Успіння Пресвятої Богородиці
Успіння Пресвятої Богородиці
Успіння Пресвятої Богородиці є одним із головних богородичних свят Церкви.
Деякі дані вказують на зв’язок цього свята з найдавнішим Богородичним святкуванням – «Собором Пресвятої Богородиці», який досі звершується наступного дня після Різдва Христового. Так, у коптському календарі VII ст. 16 січня, тобто невдовзі після відання Богоявлення, святкується «народження Пані Марії», а в календарі IX ст. того ж числа – «смерть і воскресіння Богородиці» (у пам’ятках коптської та абіссинської Церков XIV–XV ст., що зберігали через свою ізольованість давню літургійну практику, 16 січня покладено спомин Успіння, а 16 серпня – Вознесіння Богоматері на небо).
У грецьких Церквах достовірні свідчення про це свято відомі з VI ст., коли, за свідченням пізньовізантійського історика Никифора Каліста (XIV ст.), імператор Маврикій (592–602 рр.) звелів святкувати Успіння 15 серпня (для західної Церкви ми маємо свідчення не VI-го, а V ст. – сакраментарій папи Геласія I). Тим не менше можна говорити і про раніше існування свята Успіння, наприклад, у Константинополі, де вже в IV ст. існувало безліч храмів, присвячених Богородиці. Один із них – Влахернський, збудований імператрицею Пульхерією. Тут нею були покладені похоронні пелени (риза) Богоматері. Архієп. Сергій (Спаський) у своєму «Повному місяцеслові Сходу» вказує на те, що згідно зі свідченням Стишного прологу (давнього місяцеслова у віршах) Успіння святкувалося у Влахернах 15 серпня і що свідчення Никифора слід розуміти в особливому ключі: Маврикій зробив свято лише урочистішим. Починаючи з VIII ст. ми маємо численні свідчення про свято, які дозволяють простежити його історію аж до теперішнього часу.
Літургійна символіка іконографії Успіння Пресвятої Богородиці
Візантійська іконографія Успіння Богоматері у своїй канонічній формі сформувалася до кінця X ст. Це підтверджується датованою пластиною зі слонової кістки для оправи Євангелія імператора Оттона III (1002 р.) з Баварської державної бібліотеки в Мюнхені. Ця композиція була не лише сценою оповідного святкового циклу – зображенням смерті Марії, але й образом літургії з Христом-архієреєм, якщо враховувати тексти, що слугували основою іконографії, насамперед, апокрифічне Сказання Псевдо-Іоанна Богослова та Слова Іоанна Дамаскина на Успіння Богоматері.
Успіння Богоматері, як і Воскресіння Христа, символізувало потоптання смерті й воскресіння до нового, досконалішого життя майбутнього віку. У Другому Слові на Успіння Богородиці Іоанна Дамаскина читаємо:
«Сьогодні скарб життя, безодня благодаті... покривається животворною смертю і безбоязно приступає до неї Та, Яка в череві носила Скинувача смерті, якщо взагалі допустимо називати смертю всесвяте й животворне Її відшестя»; «Поглянувши на Неї, смерть убоялася, бо від свого нападу на Сина Її [смерть] досвідом навчилася і, здобувши вже [цей] досвід, стала розважливішою»; «Але як святе й непорочне тіло Господа, яке від Неї стало воіпостасним Слову, на третій день воскресло з гробу, так і Матері [належало] бути відібраною від гробу й переселитися до Сина. І як Він Сам зійшов до Неї, так і Їй [належало] піднятися у більшу й таємничішу скинію... в саме небо (Євр. 9:11-24)».
У Словах Іоанна Дамаскина на Успіння Богоматері багаторазово трапляються різні епітети Марії, які уподібнюють Її скинії, святилищу, трапезі, вмістилищу з манною небесною, хлібові, джерелу манни, сховищу хліба, солодкій страві; нетлінність непорочного тіла Марії пов’язується з нетлінністю Святих Дарів; присутність апостолів у гробу Марії – зі збором на літургію та прийняттям ними божественної благодаті.
