Свята цариця Олександра Римська
Мучениця Олександра Римська, Нікомедійська, імператриця
Місяця квітня на 23-й день
Існують різні житія святої мучениці Олександри Римської. Згідно з одним із них, свята Олександра, дружина імператора Діоклетіана, була таємною християнкою. Бачачи твердість віри святого Георгія під час його мук, вона зважилася відкрито свідчити про свою віру в Ісуса Христа. Вона вирушила до місця, де мучили святого Георгія, впала до ніг великомученика і перед усіма оголосила себе християнкою. Озлоблений Діоклетіан засудив царицю до смерті. Свята Олександра мужньо прийняла цей вирок і лагідно пішла на місце страти, молитовно звертаючи свій погляд на небо. Дорогою вона, стомившись, попросила воїнів дозволити їй трохи відпочити. Притулившись до стіни однієї будівлі, вона тихо померла (згідно з іншою версією, вона, як і святий Георгій, була усічена мечем). Її смерть настала 4 травня 303 року, але пам’ять її святкують одночасно з великомучеником Георгієм – 6 травня.
Варто зазначити, що згідно з твором “Про смерті гонителів” давньоримського історика, який прийняв християнство, Лактанція (бл. 250 – бл. 325), дружиною імператора Діоклетіана була Приска. Приска дійсно сповідувала християнство. Але 303 року, під час антихристиянських гонінь, ініційованих її чоловіком Діоклетіаном, вона зі своєю дочкою Галерією Валерією була змушена зректися християнства та принести язичницькі жертви. Після відмови Діоклетіана від імператорської влади Приска зазнала переслідувань з боку наступників Діоклетіана – Ліцинія (Лікінія) і Максиміна Дази. За вказівкою Максиміна, який побажав узяти Валерію за дружину, але дістав відмову, Приска разом із донькою вирушила у вигнання; вони ховалися від переслідувань з боку влади понад рік, поневіряючись східними провінціями Римської імперії. 315 року Приску і Валерію виявили поблизу Фессалонік, і за наказом Ліцинія їх схопили і обезголовили. Тіла Приски і Валерії скинули в море.
Існує ймовірність, що Приска могла отримати ім’я Олександра після свого хрещення. Однак тоді доводиться засумніватися в оповіданні сучасника Приски, історика-християнина Лактанція. При цьому в житіях святих, складених прп. Симеоном Метафрастом (Х століття), у Ватиканському кодексі (916 рік), інших візантійських і латинських стародавніх текстах свята Олександра не називається дружиною Діоклетіана. Виняток становить компіляція візантійського агіографа Феодора Дафнопата (Х століття). Можливо, свята Олександра була вдовою одного з імператорів, які правили до Діоклетіана (з 270 по 284 рік в імперії змінилося 15 правителів). Вперше спробу ототожнити Олександру і Приску було зроблено у XX столітті. Так, у мінеї, виданій Московською патріархією, смерть Олександри 303 року названо удаваною, а мученицьку кончину віднесено до 313 року. Однак ця версія не підтверджується ні стародавніми канонічними житіями, ні східними апокрифами.
У цьому іншому житії святої Олександри ми знаходимо відгомони розповіді Лактанція. Згідно з житієм, після того, як імператор Діоклетіан зрікся престолу, влада перейшла до його співправителя Максиміана Галерія, язичника, грубого і жорстокого воїна. Його дружиною була дочка святої цариці Олександри – свята мучениця Валерія, яку Діоклетіан видав заміж проти її волі ще в роки свого правління. Свята Олександра виховала доньку в християнському благочесті. Коли помер Галерій, імператор Максимін став домагатися її руки. Отримавши відмову, він заслав святу Валерію в Сирію, де вона жила разом із матір’ю. Після смерті Максиміна мати і дочка прибули в Нікомедію, сподіваючись на милість імператора Ліцинія. Разом зі святим рівноапостольним царем Костянтином він підписав Міланський едикт, який надавав християнам свободу віросповідання, проте потай залишався ворогом християнства. Ліциній наказав стратити святу царицю Олександру і дочку її Валерію. Їх було обезголовлено, а тіла їхні кинули в море.
посилання›