Святий Олексій, людина Божа
Життя
Народився Римі від знатних і благочестивих батьків. Його батько Євфіміан був сенатором. Він вирізнявся душевною добротою, був милосердний до хворих і стражденних, щодня влаштовував у себе вдома три столи: для сиріт та вдів, для мандрівників та для жебраків. Євфіміан і дружина його Аглаїди довго не мали дітей, і це затьмарювало їхнє щастя. Але благочестива Аглаїда не залишала надії - і почув її Бог, і послав їм сина. Батько назвав немовля Олексій (у перекладі з грецької "захисник"). Святий Олексій ріс здоровою дитиною, добре і старанно вчився. Коли ж він досяг повноліття, Євфіміан та Аглаїда вирішили його одружити. Вони вибрали для сина дівчину царської крові, дуже гарну та багату. Залишившись після весілля наодинці з молодою дружиною, святий Олексій віддав їй свій золотий перстень і поясну пряжку зі словами: "Збережи це, і нехай буде між тобою і мною Господь, доки не оновить нас Своєю благодаттю". Потім він вийшов зі шлюбного спокою і тієї ж ночі покинув батьківську хату.
Сівши на корабель, що відпливає на Схід, юнак прибув до Лаодикії Сирійської. Тут він пристав до погоничів ослів і дістався з ними до міста Едеси, де зберігався Нерукотворний образ Господа, зображений на плащаниці. Роздавши залишки майна, юнак одягнувся у лахміття і почав просити милостиню в притворі храму Пресвятої Богородиці. Щонеділі долучався він Святих Христових Тайн. Ночами Олексій не спав і молився. Він їв тільки хліб і воду.
Тим часом батьки та дружина святого Алексія, засмучені його зникненням, послали своїх слуг на пошуки. Були вони і в Едесі, входили до храму Пресвятої Богородиці і подавали милостиню святому Олексію, не впізнавши його. Через деякий час слуги повернулися до Рима, так і не знайшовши святого Алексія. І нікому з рідних не було одкровення про нього. Тоді вони змирилися, і хоч продовжували сумувати і тужити за ним, але поклалися на волю Божу.
Преподобний Олексій провів в Едесі сімнадцять років, просячи милостиню у притворі храму Богородиці. Сама Пречиста, явившись уві сні церковному сторожу, відкрила, що жебрак Олексій є Божою людиною. Коли ж жителі Едеси стали шанувати його, преподобний Олексій таємно втік. Він думав вирушити в місто Тарс (у Малій Азії, батьківщина святого апостола Павла), але корабель, на якому плив преподобний, потрапив у сильну бурю і збився з курсу, довго блукав і пристав нарешті до берегів Італії, неподалік Риму. Святий Олексій, побачивши в цьому Божий Промисл, пішов до дому батька свого, бо був упевнений, що його не впізнають. Зустрівши батька свого Євфиміана, він попросив у нього притулку і згадав про кровних його, що перебувають у мандрівці. Той радий був прийняти жебрака, дав йому місце в сінях свого будинку, наказав носити йому їжу з господарського столу і приставив слугу допомогти йому. Інші слуги з заздрощів стали тишком-нишком ображати жебрака, але преподобний Алексій прозрів у цьому диявольське научення і приймав знущання зі смиренням і радістю. Він, як і раніше, харчувався хлібом і водою, а ночами не спав і молився. Так минуло ще сімнадцять років. Коли ж наблизився час смерті його, преподобний Олексій записав усе своє життя, і те таємне, що було відомо батькові з матір'ю, і слова, сказані дружині в шлюбному спокої.
У неділю після Божественної літургії у соборі святого апостола Петра відбулося диво. Від святого престолу вийшов голос згори: "Шукайте людину Божу, щоб він помолився за Рим і весь народ його". Весь народ у жаху та захопленні впав ниць. У четвер увечері в соборі апостола Петра молили Господа відкрити їм людину Божу - і з престолу вийшов голос: "У домі Євфиміяна - людина Божа, там шукайте". У храмі були присутні римський імператор Гонорій (395-423), а також папа Римський Інокентій I (402-417). Вони звернулися до Євфиміяна, але той нічого не знав. Тоді слуга, приставлений до святого Олексія, розповів Євфиміану про його праведність. Євфіміан поспішив до преподобного Олексія, але вже не застав його живим.
Обличчя блаженно спочившего святого сяяло світлом нетутешнім. У руці преподобний Олексій тримав міцно затиснутий сувій. Тіло святого Олексія з належними почестями перенесли і поклали на ложі. Імператор і папа Римський схилили коліна, просячи святого розтиснути руку і святий Олексій виконав їхнє прохання. Свиток із життєписом святого був прочитаний читцем храму. Батько, мати та дружина святого Олексія з плачем припали до тіла святого, вклонилися його чесним останкам. Побачивши такого горя багато хто плакав. Ложе з тілом святого Олексія було поставлено посеред центральної площі. До нього став стікатися народ, щоб очиститись і розв'язатись від недуг своїх. Німі починали говорити, сліпці прозрівали, одержимі та душевнохворі одужували. Бачачи таку благодать, імператор Гонорій та папа Інокентій I самі понесли тіло святого у похоронній процесії. Чесні останки святого Олексія, людини Божої, були поховані в храмі в ім'я святого Онифатія 17 березня 411 року, коли святкується пам'ять преподобного Олексія, людини Божої..
У неділю після Божественної літургії у соборі святого апостола Петра відбулося диво. Від святого престолу вийшов голос згори: "Шукайте людину Божу, щоб він помолився за Рим і весь народ його". Весь народ у жаху та захопленні впав ниць. У четвер увечері в соборі апостола Петра молили Господа відкрити їм людину Божу - і з престолу вийшов голос: "У домі Євфиміяна - людина Божа, там шукайте". У храмі були присутні римський імператор Гонорій (395-423), а також папа Римський Інокентій I (402-417). Вони звернулися до Євфиміяна, але той нічого не знав. Тоді слуга, приставлений до святого Олексія, розповів Євфиміану про його праведність. Євфіміан поспішив до преподобного Олексія, але вже не застав його живим.
Обличчя блаженно спочившего святого сяяло світлом нетутешнім. У руці преподобний Олексій тримав міцно затиснутий сувій. Тіло святого Олексія з належними почестями перенесли і поклали на ложі. Імператор і папа Римський схилили коліна, просячи святого розтиснути руку і святий Олексій виконав їхнє прохання. Свиток із життєписом святого був прочитаний читцем храму. Батько, мати та дружина святого Олексія з плачем припали до тіла святого, вклонилися його чесним останкам. Побачивши такого горя багато хто плакав. Ложе з тілом святого Олексія було поставлено посеред центральної площі. До нього став стікатися народ, щоб очиститись і розв'язатись від недуг своїх. Німі починали говорити, сліпці прозрівали, одержимі та душевнохворі одужували. Бачачи таку благодать, імператор Гонорій та папа Інокентій I самі понесли тіло святого у похоронній процесії. Чесні останки святого Олексія, людини Божої, були поховані в храмі в ім'я святого Онифатія 17 березня 411 року, коли святкується пам'ять преподобного Олексія, людини Божої..