Ікона Божої Матері «Іверська – Портаїтисса»

відкрити картинку у великому розмірі
Ікона Богородиці Воротарниці Іверської IX століття
Монастирі Афону
Ікона Божої Матері Воротарниця Іверська
Зазвичай чудотворні ікони Святої Гори Афон тісно пов’язані із захистом монастирів від вторгнень чи інших небезпек, з матеріальною допомогою або з духовною підтримкою ченців. Ікона Богородиці Воротарниці пов’язана з усіма цими чудесами одночасно. Нарешті, ця чудотворна ікона Богородиці пов’язана із захистом усієї території Святої Гори Афон, оскільки, згідно з переданням, Святий Афон існує доти, доки в цій землі зберігається ікона Воротарниця. Якщо ця ікона зникне, Свята Гора буде зруйнована.
Ікона належала якійсь багатій удові, яка жила зі своїм сином у Нікеї в Малій Азії. Під час періоду іконоборства, коли посланці імператора Феофіла (829-842) здійснювали обшуки, щоб знайти й знищити святі ікони, що зберігалися у віруючих, ця ікона була виявлена представниками імператора в невеликій церкві. Власнику ікони було запропоновано заплатити, тим самим рятуючи образ від знищення, а його володарку – від страшних катувань. Удова погодилася заплатити гроші, але оскільки в неї їх не було при собі, вона попросила відстрочку на один день. Коли на землю опустилася ніч, удова разом із сином вирушила до храму, де зберігалася ікона, і після багатогодинної молитви перенесла її на берег і кинула в море. Дивним чином ікона залишилася у вертикальному положенні у воді й вирушила на захід. Через якийсь час син удови прибув до міста Салоніки, а потім подався на Афон. На Святій Горі він став ченцем у монастирі Іверон, де розповів історію про свою родинну святиню незадовго до кончини.
Через багато років ченці монастиря Іверон побачили в морі вогненний стовп, що здіймався до самого неба. Це явище тривало кілька днів і ночей, викликаючи подив і благоговіння. Ченці з різних монастирів сіли на корабель і наблизилися до ікони. Однак, чим ближче вони підходили до ікони, тим далі вона віддалялася. Ченці зібралися в храмі й попросили Господа передати їм у дар цей безцінний духовний скарб. Незабаром благочестивому ченцеві Гавриїлу, який жив аскетом на горі неподалік від монастиря, з’явилася уві сні Богородиця і сказала підтвердити Її бажання перед ігуменом та іншими ченцями передати ікону в дар. Також Богородиця повеліла пройти ченцеві по морю і забрати ікону. Наступного дня всі ченці монастиря вийшли на берег з молитвою та лампадами, а святий Гавриїл пройшов по морю й забрав ікону. На тому місці, де чернець зійшов на берег, забило відоме джерело Воротарниці. Згодом ікону було перенесено до головного храму монастиря, де її поставили у вівтарній частині. Протягом 3 днів і ночей ченці невпинно служили перед іконою. Проте наступного дня ікона опинилася над брамою монастиря, звідки її зняли ченці й знову перенесли до вівтарної частини. Те саме повторилося кілька разів, перш ніж Богородиця знову з’явилася святому Гавриїлу і сказала йому залишити Її образ над брамою, оскільки Вона прийшла не для того, щоб Її оберігали, а для того, щоб оберігати їх у цьому житті та служити посередницею для спасіння тих, хто живе, перед Богом.
Після цієї події ченці збудували каплицю поруч із брамою монастиря, де поставили чудотворну ікону, яку було названо Воротарниця, як хранительку монастиря та його ченців, тоді як браму було перенесено в інше місце.
Одним із численних див цієї ікони стало порятунок монастиря від загарбників, які бажали зруйнувати обитель. Їхні 15 військових кораблів були потоплені штормом, а єдиний, хто вижив, їхній ватажок, пожертвував багато золота й срібла для зміцнення оборонних споруд монастиря.
Одного разу, коли в монастирі закінчилося борошно, Богородиця Воротарниця наповнила сховище обителі. Коли в монастирі бракувало вина, Вона наповнювала посудини. Також у монастирі не вичерпувалися запаси олії та круп.
