Святі рівноапостольні Костянтин та Олена

Святі рівноапостольні Костянтин і Олена
Святі рівноапостольні Костянтин і Олена
Свята цариця Олена
Свята цариця Олена

Святі рівноапостольні Костянтин і Олена

Святий імператор Костянтин (306–337), що отримав від Церкви найменування «рівноапостольний», а у всесвітній історії названий Великим, був сином цезаря Констанція Хлора (305–306), який правив країнами Галлією та Британією. Величезна Римська імперія була на той час поділена на Західну та Східну, на чолі яких перебували два самостійні імператори, що мали співправителів, одним із яких у Західній половині був батько імператора Костянтина.

Свята цариця Олена, мати імператора Костянтина, була християнкою. Майбутній правитель усієї Римської імперії – Костянтин – був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн у країнах, якими керував, тоді як в усій решті Римської імперії християни зазнавали жорстоких гонінь з боку імператорів Діоклетіана (284–305), його співправителя Максиміана Галерія (305–311) – на Сході та імператора Максиміана Геркула (284–305) – на Заході. Після смерті Констанція Хлора син його Костянтин у 306 році був проголошений військами імператором Галлії та Британії. Першою справою нового імператора було проголосити в підвладних йому країнах свободу сповідання християнської віри.

Фанатик язичництва Максиміан Галерій на Сході та жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і замишляли його скинути та вбити, але Костянтин випередив їх і в низці воєн з поміччю Божою розбив усіх своїх супротивників. Він молив Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро битися, і Господь явив йому на небі сяйливе знамення Хреста з написом «Цим перемагай». Ставши повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав у 313 році Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли запанував як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.

Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, що був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, до міста Візантії, яке й було перейменоване на Константинополь. Костянтин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він усіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, дбав про духовенство. Глибоко шануючи хрест Господній, імператор бажав знайти й сам Животворчий Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Ісус Христос.

З цією метою він направив до Єрусалима свою матір – святу царицю Олену, надавши їй великі повноваження та матеріальні кошти. Разом з Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Олена приступила до пошуків, і Промислом Божим Животворчий Хрест був дивним чином віднайдений у 326 році. Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані із земним життям Господа та Його Пречистої Матері, від усіляких слідів язичництва, повеліла спорудити в цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин повелів збудувати величний храм на славу Воскресіння Христового. Свята Олена віддала Животворчий Хрест на зберігання Патріархові, а частину Хреста взяла з собою для вручення імператорові. Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню та влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислуговувала, свята цариця Олена повернулася до Константинополя, де невдовзі скончалася в 327 році.

За свої великі заслуги перед Церквою і труди зі віднайдення Животворчого Хреста цариця Олена називається рівноапостольною.

Мирне існування християнської Церкви було порушене негараздами та чварами, що виникли всередині Церкви від єресей, які з’явилися. Ще на початку діяльності імператора Костянтина на Заході виникла єресь донатистів і новаціан, які вимагали повторення хрещення над християнами, що відпали під час гонінь. Ця єресь, відкинута двома помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором 316 року. Але особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, що виникла на Сході, який посмів відкинути Божественну сутність Сина Божого і вчити про створеність Ісуса Христа. За велінням імператора був скликаний у 325 році Перший Вселенський Собор у місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники в період гонінь і багато інших світильників Церкви, серед яких – святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена і складено Символ віри, до якого було внесено термін «Єдиносущний Отцю», що назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про Божественність Ісуса Христа, Який прийняв людську природу для спокутування всього людського роду.

Можна дивуватися глибокій церковній свідомості та почуттю святого Костянтина, який виділив визначення «Єдиносущний», почуте ним у дебатах Собору, і запропонував внести це визначення до Символу віри.

Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Скончався святий Костянтин у день П’ятидесятниці в 337 році і був похований у церкві Святих апостолів у заздалегідь приготованій ним гробниці.