладені за керівництвом Четьїх-Мінеї святого Димитрія Ростовського

↑ На початок сторінки