Лик Богородиці на цій іконі відзначається особливою суворістю та величчю
. З невимовним болем Вона дивиться на страждання світу. В ділянці підборіддя Пресвятої Діви існує кривава рана, залишена мечем пірата Рахая. Після цієї дивовижної події пірат розкаявся у своїх діяннях і залишився служити ченцем у монастирі, взявши собі ім’я Дамаскин. Вважаючи себе негідним носити ім’я ченця, він просив називати його Варваром.
3 рази на рік – на Пасху, на Різдво та 15 серпня (у день святкування монастиря) – ікона переноситься до головного храму, де розміщується на троні й прикрашається багатьма підношеннями. Зазвичай у ці дні дивним чином починає рухатися світильник царських врат, символізуючи прихильність і захист Пресвятої Діви.
У день, коли ікона вийшла з моря, звершується святкова Божественна літургія в невеликому прибережному храмі.
Згідно з переданням, ікона Богородиці Воротарниці належить пензлю євангелиста Луки. Права рука Божої Матері розташовується на рівні грудей, вказуючи на Ісуса, Якого Вона підтримує Своєю лівою рукою. Христос тримає в лівій руці закритий сувій, що спирається на Його ліве коліно. Своєю правою рукою Він благословляє віруючих. Лик Богородиці з його великими сумними очима виражає стан глибокої й ніжної меланхолії. Перед іконою Богородиці завжди горять 14 свічок.
З погляду іконографії, ця ікона слідує типу Богородиці Одигітрії – відомої ікони з Константинополя, головної святині монастиря Одигон.
Ікона була одягнена в срібний оклад, що залишав непокритими лише обличчя двох постатей. Навесні 1993 року оклад 1819 року було знято, внаслідок чого було виявлено ризу давнішого періоду, що створювалася в чотири етапи.
Під час першої стадії були створені медальйони з постатями 12 апостолів на вертикальних боках рами, а також німби. На окладі цього періоду існував напис: "Божа Матір, Воротарниця".
Другий етап торкнувся одягу постатей Богородиці та Христа. Цей оклад, згідно з написом грузинською мовою внизу рами, датується початком XVI століття.
Третій період оздоблення відноситься до рами з апостолами.
Четвертий період завершився на початку XIX століття і торкнувся зовнішньої рами ікони.
Новий срібний оклад із позолотою був створений у Москві 1819 року. На ньому читається напис: "Воротарниця Іверська Умилення". На новому окладі з лівого та правого боків апостоли зображуються на повний зріст, і їхні постаті виконані зі смальти, тоді як двох ангелів по обидва боки від Богородиці немає; постаті Христа та Богородиці прикрашені вінцями.
Передання про віднайдення ікони монастиря Іверон було закарбоване в нартексі каплиці Богородиці Воротарниці, де збереглися фрески 1683 року. З написів, що супроводжують 6 фресок, можна дізнатися про процес чудесного віднайдення ікони: 1. Солдати імператора наказують удові кинути ікону в море. 2. Удова разом зі своїм сином викидає ікону в море, але вона не тоне. 3. Ікона з’являється на березі монастиря Іверон, де її знаходять ченці. 4. Ченці намагаються дістати ікону з моря, але вона віддаляється. 5. Богородиця з’являється ченцеві Гавриїлу в його печері та повідомляє, що він може забрати ікону з моря. 6. Святий Гавриїл переносить ікону, в той час, як ченці очікують на нього на березі.
Ряд дослідників вважає, що іконографія фресок у каплиці Богородиці Воротарниці розвивається в монастирі Іверон 1744 року. Проте в монастирі Іверон ці сцени трапляються починаючи з 1650 року. Також 1650 роком датується ікона з Новодівичого монастиря в Москві, що зберігається сьогодні в Державному Історичному Музеї. Ця ікона була надіслана монастирем Іверон до Москви на прохання царя Олексія Михайловича, щоб допомогти у вилученні його доньки Софії. Тема та іконографія сцен цієї ікони дуже близькі за своїми особливостями до ікони Богородиці Воротарниці.
Раніше цю ікону було датовано епохою іконоборства та періодом до XIV століття; пізніші дослідження відносять її до кінця X – початку XI століття.