Святі Кипріян і Юстина

Сказання про свв. мучениках Кіпріані та Іустині

існує з глибокої давнини; вітчизною Кіпріана передбачається Антіохія, у північній частині Сирії. Жили Кіпріан та Іустина наприкінці III століття. – З оповіді відомо, що Кіпріан навчався «філософії та волхвування», які вивчав між іншим і в Єгипті, – і дивував усіх своїми знаннями в «таємних науках», коли мандрував різними країнами і виявляв перед народом різні чудеса свого знання.

У той час, коли цей «мудрець» прибув до свого вітчизняного міста Антіохії, де також вражав усіх, діючи невідомою силою, у цьому місті жила зі своїми батьками дочка язичницького жерця – Юстина. Вона вже була освічена християнською вірою, перше поняття про яку отримала, вислухавши випадково мови про Христа від одного диякона тутешньої церкви, що проходив повз будинок її батьків у той час, як вона сиділа біля вікна. Молода язичниця постаралася дізнатися, хто той Христос, перша звістка про Якого глибоко запала в її душу, і, встигнувши в цьому, полюбила ходити до християнської церкви, вивчила вчення Христа і, увірувавши в Нього, прийняла св. хрещення. Незабаром переконала і свою матір і навіть батька в істині християнської віри.

Язичницький жрець, прийнявши хрещення, був посвячений у сан пресвітера, і дім його став житлом християнського глибокого благочестя.

Тим часом Іустина, яка мала чудову красу, звернула на себе увагу одного багатого язичницького юнака, на ім'я Аглаїд. Він почав просити її погодитися бути його дружиною, але Іустина, присвятивши всю свою любов Богу-Христу, відмовилася від шлюбу з язичником і старанно уникала зустрічі з ним. Він однак наполегливо переслідував її; але, бачачи неуспішність всіх своїх старань зблизитися з Юстиною, Аглаїд, поділяючи язичницькі забобони свого часу, звернувся до знаменитого своїми волхвуваннями Кіпріану, думаючи, що все доступне його таємничому знанню, і переконував його подіяти своїм мистецтвом на звернення до нього серця Юсті

Кіпріан, маючи на увазі багату винагороду, дійсно використав усі засоби, які міг почерпнути у своїй науці «волхвування», і спробував переконати Юстину всіма знаряддями своєї таємничої сили – стати дружиною юнака, який її полюбив.

Захищена силою своєї цілковитої відданості єдиному Христу, Юстина не піддалася жодним хитрощам, ні спокусам, і залишилася непохитною.

Тим часом у місті з'явилася морова пошесть. Розпущена була чутка, що могутній волхв Кіпріан, якому не вдаються його волхвування щодо Юстини, мстить їй за свій неуспіх в особі цілого міста, пославши на народ смертельну хворобу...

Переляканий народ приступив до Іустині, як до винуватиці суспільного лиха, і переконував її задовольнити волхва згодою вийти заміж за Аглаїда... міцною молитвою, хвороба припинилася...

Ця перемога і торжество християнки були в той же час повним осоромленням Кіпріана, що видавав себе за могутнього волхва, що похвалявся знанням таємниць природи, але це ж послужило і до порятунку дійсно обдарованої сильною розумом людини, яка, головним чином, з помилки витрачала його на негідне вживання. Кіпріан зрозумів, що є щось вище, ніж його знання та таємниче мистецтво, ніж та темна сила, на сприяння якої він розраховував, щоб вражати неосвічений натовп. Він зрозумів, що все це – ніщо перед пізнанням того Бога, Якого сповідує Юстина.

Побачивши ясно, що всі його засоби - недієві щодо слабкого істоти, молодої дівчини, озброєної тільки молитвою і хресним знаменням, Кіпріан збагнув значення цих двох християнських, справді всемогутніх знарядь. Він прийшов до християнського єпископа Анфима (пам. його 3 вер.), розповів йому про свої помилки та обмани, просив навчити його істинам християнської віри і, підготуючись до єдиного істинного шляху, відкритого Сином Божим, прийняв св. хрещення.

Через рік був він поставлений ієреєм, а потім єпископом, тим часом як Юстина, Богом якої був залучений Кіпріан, була присвячена їм у дияконіси і поставлена начальницею громади християнських дівчат.
Продовжуючи одухотворену палкою любов'ю до Бога діяльність, Кіпріан та Іустина багато послужили до поширення та утвердження християнського вчення. Це не могло не привернути до них увагу противників і гонителів християнства. Отримавши донос із звинуваченням християнських подвижників у тому, що Кипріан та Іустина відвертають народ від богів, областеначальник Євтолмій, наказавши катувати їх за віру в Христа, яку вони непохитно сповідали, відіслав їх до імператора, бувшому на той час у Нікомідії, за наказом якого і були вони усічені мечем близько 304 р.