Ікона «Зішестя в пекло»

Ікона Зішестя в Ад
Ікона “Зішестя в ад” як традиційне зображення Воскресіння Христа
Русь, прийнявши хрещення від Візантії, успадкувала від неї уявлення про те, що завдання живопису – втілити в образи християнське віровчення. Церковне мистецтво православних держав, що входили в сферу культурного впливу Візантії, впоралося з таким завданням. Система східноправославної естетики дозволила повно і ясно викласти християнське віровчення в живописних образах.
Ця робота присвячена сюжету Зішестя Христа в ад і його зображенню в російському іконописі. Цей сюжет євангелисти не описують, а лише повідомляють про Воскресіння Господа, якому не було свідків. У розписах римських катакомб Воскресіння Христове зображувалося через старозавітний прообраз виходу Йони з утроби кита (на підставі слів Спасителя про знамення пророка Йони). Як Йона був у череві кита три дні і три ночі, так і Син Людський буде в серці землі три дні і три ночі (Мт. 12:39–42; 16,4; Лк. 11:29–32 ).
У візантійському літургійному розумінні Воскресіння Христа позначалося зображенням жінок, які прийшли до гробу Ісуса Христа, і ангела, що повідомляє, що Ісус воскрес.
У II столітті нової ери став відомий апокриф, який згодом отримав назву Євангеліє від Никодима (таємного учня Ісуса Христа). Тексти апокрифа й вплинули на формування іконографії “Зішестя в ад”, яка служить ідеї зображення Воскресіння Христа як перемоги над смертю, визволення праведників з аду, спасіння тих, хто увірував у Нього, “від тління в адській безодні”. З плином часу візантійське мистецтво розробило прийоми, що дозволяють передати суть розповіді в єдиному живописному образі, в якому ця подія поставала такою, якою вона повинна відповідати візантійському богослов’ю.
Ісус Христос на іконах зазвичай зображується як сонце, що спустилося в ад. Усе в Ньому сповнене стрімкого руху. Він топче зруйновані врата аду, в лівій руці тримає хрест, а праву руку простягає Адаму. Спаситель із силою вириває знесиленого Адама з гробу, за Адамом постає, простягаючи до Спасителя руки і з надією вдивляючись у Нього, Єва. З правого боку від Христа стоять ті, що піднялися в гробах, на чолі з Іоанном Предтечею старозавітні царі й пророки. З лівого боку від Нього розташований сонм праотців. Гори у верхній частині, звужуючись і сходячись одна до одної, утворюють вхід до підземелля. Над ними два ангели, що підносять знаряддя страстей: Хрест, тростину з губкою, наповненою оцтом і жовчю, і спис. Це лише загальний опис зображення даного сюжету.
Головні риси перших російських ікон “Воскресіння Христового”, що мали основним зображенням Христа, який зійшов в Ад, залишалися без змін, але до них додавалися інші, почерпнуті з переказів деталі. Тоді в кожній іконі сюжет зображувався по-особливому.
Прикладом можуть слугувати псковські ікони “Зішестя в ад”. Для них характерна симетрична схема розташування колінопреклонених постатей Адама і Єви відносно Спасителя, яких Він, тримаючи за руки, виводить із “смертної сіни”. Така схема досить рідкісна для візантійської та давньоруської іконографії. Ще однією особливістю псковської іконографії є те, що Адам, Єва, усі старозавітні царі й пророки зображені на них з німбами. Серед візантійських ікон такі зображення трапляються, але рідко. Знак святості – німб свідчить про вже звершене спокутування гріха перших людей, їхнє воскресіння, але їхні колінопреклонені пози виразно нагадують композиції “Страшного суду”, де прародичі стоять у тому самому положенні перед “Престолом Уготованим”.
Традиційна форма зображення Воскресіння Христа як “Зішестя в ад” завжди зберігалася в давньоруському мистецтві, але з XVII століття на російських іконах поширилося зображення ходи праведників у рай. У цей час Євангеліє Никодима було включено до складу збірки “Страсті Христові”. У XVII столітті було запроваджено спеціальну вечірню великопісну службу Страстям Христовим (Пасії). Під впливом західної традиції Воскресіння Христове стали малювати як вихід Христа з гробу. Але цей новий спосіб зображення не задовольняв російських іконописців, і вони поєднали його зі звичним для них образом “Зішестя в ад”. Таку композицію можна бачити на прикладі ікони “Воскресіння. Зішестя в ад” із церкви Іллі Пророка в Ярославлі (1680 р.) У верхній частині ікони, в центрі, з гробу підіймається Ісус Христос. Перед гробом – відвалений камінь. Унизу, оточений мандорлою, Ісус Христос спускається в ад, топчучи його врата, і виводить із гробу Адама. Услід за Адамом з адської безодні підіймається натовп праведників, що йдуть у рай. Іконописець, крім цих двох сюжетів, зображував і події з життя Ісуса Христа: у лівому верхньому куті – Розп’яття, а вгорі в центрі – Вознесіння Христове. Такі ікони виходили дуже докладними, і за дрібними подробицями втрачали глибину образу, яка була властива раннім спискам Воскресіння Христа.
Ікона “Зішестя в ад” з першохристиянських часів зберігає основне значення як зображення свята Воскресіння Христового, і в російських іконостасах вона розміщується в святковому ряду. Якщо ж храм освячений на спомин Воскресіння Христа, ікона розміщується другою праворуч від Царських воріт.
Автор статті: Севостьянова Юлія