Хрещення Господнє

Хрещення Господнє
Встановлення святкування Різдва Христового належить до перших століть християнства. До IV століття в Східних і Західних Церквах свято Різдва Христового святкувалося 6 січня, було відоме під назвою Богоявлення і спочатку стосувалося власне Хрещення Спасителя.
Основна й первісна мета встановлення свята – спомин і прославлення події явлення у плоті Сина Божого. Але була й інша причина та мета встановлення свята. Трохи раніше, ніж у Православній Церкві, святкування Хрещення запровадили в себе єретики-гностики (євіоніти, докети, василидіани), тому що вони надавали найбільшого значення в житті Спасителя Його Хрещенню. Так, євіоніти вчили, що Ісус був син Йосипа та Пресвятої Діви Марії і що Христос поєднався з Ним при Хрещенні; докети визнавали в Христі людську природу лише примарною; нарешті, василидіани не визнавали втілення і вчили, що «Бог послав свій Розум, перше випромінювання Божества, і він, як голуб, зійшов на Йордані на Ісуса, Який до того був простою людиною, схильною до гріха» (Климент Александрійський). Але ніщо так не захоплювало християн в єресь, особливо в гностицизм, як богослужіння гностиків, сповнене гармонійних і прекрасних пісень. Потрібно було гностичному святу протиставити своє, таке саме.
І ось Православна Церква встановила й у себе урочисте свято Хрещення Господнього і назвала його Богоявленням, навіюючи думку, що в цей день Христос не став уперше Богом, а лише явив Себе Богом, постаючи як Єдиний від Трійці, Син Божий у плоті. Щоб підірвати лжемудрування гностиків щодо Хрещення Христового, Церква стала приєднувати до спомину Хрещення спомин і Різдва Христового. І, таким чином, у IV столітті по всьому Сходу Хрещення і Різдво святкувалися в один день, а саме 6 січня, під спільною назвою Богоявлення. Первісною підставою для святкування Різдва Христового 6 січня (як і Хрещення) слугувала не історична відповідність цього числа дню народження Господа Ісуса Христа, який і в давнину достеменно не був відомий, а таємниче розуміння співвідношення між першим і другим Адамом, між винуватцем гріха і смерті та Началом життя і спасіння. Другий Адам – Христос, за таємничим спогляданням Давньої Церкви, народився й помер того самого дня, в який створений і помер перший Адам, – у шостий, йому відповідало 6 січня, першого місяця року.
Свято Різдва Христового було вперше відокремлене від Хрещення в Римській Церкві в першій половині IV століття (за папи Юлія). Перенесенням свята на 25 грудня Церква мала на меті створити противагу язичницькому культу сонця й вберегти віруючих від участі в ньому. Перенесення свята на 25-е число та його урочисте богослужіння мало своєю метою поставити противагу язичницьким забобонам і тим самим навернути серця людей до пізнання істинного Бога. Відомо, що в римлян на 25 грудня припадало язичницьке свято на честь зимового сонцестояння – день (народження) явлення непереможного сонця, якого не могла здолати зима і яке з цього часу йде до весни. Це свято оновлюваного «бога сонця» було днем розпусних розваг народу, днем забав для рабів і дітей тощо. Таким чином, сам по собі цей день був якнайбільш пристойний для спомину події Різдва Ісуса Христа, Який у Новому Заповіті називається Сонцем Правди, Світлом світу, Спасителем людей, Переможцем смерті.
Святкування Різдва Христового 25 грудня в Східній Церкві було запроваджено пізніше, ніж у Західній, а саме – в другій половині IV століття. Уперше окреме святкування Різдва Христового та Хрещення Господнього було запроваджено в Константинопольській Церкві близько 377 року за вказівкою імператора Аркадія за звичаєм Римської Церкви і завдяки енергії та силі красномовства святителя Іоанна Золотоустого. З Константинополя звичай святкувати Різдво Христове 25 грудня поширився по всьому православному Сходу.
Встановлення святкування Різдва Христового 25 грудня мало ще й іншу підставу. За думкою отців Церкви III і IV ст. (св. Іпполит, Тертуліан, св. Іоанн Золотоустий, св. Кирил Александрійський, блаж. Августин), 25-е число грудня місяця історично найбільше відповідає дню самого народження Господа Ісуса Христа.
З розглядуваних у цій службі стихир і тропарів, присвячених Різдву Христовому, найдавнішими, треба думати, є 1-ша стихира на «Господи, воззвах», кондак та ікос. Кондак та ікос складені у VI столітті св. Романом Солодкоспівцем. Ним складено 24 ікоси, з яких сучасна служба зберігає лише перші два (кондак та ікос). Тропар і світилен свята також дуже давні.
Уже у VII–VIII ст. відомі Мінеї зі службами Різдву Христовому в цілому їхньому вигляді. У X столітті були вже служби передсвяття й попразднства. А в XI–XII ст. служба, присвячена Різдву Христовому, набуває на сході такого вигляду в змінних її частинах, як і сучасна служба.
Складачами сучасної служби на Різдво Христове є, здебільшого, піснетворці VI–IX століть: св. Роман Солодкоспівець (кондак та ікос), св. Андрій Критський (стихири на хвалитех), св. Герман, патріарх Константинопольський (ряд стихир на «Господи, воззвах» та стихири на литії), св. Іоанн Дамаскін (багато зі стихир вечірні, канон), св. Косма Маїумський (канон) та інші.