Святий преподобний Феофан Рихловський

Святий преподобний Феофан Рихловський
Святий преподобний Феофан Рихловський

Святий преподобний Феофан Рихловський

Святий преподобний Феофан Рихловський (1881 – 1977), схиархімандрит, преподобний, місцевошанований святий Ніжинської єпархії Пам’ять 5 січня (в день кончини), 19 жовтня (в день прославлення; Ніжин.) і в Соборі Чернігівських святих У миру Іван Феодосійович Медведєв, народився 20 жовтня 1881 р. в селі Фастовці Борзнянського повіту (нині Бахмацького району) на Чернігівщині в селянській родині. Коли Іванові було два роки, помер його батько. Мати виховала дітей у вірі та благочесті. Іван закінчив три класи земської Фастовецької школи. Разом з матір’ю він ходив у прощі по святих місцях: до Києво-Печерської Лаври, до Рихловського Миколаївського монастиря.

У віці 13 років, вклонившись святині Рихловського монастиря – чудотворному образу святителя Миколая, Іван залишився при монастирі, незважаючи на всі умовляння матері.

Перше послушання Івана було будити братію на молитву. Невеликий на зріст і дуже моторний, він оббігав із дзвіночком усі чернечі келії, будив братію, дитячим голоском закликав на молитву: «Час співу! Молитви час! Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас». Іноді з чиєїсь келії лунала відповідь басом старого ченця: «Іду зараз». Згодом ніс також послушання в монастирській просфорні, на пасіці, в палітурній майстерні, продавцем монастирської крамниці.

Увесь час у монастирі молодий послушник проводив під керівництвом досвідчених наставників у постійних трудах, молитві, пості, подвигах боротьби духу з плоттю, перемагаючи пристрасті, сходячи від сили в силу, духовно зростаючи. Щоб зміцнити молодого подвижника у вірі та збудити ревність до благочестя і молитовного подвигу, Господь часто відвідував його хворобами, і разом із цим виявляв йому Свою милість, дивовижно зцілюючи від страждань, підкріплюючи духовними видіннями.

У 1912 році прийняв чернецтво з ім’ям Ювеналій.

У 1920 році був рукоположений у ієромонаха єпископом Іоанном (Доброславіним).

19 грудня 1920 року Рихловський монастир було закрито властями. Напівроздягнених ченців виганяли з келій. Якщо хто вдягнув штани, з того знімали, залишаючи лише в підрясниках. Деяких вивозили, але коні ставали дибки, іржали. Люди плакали. Священників гнали до Коропа, потім до Кролевця.

Батюшка згадував:

У зимову стужу напівголих священнослужителів монастиря доставили до міста Кролевець, щоб призначити на парафії. Запропонували, що хто хоче швидше отримати призначення, той повинен піти нарубати стільки-то дров. Я пішов рубати дрова. Отримавши указ на парафію до Свято-Успенської церкви села Краснопілля, Коропського району, я не знав, як і чим туди дістатися. Вийшов на вулицю, дивлюся ― стоїть підвода, а візник каже, що приїхав спеціально по мене, та ще й із запасним теплим кожухом. Це була моя перша парафія.

У 1922 році староста церкви підписався в «живу церкву», а мене забрали до Свято-Троїцької церкви Коропа. Жив я в кам’яній сторожці біля церкви. Була страшна бідність, один підрясник, не було навіть підризника.

У 1929 році і цей храм закрили, батюшку призначили до Свято-Миколаївської церкви с. Рибтин, що поряд із Коропом. Там він прослужив до 1933 року.

З 1934 по 1941 роки я проживав у Коропі, ходив по селах, як рубач дров, з сокиркою за спиною. Підрясник піднімав, ховав під плащ, а на грудях завжди носив запасні Святі Дари. Пізно ввечері в якомусь домі віруючих потай збиралися сусіди, односельці, усю ніч повчав присутніх, молилися, причащалися Святих Христових Таїн.

