Вхід Господній до Єрусалима

Вхід Господній в Єрусалим
Свято Входу Господнього в Єрусалим святкується за тиждень до Пасхи, у 6-ту неділю Великого посту.
«Вербна неділя» – так зазвичай називають у народі свято Входу Господнього в Єрусалим. Православні християни поспішають до церкви з пучками пухнастих верб. Нас охоплює радісне передчуття: через тиждень – Пасха! Але до чого тут верби, про які нічого не знали євангельські герої? Який взагалі історичний сенс свята?
Звернімося до євангельської історії
Рання весна 30 р. від Різдва Христового. В Єрусалим уже прибув військовий губернатор (прокуратор, точніше – префект) Іудеї Понтій Пилат, щоб стежити за бунтівними підданими. Незабаром єврейська Пасха, і за шість днів до неї Христос прямує до міської брами, ніби бажаючи зайняти належний Йому царський престол, уперше дозволяючи називати Себе Царем. Це – остання спроба навернути людей від політичних оман, вказавши істинний характер Свого Царства «не від світу цього».
Тому під Ісусом не бойовий кінь, але лагідне осля, що символізує мир. А люди розмахують пальмовими гілками і кричать осанна! («рятуй нас!»). Вони чекають, що Він явить божественну силу, ненависні римські окупанти будуть знищені – і прийде вічне Месіянське Царство. Але Христос не буде винищувати римські легіони й змінювати політичний устрій світу. Це безглуздо, якщо немає оновлення морального. Такі спроби обертаються ще більшою бідою.
Мине чотири дні, і невірні учні в страху розбіжаться з нічного Гетсиманського саду, залишивши зв’язаного Учителя в руках варти; а натовп, що нині вітає Месію захопленими вигуками, буде в озлобленні волати: «Розпни, розпни Його!» Він обмане його сподівання...
Наслідуючи сучасників Христа, ми теж зустрічаємо Його із зеленими гілками в руках. Християни Сходу – з гілками фінікових пальм, лавра, квітами. У жителів Півночі вони мимоволі замінюються вербами – першими деревами, що зеленіють. Вони освячуються напередодні свята, на Всенічному бдінні, після читання Євангелія. У народі набули поширення різні «вербні» звичаї та обряди: зберігати освячену в церкві вербу протягом року, прикрашати нею домашні ікони й ставити на підвіконня, приносити на могили родичів, кропити вербовим пучком, змоченим у святій воді, домашню худобу, їсти вербну кашу, зварену з ледь розпущених бруньок верби та її сережок. «І тих же верб наскрізні різки, / І тих же білих бруньок здуття / І на вікні, і на роздоріжжі, / На вулиці й у майстерні...» (Б. Пастернак). Останнім часом православний звичай приходити до храмів із вербами спостерігається у російських католиків.
У Росії XVII ст. цього дня звершувався мальовничий обряд «Ходи на осляті». Особливою пишністю він відзначався за часів патріарха Никона (1652–1658) і царя Олексія Михайловича. Хода починалася від Царської площі біля Покровського (Василія Блаженного) собору, в якому патріарх і цар облачалися в шиті золотом і перлами ризи. На Лобному місці відбувалася роздача гілок верби і навіть справжніх пальмових гілок, що привозилися з Персії. Потім, за повідомленням гостя з Курляндії Якова Рейтенфельса, «цар, пішки, веде коня (замість осла), на якому сидить патріарх, за червоний повід, у Кремль. Попереду ж усіх їде повіз, який везуть коні у чудових попонах, на яких стоять штучні дерева, рясно обвішані квітами і плодами. На гілках їх сидять кілька маленьких хлопчиків, одягнених ангелами, і весело вітають співом осанна!».
Попереду царя йшли стольники, а оточували його бояри, окольничі й думні дворяни. Патріарх під час ходи осіняв народ хрестом. За ним ішли церковні ієрархи в найбагатших облаченнях. Церемонію замикали гості. Хода тихо наближалася до Спаських воріт. У цей час починався загальний передзвін, як у Кремлі, так і по всіх численних московських церквах, і продовжувався до вступу царя і патріарха в Успенський собор. Гуло повітря над столицею, і благовіст розносився на багато верст навколо!
У 1683 р. «осля» під патріархом вів одинадцятирічний Петро Олексійович; потім, до 1693 р. включно, його водили обидва брати-співправителі, Петро та Іван, після чого свідчення про ходу зникають. Подорослішавши, Петро знищив цю дію, вважаючи її для себе принизливою, а незабаром скасував і саме патріаршество на Русі.