Царствені страстотерпці Романови

Царствені страстотерпці Романови
Царствені страстотерпці імператор Всеросійський Миколай II Олександрович, імператриця Всеросійська Олександра Феодорівна, цесаревич великий князь Олексій Миколайович, великі княжни Ольга Миколаївна, Тетяна Миколаївна, Марія Миколаївна та Анастасія Миколаївна (+ 1918) Пам’ять 4 липня в день кончини, у Соборах новомучеників і сповідників Церкви Руської, Костромських та Санкт-Петербурзьких святих Через три дні після мученицької кончини царської родини в Єкатеринбурзі в ніч на 4 (17) липня 1918 року святий патріарх Всеросійський Тихон у заупокійній молитві та слові на панахиді за убієнним імператором поклав початок церковному шануванню вінценосних страстотерпців. 21 липня, під час богослужіння в Казанському соборі в Москві, він сказав: "Днями звершилася жахлива справа: розстріляно колишнього Государя Миколая Олександровича... Ми повинні, скоряючись вченню слова Божого, засудити цю справу, інакше кров розстріляного впаде і на нас, а не лише на тих, хто вчинив її. Ми знаємо, що він, зрікшись престолу, робив це, маючи на увазі благо Росії і з любові до неї. Він міг би після зречення знайти собі безпеку й порівняно спокійне життя за кордоном, але не зробив цього, бажаючи страждати разом з Росією. Він нічого не робив для поліпшення свого становища, безроптанно скорився долі".
Патріарх благословив архіпастирів і пастирів звершувати панахиди за убієнним царем. Шанування царської родини тривало і впродовж десятиліть радянського періоду історії Росії. Багато священнослужителів і мирян потай возносили до Бога молитви про упокоєння убієнних страдників. Тим часом їхнє шанування міцніло й у середовищі російської еміграції, де стали відомі випадки благодатної допомоги за їхніми молитвами. Одним з перших засвідчених див було визволення під час громадянської війни сотні козаків, оточених у непрохідних болотах червоними військами. За закликом священика отця Іллі козаки одностайно звернулися з молитвою до государя Російського – і неймовірним чином вийшли з оточення. У Сербії в 1925 році був описаний випадок, коли одній літній жінці, у якої двоє синів загинули на війні, а третій пропав безвісти, було видіння уві сні імператора Миколая, який повідомив, що третій син живий і перебуває в Росії – через кілька місяців син повернувся додому. Царствені мученики стали шануватися як святі в Сербській Православній Церкві.
Обставини вбивства і подальшого знищення останків царської родини стали відомі завдяки розслідуванню Соколова. Окремі останки, знайдені Соколовим, були передані до храму праведного Іова Многострадального Російської Православної Церкви Закордоном, закладеного в Брюсселі 2 лютого 1936 року й освяченого 1 жовтня 1950 року на пам’ять Миколая II, його родини та всіх новомучеників Російських. У цьому храмі зберігаються знайдені ікони, персні царської родини та Біблія, подарована Олександрою Феодорівною цесаревичу Олексію.
У 1977 році дім Іпатьєва був зруйнований радянською владою у зв’язку з напливом паломників.
14 листопада 1981 року царську родину було канонізовано в лику мучеників Архієрейським Собором Російської Православної Церкви Закордоном у складі Собору новомучеників Російських. У заголовку складеної на 4 липня служби, а також у самих її текстах згадувалися й прославлялися не лише члени власне царської родини, а й інші особи царського роду, які згодом отримали окремі дні пам’яті.
Зі наближенням розпаду СРСР і в 1990-ті роки стало фіксуватися дедалі більше див та зцілень за молитвами до царствених мучеників. У церковному народі поширювалися портрети й ікони царської родини, які можна було бачити не лише в домівках, а й у храмах. Усе це свідчило про широке народне шанування царствених страстотерпців. Ряд єпархій Російської Православної Церкви почали прославляти царствених мучеників як місцевошанованих святих – серед таких були Єкатеринбурзька, Луганська, Брянська, Одеська та Тульчинська єпархії. Складалися звернені до них молитовні тексти, літературні, кінематографічні та музичні твори, що відображають страждання і мученицький подвиг царської родини. До Синодальної Комісії з канонізації святих надходили звернення правлячих архієреїв, клириків і мирян на підтримку їхньої канонізації. До 2000 року накопичилася величезна кількість свідчень про їхню благодатну допомогу.
Водночас постало питання віднайдення чесних останків царської родини. У 1991 році під Єкатеринбургом Свердловською обласною прокуратурою було офіційно розкрито поховання, виявлене Г. Т. Рябовим у 1979 році за описом у "Записці Я. М. Юровського" і прийняте ним за могилу царської родини [3]. 19 серпня 1993 року Генеральною прокуратурою Росії було порушено слідчу справу за № 18-123666-93 щодо розслідування вбивства царської родини і утворено урядову комісію з ідентифікації та перепоховання виявлених останків. Член урядової комісії митрополит Крутицький Ювеналій зробив офіційну заяву про підсумки дослідження "єкатеринбурзьких останків": "Вважаю, їх не можна прийняти з абсолютною достовірністю". 26 лютого 1998 року відбулося засідання Священного Синоду Московського Патріархату, у визначенні якого говориться, що "Священний Синод висловлюється на користь негайного поховання цих останків у символічній могилі-пам’ятнику. Коли будуть зняті всі сумніви щодо "єкатеринбурзьких останків" і зникнуть підстави для збентеження та протистояння в суспільстві, слід повернутися до остаточного вирішення питання про місце їх поховання".