У Третьому Слові на Успіння Богоматері Іоанна Дамаскина читаємо:
«Нині земна трапеза, що неискусобрачно носила Небесний Хліб Життя... була взята від землі на Небо...»; «Цей гроб дорожчий за давню Скинію, бо він прийняв... животворну трапезу, що зберігала не хліби показні, але хліб небесний...»; «Солодкий, воістину солодкий винний напій і поживний хліб. Перший звеселяє, а другий зміцнює серце людини. Але що може бути солодшим за Матір Бога мого?»
Наведемо витяг із Першого Слова на Успіння Богородиці Іоанна Дамаскина:
«...
Богові Слову, Який створив скинію в череві Твоєму, людська природа принесла спечений у гарячому попелі хліб, тобто початки своїх плодів, з Твоїх пречистих кровей. [Ці початки] немов спік і зробив хлібом божественний Вогонь...»
У його ж Другому Слові на Успіння Марію визначено як «...солодку Посудину манни або, краще сказати, істинне її джерело...».
Примітно, що сам текст Третього Слова на Успіння Іоанн Дамаскин починає з того, що його мета – «запропонувати і собі самому, і вам, тут присутнім, о, божественне, священне зібрання, душекорисну й спасенну страву...». У Другому Слові святого отця підкреслено роль апостолів у залученні народів до причастя, а явлення їх навколо гробу уподібнено збору священників на літургії:
«Тих, які були розсіяні по всій землі, [які] ловили людей... мовами Духа, [які] неводом слова витягали [їх] із безодні блуду, [щоб привести] до духовної та небесної трапези таємної вечері, де [подається] священна страва духовних бенкетів Небесного Нареченого... в Єрусалим доставила хмара...»
У багатьох текстах на Успіння підкреслюється нетлінність тіла Богоматері. У Косми Маюмського читаємо: «Цар і Бог всього показує на тобі (діла) надприродні: бо, як у народженні зберіг Він (тебе) Дівою, так і в гробі тіло (твоє) зберіг нетлінним». У такому контексті це не могло не поєднуватися з ідеєю нетлінності євхаристійних дарів.
Знову звернімося до Першого Слова на Успіння Богородиці Іоанна Дамаскина:
«...божественне Твоє тіло: священне, всенепорочне, сповнене божественних пахощів, багате джерело благодаті, будучи покладене в гробі, а потім узяте в область кращу і вищу, не покинуло [свій] гріб без дару, але повідомило йому божественні благословення і благодать, залишило його як джерело зцілень і всіляких благ для всіх, хто приходить з вірою».
У Словах на Успіння Іоанна Дамаскина Марія називається скарбницею істинної Премудрості, Царським престолом, ложем, а ложе – храмом, престолом. Це відповідає включенню до Слів численних цитат і образів, почерпнутих з Книг Старого заповіту, що уподібнюють Христа, втілену Премудрість, новому Соломону, а Марію – його Нареченій; перенесення тіла Марії з Сіону до Гетсиманії уподібнювалося третьому перенесенню Ковчега завіту Соломоном у Святе Святих; сам гріб називається прекрасною Нареченою, шлюбним чертогом. У Третьому Слові на Успіння Богоматері Іоанна Дамаскина читаємо:
«Ложе божественного втілення Слова спочило в преславному гробі, як у спочивальні, звідки воно зійшло в небесний шлюбний чертог, так що, пресвітло царюючи з Сином і Богом, залишило гріб ложем для тих, що живуть на землі... Це ложе сприяє не плотському поєднанню тих, хто любить земною любов’ю, але доставляє тим, які полонені Духом, життя святих душ, предстояння перед Богом, краще й найсолодше з усіх благ». Євхаристія ж була найвищим виразом цієї любові й уподібнювалася шлюбній вечері Нареченого Христа, Сина Великого Царя.
