Благовіщення Пресвятої Богородиці

Благовіщення Пресвятої Богородиці
Назва свята вказує на якусь особливу, нечувану раніше «радісну звістку», що пролунала одного разу в світовій історії. Цим і пояснюється відсутність у свята підзаголовка, що уточнював би смисл (особливо в побутовому мовленні): вимовляючи лише одне слово «Благовіщення», ми не боїмося бути неправильно зрозумілими, бо «радісних звісток» було багато, але Благовіщення сталося лише раз. Таким чином, назва свята «Благовіщення Пресвятої Богородиці» буквально означає: «Радісна вість [повідомлена] Пресвятій Богородиці». Яка ж радісна вість становить суть свята? Хто був вісником?
З Євангелія від Луки (бо лише він описує цю подію) ми дізнаємося, що трохи більше двох тисяч років тому в маленькому палестинському містечку Назареті звершилася подія, що перевершує наше розуміння, – природа Бога поєдналася з природою людини. Тут жила скромна підданка римського імператора Августа, юна Марія, на той час сирота. Вона походила з династії царя Давида, до якої належав і Йосип, охоронець дівства Марії, літній удівець, якому Вона була заручена на виконання традиції, що забороняла доброчесній жінці залишатися самотньою. Йосип був бідний і вів життя простого ремісника.
Можна уявити почуття юної Діви, Якій, під час відсутності Йосипа, раптом зримо постав небесний вісник, архангел Гавриїл.
«Ангел, увійшовши до Неї, сказав: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою!»
Але Вона дуже збентежилась від його слів і стала роздумувати, що б то мало означати таке привітання. І сказав Їй ангел:
«Не бійся, Маріам, бо Ти знайшла милість у Бога: і ось, Ти зачнеш і народиш Сина, і наречеш Йому ім’я: Ісус.
І буде Він великий, і назвуть Його Сином Всевишнього.» <…>
І сказала Маріам ангелові: «Як же буде це, коли Я не знаю чоловіка?»
І ангел сказав Їй у відповідь: «Дух Святий зійде на Тебе, і Сила Всевишнього огорне Тебе,
тому Дитя Твоє буде святе і наречеться: Син Божий."<…>
Тоді Маріам сказала: «Ось раба Господня; нехай буде зі Мною, як ти сказав.»
І відійшов від Неї ангел» (Лк.1:28-32, 34-35, 38).
Про таїнство, що звершилося в ці миті, важко говорити: будь-які слова здаються непробачною зухвалістю. Тут пристало лише благоговійне споглядання таємниці: «удобее молчание» (личить мовчання), як співається в одному з богородичних гімнів.
Спробуймо лише зрозуміти: те, що займає кілька рядків євангельської розповіді, готувалося всією історією старозавітного людства, і в діалозі ангела та Діви Марії ця історія набула свого смислу та довгоочікуваного завершення. Старий Заповіт (що буквально означає «давній союз», «старий договір») Бога з людиною, який мав характер підготовчий і тимчасовий, відтепер змінюється новим союзом з усім людством і на всі часи.
Самими лише своїми силами людина не могла подолати глибочезну прірву, що розверзлася між нею і Богом, бо страшний удар, який сколихнув її за незапам’ятних часів («гріхопадіння прабатьків»), розколов її зверху донизу: від вищої свідомості до тілесної природи. Вона перестала належати своєму Творцеві, а отже – і своєму розумному «я». Потрібна була зустріч і реальне поєднання Божественної та людської природи через Боговтілення. Лише так могла бути повернута в первозданну гідність цілісна природа людини. І в особі Марії людство досягло найвищої точки свого духовно-морального розвитку та очищення на шляхах відновлення Союзу з Богом.
Непоміченою була поява Діві Марії вісника Небес, ніхто не чув розмови, що відбулася між ними. Анітрохи не змінилося видиме життя ні в самому Назареті, ні тим паче в гордовитому Римі після зникнення ангела. Але як здивувалися б мешканці величезної багатомовної Імперії, якби дізналися, що саме в цій непримітній події знайшла своє виправдання і завершення вся історія людства від Адама і що їхні нащадки відлічуватимуть Нову еру від Дня Народження хлопчика, якого оточуючі зневажливо називали «сином теслі»!
«Сьогодні – початок нашого спасіння...», – співається за богослужінням свята Благовіщення. Продовженням його стане життя Богочоловіка Ісуса Христа – «Другого Адама», а завершенням – Таємна вечеря, Голгофа, вигук «Звершилось!», зішестя в Пекло, Триденне Воскресіння, Вознесіння і сидіння «праворуч Отця».
Література: Рубан Ю. Благовіщення Пресвятої Богородиці. Л.: «Хронограф», 1991; Православна енциклопедія. М., 2002. Том V, с. 254-268 (наведено детальну бібліографію).