Свята преподобна Меланія Римська
перша із знатних римлянок "з юних років прагнула до Христа, спрагла тілесної непорочності і вражена Божественною любов'ю", народилася в християнській сім'ї. Батьки її – люди імениті та багаті – бачили в дочці спадкоємицю та продовжувачку роду. У чотирнадцять років Меланія проти своєї волі була видана заміж за знатного юнака Апініана. З самого початку спільного життя свята благала дружина жити з нею в непорочності або відпустити чистою і тілом і душею. Апініан відповідав: "Коли за велінням Господа ми придбаємо двох дітей у спадкоємці свого майна, тоді разом зречемося світу".
Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Продовжуючи жити у шлюбі, Меланія таємно носила власяницю і проводила ночі у молитвах. Другі пологи Меланін були передчасними та болісними. Народився хлопчик, його хрестили, і він одразу відійшов до Господа. Бачачи страждання своєї дружини, блаженний Апініан просив Бога зберегти життя святої Меланії і дав обітницю провести решту спільного життя в непорочності. Одужавши, свята назавжди зняла свій шовковий одяг. Невдовзі померла їхня дочка. Тим часом батьки святих чинили опір їхньому бажанню присвятити себе Богу. Тільки, коли отця Меланії спіткала смертельна хвороба, він просив у них прощення і наказав слідувати вибраному ними шляху, просячи про нього молитися. Святі тут же залишили місто Рим, і для них почалося нове життя, повністю присвячене служінню Богу. Апініану було на той час 24 роки, а Меланії – 20. Вони стали відвідувати хворих, приймати мандрівників, щедро допомагати бідним. Обходили в'язниці, місця посилань та копальні та звільняли нещасних, які утримувалися там за борги. Продавши маєтки в Італії та Іспанії, вони щедрою рукою допомагали старцям та монастирям, купуючи для останніх землі у Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині. На їх кошти було збудовано багато храмів та лікарень. Церкви Заходу та Сходу отримували від них благодіяння.
Коли вони, покинувши батьківщину, відпливли до Африки, під час плавання почалася сильна буря. Моряки казали, що це Божий гнів, але блаженна Меланія сказала, щоб вони зрадили корабель волі Несучого його. Хвилі прибили корабель до острова, на якому стояло місто, обложене варварами. Облягаючі вимагали від мешканців викуп, погрожуючи місту знищенням. Святі внесли потрібні гроші, і тим самим врятували від загибелі місто та його мешканців. Прибувши до Африки, вони й там надавали допомогу всім нужденним. З благословення місцевих єпископів жертвували на церкві та монастирі. У той же час свята Меланія продовжувала упокорювати тіло своє суворим постом, а душу стверджувала невпинним читанням Слова Божого, переписуючи священні книги і роздаючи незаможним. Вона сама пошила власяницю і, не знімаючи, носила її.
В Африці святі пробули 7 років, а потім, звільнившись, за заповіддю Христовою від усіх своїх багатств, попрямували до Єрусалиму. По дорозі, в Олександрії, вони були прийняті святим єпископом Кирилом і зустрілися у храмі зі святим старцем Несторієм, який мав дар пророцтва та зцілення. Старець звернувся до них, втішаючи та закликаючи до мужності, терпіння в очікуванні Слави Небесної. У Єрусалимі святі роздали бідним золото, що залишилося в них, і проводили дні свої в злиднях і молитві. Після недовгої подорожі до Єгипту, де святі відвідали багатьох отців-пустельників, свята Меланія зачинилася в самотній келії, на Єлеонській горі, лише зрідка бачачись зі святим Апініаном. Поступово біля келії виник монастир, де зібралося до дев'яноста дів. Свята Меланія, за смиренням, не погодилася бути його ігуменією і, як і раніше, жила і молилася на самоті. У повчаннях свята Меланія закликала сестер пильнувати і молитися, оберігати свої помисли і зігрівати насамперед любов до Бога і один до одного, дотримуючись святої Православної віри і чистоти душевної та тілесної. Особливо умовляла їх бути слухняними волі Божій. Нагадуючи слова апостола, радила дотримуватися посту "не з прикрістю і не з примусом: бо тих, хто добровільно дає, любить Бог". В обителі її стараннями була збудована молитовня та вівтар, де поховали мощі святих: пророка Божого Захарії, святого Першомученика Стефана та Сорока святих, що прийняли муку в Севастії. На той час святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного і провела близько чотирьох років біля цього місця в пості та безперестанній молитві.
Свята побажала збудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, надіславши христолюбця, який дав кошти на монастир. Прийнявши їх з радістю, свята Меланія в один рік здійснила цю велику справу. У спорудженому нею монастирі святі мужі стали невпинно підносити молитви свої Богу в церкві Вознесіння Христового. Закінчивши свою працю, блаженна покинула Єрусалим, відбувши до Константинополя до свого дядька-язичника, сподіваючись врятувати його душу. По дорозі вона молилася біля мощів святого Лаврентія, на місці його мучеництва, і здобула добре знамення. Прибувши до Константинополя, свята знайшла там свого дядька у хворобі та розмовляла з ним. Під впливом її розмов хворий залишив язичництво та помер християнином. На той час багатьох жителів столиці бентежило єретичне вчення Несторія. Свята Меланія приймала всіх, хто звертався до неї за наміром. Багато чудес відбулося за молитвами блаженної. Повернувшись до свого монастиря, угодниця Божа відчула наближення смерті і оголосила про це пресвітерові та сестрам. У глибокій скорботі та сльозах вислухали вони її останні настанови. Випросивши їх молитов і наказавши дотримуватися себе в чистоті, з радістю і тріумфуванням долучившись до Святих Тайн, лагідно і спокійно свята Меланія віддала душу свою Господу. Це було 439 року.