Усі три Слова Іоанна Дамаскина читалися на свято Успіння Богоматері 15 серпня в церкві Св. Сіону вночі. У самій службі на свято Успіння Богоматері повторювалися й розкривалися основні риси цієї події християнської історії: збір біля одру апостолів та їхня участь в Успінні, прославлення Марії та її кончини ангельськими силами, нетлінність тіла Марії. Навколо ложа Марії служили літургію. Грузинське Євангеліє Апракос V–VIII ст. відзначає святкування Успіння Богоматері в каплиці, спеціально збудованій біля підніжжя Гетсиманської гори, куди було перенесено тіло Марії.
«...
Містечко Гевсимання, де гріб Пресвятої Владичиці нашої Богородиці... Тут три храми: один на лівій руці і в заглибленні під землею, де божественний гріб Богородиці. Цей храм весь склепінчастий, просторий, циліндричний, і посеред нього на зразок амвона стоїть гріб її, висічений із каменю в чотирикамерній формі. І в східному його боці з того ж каменю вирізьблений, наче ложе й обкладений мармуром одр, на ньому було покладено пречисте тіло Пресвятої Богородиці, принесене святими апостолами з Сіону».
Ігумен Даниїл повідомляє про нього:
«А зверху над гробом святої Богородиці була збудована дуже велика клітська церква в ім’я святої Богородиці успіння. ...
Розташований гріб святої Богородиці внизу під великим вівтарем цієї церкви».
Хрестоносці спорудили в церкві Св. Сіону на місці, де, за переказом, що поширився в V ст., спочила Богоматір, невелику мармурову каплицю, присвячену Діві Марії. У цій каплиці був вівтар і зображення Успіння Богоматері, в ній і звершувалася служба на честь свята Успіння. Це означає, що ложе й гроб Марії були храмовими святинями, в Успенському храмі в Гетсиманії гробу Богоматері, розташованому прямо під вівтарем церкви, було надано євхаристійне значення подібно до Гробу Господнього. З літургією також була пов’язана композиція «Успіння Богоматері» в сіонській каплиці.
У середньовізантійській іконографії цієї сцени ложе з тілом Богоматері наочно уподібнювалося престолові, а розташування апостолів двома групами, на чолі з Петром і Павлом, по боках ложа – їхній присутності на євхаристії та причащанню під двома видами. Христос, що стоїть із сповитою душею Марії позаду ложа, являв собою образ архієрея за трапезою. Зображення апостола Петра, що кадить перед ложем, мабуть, відповідало кадінню Святих Дарів на літургії, а образ Іоанна, що припадає до ложа Марії, – священникові, який цілує престол.
Часто в сцені Успіння Богоматері були присутні зображення двох, трьох чи навіть чотирьох єпископів – Діонісія Ареопагіта, Єрофея, Тимофія Ефеського й Якова, брата Господнього, відповідно до тексту Псевдо-Діонісія Ареопагіта, інтерпольованого в Друге Слово на Успіння Богоматері Іоанна Дамаскина разом із фрагментом Євфимієвої історії. У літургійному аспекті їхню присутність у сцені Успіння можна уподібнити причащанню архієреєм священників у Євхаристії. Ангели з покритими руками, як для прийняття Святих Дарів, також ніби прислуговують на літургії як диякони. У розписах Спасо-Преображенського собору Мирозького монастиря по боках Христа представлені архангели Михаїл і Гавриїл у лорах.
На літургійний характер сцени Успіння Богоматері іноді прямо вказувало зображення пар гімнографів – Косми Маюмського та Іоанна Дамаскина, представлених, наприклад, на західній стіні верхньої церкви-усипальні в Бачкові праворуч і ліворуч від цієї композиції під арками, а згодом і в розписах XIV ст.