Святий Апостол Павло
Святі апостоли Петро і Павло – два стовпи віри – два діаметрально протилежні характери: натхненний простак і несамовитий промовець – приходять до єдиного завершення свого земного шляху.
Петро спочатку називався Симоном, ім’я Кифа (Петро) – єврейське слово, що означає «скеля, камінь», було дане йому самим Христом. Петро був старшим братом апостола Андрія Первозваного.
Не обтяжений освітою чи вченістю, Петро був дуже простою і щирою людиною, його спосіб мислення дуже жвавий, у характері – запальність. Для нього була характерна мова, що спонукає до негайних дій. Петро стає учасником багатьох подій, описаних в Євангелії. Саме його тещу зцілив Христос – і це було одне з перших чудес. Петро брав участь у чудесному лові риби, коли, після довгих безрезультатних спроб піймати бодай що-небудь, за словом Христа, сіті рибалок наповнилися рибою настільки, що почали рватися під вагою улову.
У той момент Петро вперше визнав у Христі Господа, жахнувся і в священному, благоговійному страху став благати Христа: «Вийди від мене, бо я людина грішна».
Апостол Петро разом з Іоанном та Яковом були свідками Преображення Христа на горі Фавор і через деякий час – Його страждань у Гетсиманському саду. Там гарячий Петро відсік вухо одному зі стражників, що прийшли схопити Христа. Петро щиро запевняв Христа, що ніколи не зречеться Його. І зрікся кілька годин по тому. А потім до нього приходить усвідомлення скоєного, каяття і гіркі сльози.
Петра називають Апостолом надії християнської. Адже він знаходить у собі силу визнати свою зраду і сокрушенно плакати про свою, таку знайому всім нам, слабкість. І після покаяння саме його Господь тричі утверджує в апостольському званні словами – «паси вівці Мої».
Апостол Петро першим сприяв поширенню та утвердженню Церкви Христової після зішестя Святого Духа, виголосивши сильну промову перед народом у день п’ятидесятниці й навернувши 3000 душ до Христа. Через деякий час, зцілівши кульгавого від народження, він другою проповіддю навернув до віри ще 5000 іудеїв. Духовна сила, що виходила від апостола Петра, була настільки сильною, що навіть тінь його, осіняючи хворих, які лежали на вулиці, зцілювала їх (Дії 5, 15). Книга Діянь з 1 розділу по 12 розповідає про його апостольську діяльність.
Онук Ірода Великого, Ірод Агриппа Перший, у 42 році по Р. X. підняв гоніння проти християн. Він стратив апостола Якова Заведеєва і ув’язнив апостола Петра. Християни, передчуваючи страту апостола Петра, гаряче за нього молилися. Вночі сталося чудо: до в’язниці до Петра зійшов Ангел Божий, кайдани спали з Петра, і він безперешкодно пішов із в’язниці, ніким не помічений. Після цього чудесного визволення книга Діянь згадує про нього лише ще раз при розповіді про Апостольський собор.
За переказом, що надихнув Генрика Сенкевича на написання цілого роману «Камо грядеши», римські християни дуже боялися, що Петра піддадуть найтяжчим катуванням і наруганням, і вмовили його врятуватися втечею. Але, залишаючи Рим, на дорозі Петро побачив Христа, що йшов йому назустріч.
«Дорожній костур Петра, вислизнувши з його руки, упав на землю, очі були спрямовані вперед, на обличчі відображалися подив, радість, захоплення.
Раптом він упав на коліна, простягаючи руки, і з уст його вирвався вигук: – Христос! Христос!
І він припав головою до землі, ніби цілував чиїсь ноги. Настала довга мовчанка, потім у тиші почувся голос старого, що уривався риданнями: – Quo vadis, Domine?* * Куди йдеш, Господи? (Лат.)
До вух Петра долинув сумний, ласкавий голос: – Якщо ти залишаєш мій народ, я іду до Рима, на нове розп’яття.
Апостол лежав на землі, обличчям у пилюці, нерухомий і німий. Назарій злякався, що він непритомний або помер, але ось нарешті Петро підвівся, тремтячими руками підняв мандрівний костур і, не кажучи ні слова, повернув до семи пагорбів міста.
Бачачи це, юнак повторив, як луна: – Quo vadis, Domine?
– До Рима, – тихо відповів апостол.».
(Г. Сенкевич «Камо грядеши?»)
Павло, за нашими уявленнями, – цілком протилежний Петру: син багатих і знатних батьків, римський громадянин, учень відомого іудейського законовчителя Гамаліїла, «книжник і фарисей».
Молодий Савл, мабуть, готувався до посади рабина (релігійного наставника), а тому відразу після закінчення свого виховання й освіти він виявив себе сильним ревнителем фарисейських переказів і гонителем віри Христової. Можливо, за призначенням синедріону він став свідком смерті первомученика Стефана, а потім отримав владу офіційно переслідувати християн навіть за межами Палестини, у Дамаску.
Господь, що побачив у ньому «посудину вибрану Собі», дорогою до Дамаска дивним чином покликав його до апостольського служіння. Під час подорожі Савла осяяло яскравіше світло, від якого він осліплий упав на землю. Із світла пролунав голос: «Савле, Савле, чому ти гониш Мене?» На питання Савла: «Хто Ти?» – Господь відповів: «Я Ісус, Якого ти гониш». Господь повелів Савлові йти до Дамаска, де йому буде вказано, що робити далі. Супутники Савла чули голос Христа, але світла не бачили. Приведений за руки до Дамаска, осліплий Савл був навчений віри і на третій день хрещений Ананією. У момент занурення у воду Савл прозрів. Відтоді він став ревним проповідником раніше гонимого вчення. На якийсь час він вирушив до Аравії, а потім знову повернувся до Дамаска для проповіді про Христа.
Лють іудеїв, обурених його зверненням до Христа, змусила його втікати до Єрусалима, де він приєднався до спільноти віруючих і познайомився з апостолами. Через замах елліністів убити його він вирушив до свого рідного міста Тарса. Звідси близько 43 року він був покликаний Варнавою до Антіохії для проповіді, а потім подорожував разом із ним до Єрусалима, куди привіз допомогу нужденним.
Навернення Павла відбулося на 30-му році життя, після цього – ще 30 років апостольського служіння. Пережив особисту зустріч зі Христом, Павло свідчить про Нього перед народами. Він здійснює кілька місіонерських подорожей і проповідує в Аравії, Сирії, Палестині, на Кіпрі, в Антіохії, в Афінах та багатьох інших містах. Усюди творить чудеса і… зазнає гонінь. Він заснував безліч місцевих Церков, до яких і звертає свої знамениті послання.
Апостол Павло, як і апостол Петро, багато потрудився в поширенні Христової віри і справедливо шанується разом із ним як «стовп» Церкви Христової та первоверховний апостол. Вони обидва мученицьки скончалися в Римі за імператора Нерона, і їхня пам’ять святкується в один день.