перша із знатних римлянок "з юних років прагнула до Христа, спрагла тілесної непорочності і вражена Божественною любов'ю", народилася в християнській сім'ї. Батьки її – люди імениті та багаті – бачили в дочці спадкоємицю та продовжувачку роду. У чотирнадцять років Меланія проти своєї волі була видана заміж за знатного юнака Апініана. З самого початку спільного життя свята благала дружина жити з нею в непорочності або відпустити чистою і тілом і душею. Апініан відповідав: "Коли за велінням Господа ми придбаємо двох дітей у спадкоємці свого майна, тоді разом зречемося світу".
Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Продовжуючи жити у шлюбі, Меланія таємно носила власяницю і проводила ночі у молитвах. Другі пологи Меланін були передчасними та болісними. Народився хлопчик, його хрестили, і він одразу відійшов до Господа. Бачачи страждання своєї дружини, блаженний Апініан просив Бога зберегти життя святої Меланії і дав обітницю провести решту спільного життя в непорочності. Одужавши, свята назавжди зняла свій шовковий одяг. Невдовзі померла їхня дочка. Тим часом батьки святих чинили опір їхньому бажанню присвятити себе Богу. Тільки, коли отця Меланії спіткала смертельна хвороба, він просив у них прощення і наказав слідувати вибраному ними шляху, просячи про нього молитися. Святі тут же залишили місто Рим, і для них почалося нове життя, повністю присвячене служінню Богу. Апініану було на той час 24 роки, а Меланії – 20. Вони стали відвідувати хворих, приймати мандрівників, щедро допомагати бідним. Обходили в'язниці, місця посилань та копальні та звільняли нещасних, які утримувалися там за борги. Продавши маєтки в Італії та Іспанії, вони щедрою рукою допомагали старцям та монастирям, купуючи для останніх землі у Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині. На їх кошти було збудовано багато храмів та лікарень. Церкви Заходу та Сходу отримували від них благодіяння.
Коли вони, покинувши батьківщину, відпливли до Африки, під час плавання почалася сильна буря. Моряки казали, що це Божий гнів, але блаженна Меланія сказала, щоб вони зрадили корабель волі Несучого його. Хвилі прибили корабель до острова, на якому стояло місто, обложене варварами. Облягаючі вимагали від мешканців викуп, погрожуючи місту знищенням. Святі внесли потрібні гроші, і тим самим врятували від загибелі місто та його мешканців. Прибувши до Африки, вони й там надавали допомогу всім нужденним. З благословення місцевих єпископів жертвували на церкві та монастирі. У той же час свята Меланія продовжувала упокорювати тіло своє суворим постом, а душу стверджувала невпинним читанням Слова Божого, переписуючи священні книги і роздаючи незаможним. Вона сама пошила власяницю і, не знімаючи, носила її.
В Африці святі пробули 7 років, а потім, звільнившись, за заповіддю Христовою від усіх своїх багатств, попрямували до Єрусалиму. По дорозі, в Олександрії, вони були прийняті святим єпископом Кирилом і зустрілися у храмі зі святим старцем Несторієм, який мав дар пророцтва та зцілення. Старець звернувся до них, втішаючи та закликаючи до мужності, терпіння в очікуванні Слави Небесної. У Єрусалимі святі роздали бідним золото, що залишилося в них, і проводили дні свої в злиднях і молитві. Після недовгої подорожі до Єгипту, де святі відвідали багатьох отців-пустельників, свята Меланія зачинилася в самотній келії, на Єлеонській горі, лише зрідка бачачись зі святим Апініаном. Поступово біля келії виник монастир, де зібралося до дев'яноста дів. Свята Меланія, за смиренням, не погодилася бути його ігуменією і, як і раніше, жила і молилася на самоті. У повчаннях свята Меланія закликала сестер пильнувати і молитися, оберігати свої помисли і зігрівати насамперед любов до Бога і один до одного, дотримуючись святої Православної віри і чистоти душевної та тілесної. Особливо умовляла їх бути слухняними волі Божій. Нагадуючи слова апостола, радила дотримуватися посту "не з прикрістю і не з примусом: бо тих, хто добровільно дає, любить Бог". В обителі її стараннями була збудована молитовня та вівтар, де поховали мощі святих: пророка Божого Захарії, святого Першомученика Стефана та Сорока святих, що прийняли муку в Севастії. На той час святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного і провела близько чотирьох років біля цього місця в пості та безперестанній молитві.
Свята побажала збудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, надіславши христолюбця, який дав кошти на монастир. Прийнявши їх з радістю, свята Меланія в один рік здійснила цю велику справу. У спорудженому нею монастирі святі мужі стали невпинно підносити молитви свої Богу в церкві Вознесіння Христового. Закінчивши свою працю, блаженна покинула Єрусалим, відбувши до Константинополя до свого дядька-язичника, сподіваючись врятувати його душу. По дорозі вона молилася біля мощів святого Лаврентія, на місці його мучеництва, і здобула добре знамення. Прибувши до Константинополя, свята знайшла там свого дядька у хворобі та розмовляла з ним. Під впливом її розмов хворий залишив язичництво та помер християнином. На той час багатьох жителів столиці бентежило єретичне вчення Несторія. Свята Меланія приймала всіх, хто звертався до неї за наміром. Багато чудес відбулося за молитвами блаженної. Повернувшись до свого монастиря, угодниця Божа відчула наближення смерті і оголосила про це пресвітерові та сестрам. У глибокій скорботі та сльозах вислухали вони її останні настанови. Випросивши їх молитов і наказавши дотримуватися себе в чистоті, з радістю і тріумфуванням долучившись до Святих Тайн, лагідно і спокійно свята Меланія віддала душу свою Господу. Це було 439 року.