За рішенням світської влади Росії перепоховання останків було здійснено 17 липня 1998 року в Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга, відспівування очолив настоятель собору.
Синодальна Комісія з канонізації святих Московського Патріархату під головуванням митрополита Крутицького Ювеналія знайшла "можливим поставити питання про зарахування [царської родини] до лику святих страстотерпців" у 1996 році [6]. Постановою Священного Синоду від 10 жовтня того року та визначенням Архієрейського Собору 18-22 лютого 1997 року дану позицію було схвалено.
Це питання набуло великого резонансу в російському суспільстві за межами церковної огорожі. Канонізації передувала тривала дискусія в Церкві та суспільстві. Зокрема, серед противників канонізації царської родини був професор МДА О.І. Осипов, відомий публіцист і апологет.
Канонізація царствених страстотерпців у Соборі новомучеників Російських відбулася на Архієрейському Соборі 2000 року, згідно з рішенням від 14 серпня. Однією з головних підстав для їх загальноцерковного прославлення в лику святих було заявлено широке народне шанування. У прениях перед цим виступило близько 60 архієреїв-соборян, які говорили про необхідність прославити царя-мученика та його родину. Сумнів висловив лише Брюссельський архієп. Симон (Ішунін), який сказав, що питання про прославлення імп. Миколая II не об’єднує, а розділяє його паству. Голосували вставанням, рішення було прийнято одноголосно.
Єдиним із церковних ієрархів, який не підписав акт про канонізацію царської родини, став митрополит Нижньогородський Миколай (Кутепов):
«Але бачите, я не став робити ніяких кроків, бо якщо вже складено ікону, де, так би мовити, цар-батюшка сидить, то що ж виступати? Отже, питання вирішене. Воно без мене вирішене, без вас вирішене. Якщо цар-батюшка включений до загального списку, то я не можу голосувати проти Кирила Казанського, Агафангела (Преображенського) та інших. Але коли всі архієреї підписували канонізаційний акт, я зазначив біля свого підпису, що підписую все, окрім третього пункту. У третьому пункті йшов цар-батюшка, і під його канонізацією я не підписувався. ... він державний зрадник. ... він, можна сказати, санкціонував розвал країни. І в протилежному мене ніхто не переконає. Що він мав робити? Він мав застосувати силу, аж до позбавлення життя, бо йому було все вручено».
Діяння Собору виразило поняття про подвиг царствених страстотерпців у таких словах:
"В останньому православному Російському монарху та членах його Родини ми бачимо людей, які щиро прагнули втілити у своєму житті заповіді Євангелія. У стражданнях, перенесених Царською Родиною в ув’язненні з лагідністю, терпінням і смиренням, у їхній мученицькій кончині в Єкатеринбурзі в ніч на 4 (17) липня 1918 року було явлено світло Христової віри, що перемагає зло".
За одностайною думкою оглядачів, прославлення Царствених страстотерпців стало ключовою подією Собору – саме цій темі в наступні кілька днів були присвячені головні сюжети телевізійних новин і перші шпальти газет та журналів Росії.
На місці колишнього дому Іпатьєва збудовано храм-пам’ятник "на крові" в ім’я Всіх святих, у землі Російській просіявших – 23 вересня 2000 року патріарх Московський і всієї Русі Олексій II звершив молебень на місці храму, що будується, і помістив в його основу закладну грамоту. На іконі Собору новомучеників і сповідників, написаній з нагоди прославлення, Царствені страстотерпці були зображені в центрі переднього плану середника, а також у восьмому клеймі (у нижній частині правого поля), що співвідноситься по горизонталі із зображенням святого патріарха Тихона, а по вертикалі – із зображеннями преподобномучениці Єлисавети та міста Тобольська. Клеймо зображає убивство Царственої родини і відзначається симетрією композиції – Царствені мученики зображені в центрі, на сходах-п’єдесталі, обрамлені підвальним склепінням-тріумфальною аркою; їхні незграбно стоячі вбивці в брудно-зелених однострої так само симетрично обрамляють згуртовану родину жертв-переможців у облаченнях яскравих і чистих кольорів.
У наступні роки в ім’я Царствених страстотерпців були освячені численні храми й каплиці, їм було написано безліч ікон і молитовних текстів. Багато християн почали звертатися до царствених страстотерпців з молитвою про зміцнення родини та виховання дітей у вірі та благочесті, про збереження їхньої чистоти і цнотливості – адже під час гонінь Імператорська родина була особливо згуртованою, пронесла непохитну віру православну крізь усі скорботи та страждання.
З 1990-х років набули певного поширення спотворені форми шанування святого вінценосного родини і особливо царя Миколая, що отримали загальну назву "єресі царебожжя".
Іконографія Перша ікона родини царствених мучеників була написана в РПЦЗ до прославлення їх у 1981 році. Незабаром вона набула широкого поширення також у вітчизні, ставши зразком для написання безлічі схожих ікон. Однак фахівці зазначали, що цей образ не в усьому відповідає іконописному канону. Зокрема, зазначався той факт, що Романови зображені в старовинних одіяннях, яких вони в житті ніколи не носили. Існують також зразки цілком канонічних ікон, на яких царствені страстотерпці зображені в одіяннях, які вони носили за життя – або скромних повсякденних, або парадно-урочистих.