Преображення Господнє

Преображення Господнє
Преображення Господнє (грец. метаморфосіс, лат. transfiguratio) – означає «перетворення на інший вигляд», «зміна форми» (звідси «метаморфози»). Так називається одна з найважливіших подій євангельської історії, що сталася незадовго до останньої Пасхи Ісуса Христа. Про неї розповідають три євангелісти: Мт.17:1-13, Мк.9:2-13 і Лк.9:28-36.
Через вісім днів після урочистого визнання ап. Петром свого Учителя Месією (Христом), – пише євангеліст Лука, – Ісус, «взявши з Собою Петра, Іоанна та Якова, зійшов на гору помолитися. І під час молитви обличчя Його раптом змінилося, а одяг став сяючої білості. І двоє людей розмовляли з Ним, – це були Мойсей та Ілля, що з’явилися в сяйві небесної слави. І говорили вони про відхід, який належало Йому звершити в Єрусалимі.
А Петро та його супутники впали в дрімоту, а коли прокинулись, побачили сяйво Його слави та двох мужів, що стояли поруч із Ним. І коли ті збиралися покинути Його, Петро сказав Ісусові: «Наставнику, як добре нам тут бути! Давай ми влаштуємо тут три намети: один для Тебе, один для Мойсея і один для Іллі!»
«Він не знав і сам, що говорив, – зауважує Лука й продовжує. – І ще він не договорив, як з’явилася хмара і вкрила їх своєю тінню. Учні, опинившись у хмарі, злякалися. Але з хмари пролунав голос, який сказав: «Це є Син Мій вибраний, Його слухайте!» І коли голос замовк, виявилося, що Ісус один. Учні зберегли це в таємниці й нікому в той час не розповіли про те, що бачили» (Лк.9:28-36).
А євангеліст Марко уточнює: «Коли вони сходили з гори, Ісус звелів, щоб вони нікому не розповідали про те, що бачили, доти, доки Син Людський не встане з гробу. Вони це виконали, але між собою тлумачили: «Що означає встати з гробу?"» (Мк.9:9-10).
Історичний і богословський смисл цього важливого епізоду Священної історії ясний. Згадаймо про те, що Ісуса Христа не лише простий народ, а навіть учні вважали передусім земним царем-воїтелем. І лжемесіанські ілюзії зберігалися в апостолів навіть після Його Вознесіння, аж до П’ятидесятниці! Тому Господь прочиняє їм завісу майбутнього і являє Себе Сином Божим, владикою життя і смерті. Він заздалегідь запевняє учнів у тому, що близькі страждання – не поразка і ганьба, а перемога і слава, звінчана Воскресінням.
При цьому Христос вдається до судового правила, сформульованого в Законі Мойсея: «За словами двох свідків... відбудеться всяка справа» (Втор.19:15). Цим Він юридично спростовує безглузді звинувачення з боку книжників і фарисеїв у порушенні Ним єврейського законодавства. Закликаючи Собі в «свідки» самого Законодавця (!) і грізного пророка Іллю, – які розмовляють із Ним про Його «відхід» до смерті та Воскресіння, – Христос засвідчує апостолам згоду Своєї справи із Законом Мойсея. Він сподівається, що хоча б найближчі учні не піддадуться розпачу, а самі стануть опорою для тих, хто сумнівається. Такий смисл святкованої події.
На іконах свята Ісус зазвичай постає в ореолі «фаворського світла» – сяйва, що явилося апостолам. Ліворуч і праворуч від Нього – Ілля та Мойсей, який тримає в руках «Скрижалі завіту» – кам’яні дошки з десятьма найважливішими законами. У їхніх ніг – апостоли, що впали на лиця й прикривають їх руками від нестерпного світла, яке спрямовується до них у вигляді надломлених променів.