Чотири рази мене вивозили з Коропа, але Господь дивовижно рятував... Мене шукали, зустрічали на вулиці і, не впізнаючи, питали, чи не бачив я такого-то ченця. Бувало, шукають мене в Коропі, навколо міста, а я присяду в кропиві, через мене стрибають, а мене не бачать.

Одного разу двоє повели мене взимку на річку топити. «Годі тобі людей дурити!» Прорубали ополонку. Підняли підрясник, зав’язали ним руки й голову, штовхнули в ополонку. Один сказав: «Вдар прикладом по голові». Інший відповів: «Та він і так уже готовий». А я пригнувся, посидів у крижаній воді, поки вони пішли, потім виліз, вилив воду з чобіт, викрутив онучі й пішов у село. Висушився, обігрівся на печі. Слава Богу за все!

У 1930-ті роки батюшка потай прийняв схиму з ім’ям Феофана. Але до самої його кончини про це майже ніхто не знав ― усі називали батюшку отцем Ювеналієм.

Після війни відновилися служіння в храмах Коропа, і віруючі просили о.

Ювеналія служити в церкві в ім’я святителя Феодосія Чернігівського. Єпископ Чернігівський Борис (Вік) затвердив батюшку другим священником цієї церкви.

Деякий час о. Ювеналій був настоятелем Покровської церкви Коропа. Це була найбідніша парафія ― їй належало всього 60 дворів. У цьому храмі батюшка почав по четвергах правити акафісти, вніс до храму Нерукотворний образ Спасителя. Люди інших парафій почали йти на молитву до Покровської церкви. У Коропі було кілька священників і благочинні, які озлобилися на піднесення духовного життя в парафії о.

Ювеналія і написали листа до Чернігова архієрею з проханням прибрати батюшку з Коропа. Викликали його до Чернігова, владика вручив лист, у якому говорилося, щоб о. Ювеналія ніколи нікуди з Коропа не переводили. Отець Ювеналій продовжував трудитися в Коропі.

4 грудня 1948 року була освячена після ремонту Вознесенська церква, до якої перейшли служити настоятелем благочинний і другим священником о. Ювеналій. Після смерті благочинного настоятелем став батюшка, ревно прослуживши тут до виходу за штат на 89 році життя, в червні 1970 року.

Востаннє о. Ювеналій брав участь у звершенні Божественної літургії на свято святителя Миколая, 19 грудня 1976 року. Була холодна зима. Легко одягненого батюшку привезли до церкви на підводі. Після богослужіння він попросив старосту церкви Івана Степановича Васька допомогти обійти всі ікони, прикластися до них, сказавши, що він уже в храмі востаннє... Старець застудився, захворів на запалення легенів. Хвороба швидко прогресувала, приходив лікар.

Скончався 18 січня 1977 року. За заповітом батюшки відспівування було звершено за чернечим чином 21 січня у Вознесенській церкві за участі собору священників і при співі хору з Чернігова. Був похований на Михайлівському кладовищі в Коропі. Проста могилка обкладена дерном, дубовий хрест із табличкою з нержавіючої сталі та написом: «Під хрестом моя могила, на хресті моя Любов. Моліться, брати, Богові про прощення моїх гріхів. Схиархімандрит Феофаній (Архімандрит Ювеналій Медведєв) 1881-1977».

14 червня 2011 року Священний Синод Української Православної Церкви, розглянувши житіє, труди, подвиги, чудеса, враховуючи народне шанування, благословив для місцевого прославлення і шанування схиархімандрита Феофана (Медведєва).

25 серпня в смт Короп відбулося відкриття мощей прп. Феофана. Священники Коропського округу на чолі з благочинним архімандритом Миколаєм (Путрею) на міському кладовищі викопали труну з нетлінними останками святого і хресним ходом перенесли до Вознесенського храму Коропа. Єпископ Ніжинський Іриней звершив панахиду по схиархімандриту Феофану, після чого мощі були вдягнені в чернечі облачення й переведені в раку. 31 жовтня, напередодні дня прославлення, нетлінні останки святого були перенесені з Вознесенського до Успенського храму смт Короп.